Чотири роки.. Це досить багато, це четверта частина мого життя.. Рівно стільки тривала страшенна війна. Було забрано мільйони людських життів, зруйновано, знищено дитячі мрії та материнські сподівання... Це дійсно дуже страшно. Лише пригадайте героїчну оборону Києва, коли, намагаючись визволити нашу теперішню столицю до річниці жовтневої революції, віддали свої життя величезна кількість героїв. Впусту? Звісно ж, ні... За нас, нинішніх.. Та чи достойні ми цієї перемоги? Дуже тривожне та спірне запитання. Будьмо достойні! Не перетворіть цей день в суцільну гулянку, виділіть хвилину на те, щоб пом'янути тих великих людей, завдяки яким сьогодні ми живемо. Низький уклін визволителям!
Взагалі,

Війна… Коли один надумав
Й погибло сто за думку ту.
На другий день вже передумав –
Йому б корону золоту!

Для нього – гра це все, для інших –
Життя і доля їх, пусте
Про це не думав він, ба більше –
І не подумає про це…

Тому,

Війна – це горе для народу,
Війна іде проти людей,
Війна – це все проти природи.
Не допустіть страшних речей!

Дякую за увагу!




П.С.: автор віршованих рядків - я)

Серия сообщений "Святам присвячується":
Часть 1 - Велике мовчазне свято...
Часть 2 - День матері
Часть 3 - Випускний... Але уже не мій