-Цитатник

Колясочка – подарочная коробочка для денег - (2)

    Берем уже разработанную мною форму. По размеру она должна то...

Как сшить бортик для детской кроватки - (1)

ВАРИАНТ № 1 Как сшить бампер в кроватку Автор: Ольга Дудоладова, по материалам сайта По...

ОДЕЯЛО-трансформер - (0)

ОДЕЯЛО-трансформер Вам потребуется: х/б ткань длиной 180 см при ширине 140-150 см , синтеп...

Без заголовка - (0)

Шьем детские смешные подушки. Выкройки   Прикольные игрушки! Девочки! Кто-то просил у мен...

ПЕЛЕНАШКИ И КОМБИНЕЗОНЧИКИ ДЛЯ КРОХ. ИДЕИ И ВЫКРОЙКИ - (0)

ПЕЛЕНАШКИ И КОМБИНЕЗОНЧИКИ ДЛЯ КРОХ. ИДЕИ И ВЫКРОЙКИ Пеленашки для младенцев удобно сшить са...

 -Рубрики

 -Фотоальбом

Посмотреть все фотографии серии Мой цветущий дворик
Мой цветущий дворик
22:58 26.11.2012
Фотографий: 18

 -Я - фотограф

Моя альпийская горка- начало.

Клеома колючая, но красиваяСолнечные цветы подсолнухи

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в InnaGavrilenko

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 17.05.2011
Записей: 2028
Комментариев: 210
Написано: 2557


БЕРЕСТЕЧКО. Ліна Костенко. Цитати.

Суббота, 08 Февраля 2014 г. 02:24 + в цитатник
Цитата сообщения Писанка


Історичний роман Ліни Костенко "Берестечко" - це книга про одну з найбільших трагедій української історії - битву під Берестечком. Написана ще в 1966-67 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій ХХ століття - і після поразки 60-х, і в безвиході 70-х, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х.
Протягом цього часу з конкретної поразки під конкретним Берестечком тема цього роману переростала у філософію поразки взагалі, в розуміння, що "поразка - це наука, ніяка перемога так не вчить", а відтак і в необхідність перемоги над поразкою.
Перемога над поразкою - основний філософський і психологічний код цього твору.

4437240_246 (465x540, 57Kb)

0_49568_64fa3cd2_L (500x54, 29Kb)

 

Не допускай такої мислі,
Що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку.


Мойсей народ свій вів через пустелю.
Послав Господь їм воду за труда.
А в нас яку не вдариш кайлом скелю -
Зівсюди рине кров, а не вода.


А може, часом гетьману потрібно
почуть про себе правду з перших вуст?
Вмирати вмієм, по степах гасати,
але себе не вмієм написати.

Отак воно і йдеться до руїни.
Отак ми й загрузаємо в убозтво.
Є боротьба за долю України.
Все інше - то велике мискоборство.
4437240_247 (700x539, 89Kb)

... Немає влади - І нема турбот.

Дарма сміявся ворог мій єхидно.
І перемогу празнував. Дарма.
Воно з-за ґрат свободу краще видно.
То добрий вишкіл іноді - тюрьма.


І знов на нас якась лиха година.
І знов свобода зрубана на пні.
Ох, у житті свобода лиш єдина,
Одна свобода - та, що у мені!


От ми такі і є в очах всії Європи -
козакко, чернь, поспільство для ярма.
Ізгої, бидло, мужики і хлопи,
в яких для світу речників нема.


Хто йшов на нас, той повертався з ґулями.
У нас баби - і ті стріляють дулями.
І все одно - віками у ярмі.
Усім чужі. Для світу незначущі.
Чи що ніяк не вирвемось самі.
Чи що у нас сусіди загребущі.
Ми, вільні люди вільної землі,
Тавро поразки маєм на чолі.
4437240_248 (679x700, 121Kb)


А що Москва? Москві немає діла.
Ми - щит Європи і свій хрест несем.
Хіба їй що? Вона іще й зраділа -
де двоє б`ються, третьому хосен.
Ось ми сповна зазнаєм свою муку.
І прийде час, безвихідний наш час, -
вона нас візьме під високу руку,
не ворухнувши й пальцем задля нас.

Ба, може, часом гетьману потрібно
пройтися пішки по своїй землі?


Земле ж моя, нащо ти рожаїста?
А чом же ти, земле, не з каменю-трути?
Що кожна прожра бажа тебе з`їсти
І пощасливити кожен трутень!


Кишить Вкраїна кишлами ордами.
І Бог згортає чорними сувоями
твоє терпіння, виткане з біди ...

Колись, було, то піший, то комонний.
І німець мандрував, і київський спудей.
Тепер цей шлях безлюднй, безгомонний.
Отак колись незчуемося, де й
поділася та наша Україна.
І люди будуть, та уже не ті.
Лиш десь там туга у степах чаїна
та рушничок зотлілий на хресті...


От що в нас є - могили і могили.
Та Чорний шлях з невільницьким плачем.
Цьому народу світ уже немилий
Від зайшлих вбивць і від своїх нікчем.


