Шарфы-воротники |
|
Шраг (или болеро - кому как нравится)"Полночь в Праге" |
|
Берет Автор Мария Матвеева |
|
ГОЛУБАЯ ШАПОЧКА И ШАРФ |
|
Вязаная шапочка с бутонами роз. |
|
Берет основа |
http://klubok.kg7.ru/1/1/3498/
Все ряды вяжутся только лицевыми петлями (платочная вязка).
* На спицы набираем 66 петель. В каждом втором ряду убавляем по две петли 17 раз с левого края полотна. Правый край полотна не убавляем. После 22 ряда начинаем убавлять и справа: в каждом втором ряду 6 раз по 3 петли. Через 22+14=36 рядов на спицах должно остаться 14 петель.*
Снова добираем из кромочных петель полотна слева 34 петли, а справа 18 петель. На спицах вновь должно быть 66 петель. Повторяем вязание от*до* 9 раз (Вяжем 9 таких клиньев - все зависит от окружности головы).
От себя бы я добавила: с правого края параллельно вязать ободок. К 66 петлям дополнительно прибавить 10-16 петель и вязать их или резинкой 1*1 или двухслойным вязанием (в лицевом ряду 1 петлю вяжем лицевой, 1 снимаем не провязывая, в изнаночном ряду снятые петли провязываем лицевой, а изнаночные снимаем не провязывая). Таким способом вяжем только 22 ряда. После 22 ряда эти петли остаются на спице и не закрываются. Их в работу включаем после набора 66 петель, когда начнем вязать следующий клин. Ободок дает жесткость при посадке на голове. Его можно убрать во внутрь берета.
|
Шапочка из ravelry с английского журнала |
|
БЕРЕТ С НОВЫМ СПОСОБОМ ВЫВЯЗЫВАНИЯ МАКУШКИ |
http://klubok.kg7.ru/1/1/5338/
Берет с новым для меня способом вывязывания макушки у берета. Начала немедленно вязать по этому способу берет для мамы. Окончательный результат будет позже, а пока сам способ.
Идея такая: берет вяжется по часовой стрелке (предполагается сзади шов), при этом одновременно происходит наращивание одного нового клина и убавление предыдущего (естественно, для первого клина только наращивание).
Процесс выполнения клина элементарный:
1) Формируем первый клин. В каждом лицевом ряду вяжем 1 накид + количество лицевых, накопленных посредством накидов в предыдущих рядах. Т.е. в первом ряду просто 1 накид, во втором 1 накид + 1 лицевая, в третьем - 1 накид + 2 лицевых и т.д.
2) Вяжем последующие клинья. Предполагается, что их 6 штук. Но я думаю, никто ни в чем не ограничен.
Для формирования следующего клина в каждом лицевом ряду вяжем 1 накид + количество лицевых, накопленных посредством накидов в предыдущих рядах + 2 вместе лицевой и поворачиваем вязание, не довязывая ряда.
Т.е. первый ряд нового клина будет 1 накид + 2 вместе лицевой - повернуть вязание, второй ряд: 1 накид + 1 лицевая + 2 вместе лицевой - повернуть вязание и т. д.
Т.о. убавляется предыдущий клин и формируется новый.
При закрытии петель последнего клина делала так: закрывала петлю, брала петлю из протяжки и тут же ее закрывала, снова закрывала основную петлю, еще раз брала из протяжки и закрывала и т.д. Может, есть способ более корректный, но и этот сработал
|
Шапочка с ушками |
|
Берет "Тыковка" |
|
Потолочные плинтуса как клеить |
|
Українка, що першою з жінок удостоїлась прижиттєвої виставки у Луврі — Соня Делоне |
http://ukrainemiroff.com/showNews/40
У нашій країні її ім'я не надто відоме, от у Європі та Штатах її роботи можна знайти у найкращих галереях. При чому всюди наголошують на її українському походженні.
Соня народилась в Одесі, та після смерті батьків семирічну дівчинку забрали родичі з Петербурга. Своє справжнє мистецьке життя розпочала в Парижі, куди вона переїхала на навчання, а от творчий прорив — у декреті. Шиючи ковдру для новонародженого сина, молода художниця використала різнокольорові клаптики тканин. І тут прийшло осяяння: до дизайну одягу можна також додати трохи авангарду. Так Соня починає шити дивакуваті сукні з тканинним колажем.
