http://tsn.ua/ukrayina/litovci-zapisali-pisnyu-pro...-ne-budem-bratyami-343832.html

Никогда мы не будем братьями
ни по родине, ни по матери.
Духа нет у вас быть свободными –
нам не стать с вами даже сводными.

Вы себя окрестили «старшими» -
нам бы младшими, да не вашими.
Вас так много, а, жаль, безликие.
Вы огромные, мы – великие.

А вы жмете… вы всё маетесь,
своей завистью вы подавитесь.
Воля - слово вам незнакомое,
вы все с детства в цепи закованы.

У вас дома «молчанье – золото»,
а у нас жгут коктейли Молотова,
да, у нас в сердце кровь горячая,
что ж вы нам за «родня» незрячая?

А у нас всех глаза бесстрашные,
без оружия мы опасные.
Повзрослели и стали смелыми
все у снайперов под прицелами.

Нас каты на колени ставили –
мы восстали и всё исправили.
И зря прячутся крысы, молятся –
они кровью своей умоются.

Вам шлют новые указания –
а у нас тут огни восстания.
У вас Царь, у нас - Демократия.
Никогда мы не будем братьями.

Вірш української поетеси "Никогда мы не будем братьями!" надихнув литовців на створення пісні.


Пісню заспівав хор музичного театру Клайпеди. Музика - Виргис Пупшис, виконавці - Виргис Пупшис, Яронимас Міліус, Кестутіс Невулис, Гінтаутас Литинскас.

Авторка вірша, 23-річна киянка Анастасія Дмитрук, звернулася до звичайних мешканців Росії та спробували пояснити, що українці, яких "кати на коліна ставили", у відповідальний момент історії "піднялися та все виправили" і "стали сміливими у снайперів під прицілами".

"Ви себе охрестили "старшими" - нам би молодшими, та не вашими. Вас так багато, а, шкода, безликі. Ви величезні, ми - великі", - йдеться у пісні.

Про події в Криму поетеса говорить, що це яскравий приклад тієї неіснуючої братської любові.

"Це про ту саму братську любов, яку ніхто не бачив, але всі про неї говорять. Іноді достатньо бути просто приятелями, добрими сусідами або друзями, але вдиратися у наш дім з автоматом і на все горло кричати "Брати, здавайтеся!!" - це якось безглуздо, мені здається", - прокоментувала Анастасія написання вірша виданню В городе.