Її клієнтками ставали голлівудські зірки. Будинки моди Yves Saint Laurent та Missoni зізнавалися, що українка була їхнім натхненням. 1925 року журнал Vogue виходить з її ескізом на обкладинці, і це було справжнім визнанням. У Європі зароджується рух емансипації, жінки не бажають носити вузькі спідниці, набридає бісер і пір'я. Українка пропонує мінімалістичні пальто, сукні прямого крою з геометричним принтом.
Та моди їй мало. Соня стрибає по різних жанрах, залишаючи за собою шлейф кольорів: береться за розробку костюмів для балету Сергія Дягілева, шиє взуття, розфарбовує автомобілі, створює ткані килими, ілюструє книги, займається керамікою та вітражами.
У Франції її обожнювали: організували помпезну виставку в Луврі, вручили орден Почесного легіону, а коли президент Жорж Помпіду приїжджав із візитом до Річарда Ніксона, то не знайшов кращого подарунка, ніж картина Соні.
У своїх спогадах Соня Делоне часто зізнавалася, що її любов до яскравих кольорів бере початок зі спогадів дитинства: "Це фарби мого дитинства, фарби України. Спогади про сільське весілля із сукнями в червоних і зелених тонах та кольоровими стрічками".
|
Він став легендою ще за життя — Андрій Варгола або Енді Воргол |
http://ukrainemiroff.com/showNews/41
Сотні людей мріяли побачити себе на його полотнах, тисячі марили про знайомство з ним.
Андрій Варгола народився в США у сім’ї закарпатських емігрантів. Юлія Варгола, мати Енді, мала надзвичайний художній хист: вона продавала квіти, які майструвала з консервних бляшанок та гофрованого паперу, вишивала картини за лемківськими мотивами та на релігійні теми, до Великодня розписувала писанки. Саме мати була найвпливовішою людиною у житті Воргола і саме вона дала поштовх розвитку його талантів.
У 1949 Варгола закінчив Технологічний інститут Карнегі за напрямком графічний дизайн і відразу подався підкорювати Нью-Йорк, де перший час займався графічним оформленням комерційної реклами – в основному оформляв вітрини магазинів, робив листівки та плакати. Згодом він малював ілюстрації в різних журналах, у тому числі і "Vogue". Перший успіх художнику принесли малюнки для взуттєвої компанії "І.Міллер". Вони являли собою зображення взуття, намальовані чорнилом в ексцентричній манері, зі спеціально зробленими ляпами.
Його псевдонім з'явився внаслідок помилки набору в друкарні одного з журналів, але нове ім'я настільки сподобалося Енді, що він вирішив його залишити на все своє життя. Втім, було у нього й інше ім'я: нікнейм "Дрелла" (Дракула + Попелюшка (Cinderella)). Після смерті художника, учасники гурту The Velvet Underground, який вже на той момент розпався, – Лу Рід і Джон Кейл - вперше возз'єдналися, щоб записати студійний альбом Songs for Drella ("Пісні для Дрелли") на згадку про Енді.
На початку 60-их років Енді захопився темою американських продуктів. Його прості, здавалося б, аж до примітивізму малюнки – банки "Кока-коли" та консерви томатного супу "Кемпбелл", чи навіть просто символ долара у різних варіаціях – стали культовими. Художник миттєво став сенсацією.
Також фірмовим стилем Воргола були портрети знаменитостей у техніці шовкографії – повторення одного й того ж зображення. Першим був малюнок обличчя зірки Мерлін Монро, яка щойно (йшов 1962 рік) покінчила із собою. Одне й те ж обличчя у різних, неймовірних кольорах – саме з цим асоціюється Воргол у більшості людей і дотепер. Згодом митця зацікавить соціалістичний агітпроп, і він у своїй манері намалює купу портретів китайського диктатора Мао Дзедуна, чимало варіацій на тему серпа та молота, команданте Че, тощо. До слова, картина Енді Воргола "Червоний Ленін" довгий час зберігалася в колекції опального олігарха Бориса Березовського. Зображення вождя більшовиків він продав на торгах Christie's за 202 тисячі доларів незадовго до своєї смерті.
У 1963 художник купив приміщення на Мангеттені і назвав його "Фабрикою". Окрім того, що "Фабрика" була місцем, де збиралася вся нью-йоркська богема, саме тут він зумів поставити мистецтво на конвеєр. Майстерня випускала до ста шовкографій на день. За два роки "Фабрика" виробила більше двох тисяч картин.
3 червня 1968 року одна з "учениць" Енді, Валері Соланас, тричі вистрелила в нього. Три кулі засіли в тілі великого провокатора, лікарі в шпиталі констатували клінічну смерть, але, незважаючи на всі закони медицини, Воргол вижив і прожив іще 23 роки. Щоправда, зрештою, ці рани таки підірвали його здоров’я.
1969 року Воргол заснував журнал "InterVIEW", який задав новий стиль репортажу про новини культури і створив особливу довірчу манеру проведення інтерв'ю, при якому "зірки" опитують "зірок". Друзі жартували, що Енді створив журнал, щоб ходити на кінопрем'єри.
На 59 році життя 22 лютого 1987 Енді Воргол помер у нью-йоркській лікарні. На банківському рахунку Енді Воргола зберігалося близько 100 мільйонів доларів. Всі гроші, за заповітом, були віддані художнім організаціям.
Воргол залишив після себе 610 запакованих коробок, які називав "Капсулами часу". В них знайшли речі, які він фанатично збирав з 50-х років протягом всього свого життя: листи, чеки, листівки, фотографії, журнали, записки, обгортки, а також сукні та туфлі знаменитостей. Енді збирався продавати їх, але так і не встиг.
У 2012 році Енді Ворголу присвоїли статус лідера аукціонних продажів. Він обігнав і Ван Гога, і Пікассо, який очолював список у 2010-му, і Герхарда Ріхтера, і Марка Ротко – за роботи Енді на торгах було виручено в цілому $380,3 мільйона. А дитячий малюнок Воргола, який він зробив у віці 10 років, сьогодні оцінюють у два мільйони доларів. Володіти їм пощастило одному американському колекціоннеру, який колись купив його всього за 5 доларів.
Енді Воргол казав: "Я хотів би бути таким же знаменитим, як королева Великобританії". Восени 2012 королева Єлизавета II купила чотири своїх портрети, написані ним у 1985 році, і виставила їх у Віндзорському замку.
|
Перша українська Конституція старша за всі інші на 80 років |
http://ukrainemiroff.com/showNews/42
Перша українська Конституція могла б шокувати сучасників своїм лібералізмом.
Багато хто звик вважати, що першу у світі конституцію написали американці — ще 1787 року, а в Європі свої збірники законів представили прогресивні французи та поляки. Але українська конституція випередила інші країни більш, ніж на 80 років.
Сталось це у квітні 1710 році в містечку Бендери, що зараз на території Молдови, після поразки козацького війська у битві під Полтавою. Тоді вся старшина разом з Мазепою втекла на територію Османської імперії. Після смерті гетьмана обрали наступника — Пилипа Орлика.
Того дня, коли йому вручили булаву і клейноди, гетьман представив народові першу у світі конституцію із 16 статей.
І хоча козаки звикли жити за демократичними законами Запорізької Січі, навіть для них положення документа звучали революційно. Тут уперше було заявлено про чіткий розподіл трьох гілок влади.
Хтось обуриться: мовляв, про це писали французькі філософи. Але на момент прийняття нашої конституції, Монтеск'є було 21, а Вольтеру — 16 років.
Звичайних українців тоді приголомшила 7-ма стаття: якщо хтось вчинить злочин проти гетьмана, то останній не має права карати винуватця, натомість справу передадуть до суду. Складно уявити, що це могло прозвучати в часи кріпацтва і повного безправ'я селян?
Далі більше: місцеву адміністрацію відтепер обирали на загальних виборах. При чому, у них могли брати участь не лише козаки, а й селяни. Гетьман у перебіг виборів не втручався.
Заборонялось йому і розпоряджатися державною скарбницею, проводити власну кадрову політику.
Обмежували також свавілля козацької старшини. Відтепер вона не могла змусити до панщини простих людей, давати приватні доручення чи навіть вимагати їжі та напоїв.
Здавалось би, із такими законами на українських землях настане новий період. Утім не все так просто. Гетьман Пилип Орлик був у вигнанні, тож конституцію ухвалили представники лише частини українського козацтва.
На допомогу від європейських країн не розраховували — там саме формувались потужні монархії — тож демократична республіка суперечила їхньому світогляду.
Незабаром війська Орлика розбили, а гетьман так і закінчив життя у вигнанні. Про гордість України — першу Конституцію — на певний час забули. Настав час повернути її із забуття.
|
"Тіні забутих предків" — український шедевр режисера Сергія Параджанова |
http://ukrainemiroff.com/showNews/39
Цей фільм сколихнув весь світ! Знятий без мільйонних бюджетів та масштабних декорацій він увійшов у скарбницю світового кіномистецтва.
Стрічку, зняту у Карпатах, було нагороджено на багатьох світових кінофестивалях. В Аргентині, в Італії, у Греції творці фільму отримали почесні відзнаки. А відомий сербський режисер Емір Кустуріца назвав "Тіні забутих предків" найкращою картиною знятою у світі.
Світ побачив шедевр світового кінематографу – фільм Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" – 50 років тому. Пройшло півстоліття, а стрічка не перестає бути причиною для гордості українців.
Фільм українського режисера вірменської національності, який пережив жахливі переслідування та арешти з боку радянської влади, отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (з них – 24 гран-прі) у 21 країні світу! А геніальність фільму Параджанова оцінили такі метри кіномистецтва як Фелліні, Куросава, Антоніоні, Анджей Вайда.
"Тіні забутих предків" — екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського, присвячена сторіччю від дня народження письменника. Знімали фільм у справжніх гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Власне тут Коцюбинський писав свій твір.
Під час зйомок Параджанова хотіли поселити у готель, однак він відмовився і живив серед місцевих людей. Так він вивчав їхні звичаї, побут, кулінарні вподобання і незвичне світобачення, яке зумів вдало передати у своєму шедеврі.
Гуцули обдаровували режисера вишиванками й іконами, годували національними стравами. А Параджанов привозив знамениті київські торти і вчив гуцулів готувати голубці з виноградного листя. А ще одного разу він подарував місцевій довгожительці французькі парфуми, за що бабуся розповіла, як збирала гриби з Іваном Франком.
"Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності", — так сам Параджанов розповідав про зйомки.
Окреме місце у фільмі зайняла музика. Жоден фільм до "Тіней забутих предків" не мав так багато звукових складових. Музику до кіношедевру писав знаменитий композитор Мирослав Скорик. На думку Параджанова, лише уродженець Західної України міг створити музику на "карпатську" тему. Композитор спеціально їздив у Карпати, щоб відібрати найкращих музикантів.
Щоб автентична музика гуцулів була належної якості — десятеро трембітярів разом із трембітами возили у Київ для запису. При чому доправляли їх разом з інструментами у звичайному пасажирському літаку. До того схожих записів ніхто не робив.
Фільм "Тіні забутих предків" — став знаковим для дисидентського руху. Під час прем’єри у 1965 році шістдесятники Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл виступили з різкою критикою арештів серед інтелігенції. За що усі троє зазнали гонінь з боку влади. Сам Параджанов зазнав переслідувань і був арештований, а коли його відпустили — то отримав заборону жити в Україні. "Тіні забутих предків" тривалий час фактично були заборонені до показу.
На Заході фільм виходив під назвою "Вогняні коні". Тут інтерес до нього був набагато більший, ніж на батьківщині. Тож гордімося українським шедевром світового мистецтва зараз!
|
Трембіта — унікальний український інструмент, який потрапив до Книги рекордів Гіннеса |
http://ukrainemiroff.com/showNews/33
У цьому музичному інструменті живе душа українських гір. Трембіта є найдовшим інструментом світу, його довжина від 3 до 8 метрів.
Трембіта увійшла до Книги рекордів Гіннеса. Колись усе життя гуцулів минало під звуки трембіти. Вона сповіщала про вихід овець на полонину, відхід на той світ чи народження в сім'ї дитини. Нею запрошували на весілля, з нею колядували.
Для вівчаря трембіта не просто музичний інструмент. Раніше вона була чи не єдиним засобом зв’язку вівчаря з селом, тобто такий собі древній мобільний телефон. Нею ж визначали годину, а найдосвідченіші чабани навіть передбачали погоду. Кажуть, особливо добре інструмент відчуває дощ та грозу.
І хоча виглядає трембіта просто, це — оманливе враження. Її виготовлення нерідко затягується на два роки. Спочатку треба обрати хорошу смереку, бажано громовицю. Тобто дерево, в яке влучила блискавка. Гуцули переконані, що з небесними громом дереву передається голос Творця. Далі зрізаний стовбур залишають на рік загартовуватись.
І лише після цього приходить найвідповідальніший момент. Одним ударом його потрібно розчахнути навпіл і вручну витесати серцевину — це теж може тривати рік. І останній етап — дві половинки слід скріпити корою. Здавалось би, не так просто втримати декількаметровий інструмент і одночасно грати. Насправді ж, вага триметрової трембіти не перевищує якихось півтора кілограма.
|