Вже допекли нас до живої рани.
Деруть податки з поля, двору, стріх.
Цькують людей. Здають в оренду храми.
І мову нашу мають для зловтіх.
...
І той народ, і так по світу гнаний,
сумний народ, що світу дав Христа, -
о Божа Мати, змилуйся над нами!
Дай розум в серце й правду на вуста.
Усі народи, а відтак і мій,
у чомусь винні, скоївши й не скоївши,
як винен той святий Варфоломій
за те Варфоломіївське побоїще.
О горе нам!.. Я вже як ті пророки,
що часом божеволіли з жалю.
Я знаю свій народ. Кляну його пороки.
Але за нього Господа молю!
А ви, що звикли роззявляти пащі,
злочинства наші множити стокрот, -
побійтесь бога! Ви нічим не кращі
за мій сумний зацькований народ.
4437240_249 (700x385, 49Kb)


Я ж не Мойсей. Народ — на рані рана.
Моє чоло побила сивина.
Куди іти? Земля обітованна —
вона ж під нами, наша, ось вона!
Та ще ж яка, мій Господи, багата!
Лісами щедра, зерном золота.
Міцна зелом, скотиною рогата.
Народом добра, вірою свята.
Хто тут не жив!
А в нагороду
хто вдячен був коли цьому народу?!
ЧУЖИНЦІ СКРІЗЬ ПОСІЛИ НАШІ ГРАДИ.
Ім'я дали нам — хлопи, мужики.
На нас лежить тавро тієї зради,
якою нас вже зраджено віки.
Для них ці землі тільки ласий кусень.
Та люд сумирний десь там по хатах.
Жили-були. Об'їли нас як гусінь.
Ще й поганьбили по усіх світах.
ВСЕ НАМ ВИПОМИНАЮТЬ ВСІ НАШІ ЗЛОДІЯННЯ.
Де, що, коли і скільки — визбирують до крихт.
А скільки ми зазнали нелюдського страждання?
А скільки ті чужинці сподіяли нам кривд?!
Чи ми чинили утиск сусідам, їхній мові?
Був мій народ співцем і сіячем.
Я все зробив би без проливу крові.
Так ви ж пройшли вогнем тут і мечем!
...
Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!

Віки ідуть. А нам усе амінь.
Нема спокою між Дніпром і Бугом.
Вже стільки літ, вже стільки поколінь! -
усе життя - між шаблею і плугом.
...
І все одно віками у ярмі.
Усім чужі. Для світу незначущі.
Чи що ніяк невирвемось самі.
Чи що у нас сусіди загребущі.

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.


Не пощастило нашому народу.
Дав бог сусідів, ласих до нашесть.
Забрали все - і землю, і свободу.
Тепер забрати хочуть вже і честь.
...
Сусід північний, хижий і великий.
Дрімучий злидень, любить не своє.
Колись у греків Янус був дволикий.
А в цих орел двоглавий. Заклює.
...
Та все усіх об'єднують, та з миром.
Ці об'єднають, тільки попусти.
То їхня слава приросла сибіром,
А це вже нами хоче прирости.


І я повстав. Душа спитала - доки?!
Втопили край у підлості і злі.
І я сказав: чужинці, дайте спокій.
Не сійте зради на моїй землі.
Уже і так насіяно. Вродило.
Вже не бере нв плуг, ані коса.
А ми ще є. І то найбільше диво,
що цей народ іще раз воскреса.

Україно, Великомученице, зоре моїх нещасть!
Де сини твої, мамо?.. Тільки руки ламати.
Один за тебе умре. Другий продасть.
Третій не знає, хто його мати.


Всі люблять Польщу в гонорі і славі.
Всяк московит Московію трубить.
Лиш нам чомусь відмовлено у праві
Свою вітчизну над усе любить.


Настав мій час, і я завдав їм хлости.
Хіба я раб, щоб жити з їх щедрот?
Для них я - вождь збунтованого хлопства.
Для мене я - замученний народ.


Ото мій край, ото - під нагаями!
Ото вони, трикляті, а то - ми.
І доки править панство з холуями,
Добра не буде людям і з людьми.


Боролись ми. Боролись наші предки.
Вже наших втрат неміряне число.
А знов свободу починай з абетки.
А знову скріз те саме, що й було.
...
Все як у прірву. Корсунь, Жовті води.
І що не шлях, то вічний манівець.
От тільки хопим дещицю свободи,
і знову, знову все іде внівець!
І знов на нас якась лиха година.
І знов свобода зрубана на пні.
Ох, у житті свобода лиш єдина,
одна свобода - та, що у мені!

Бо хто б там що про волю не курникав,
свою темноту називавши сном,
бува народ маленький, а - великий.
А ми давно розбовтані багном.


Розп'ято нас між Заходом і Сходом.
Що не орел - печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дався знівечить себе.

4437240_251 (700x700, 282Kb)


НІ, ГАННО, НІ! АБИ ЛИШ НЕ З МОСКВОЮ.
Хай Україну чаша ця мине.
Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,
бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар,
готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар.

Був Київ стольний. Русь була святою.
А московити – Русь уже не та.
У них і князя звали Калитою, -
така страшна захланна калита!

Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.
Все загребуще, нарване, хмільне.
Орел – двоглавий. Юрій – довгорукий.
Хай Україну чаша ця мине!

© Ліна Костенко, "Берестечко"

 

4437240_250 (650x450, 75Kb)

4437240_Pisanka (116x24, 1Kb)

0_49568_64fa3cd2_L (500x54, 29Kb)

 

Серия сообщений "Гражданское":
Часть 1 - Интервью с беркутівцем который написал заявление на увольнение
Часть 2 - Обращение к борцам с "оранжевой нечистью"
...
Часть 4 - Кратко о сегодняшнем в Киеве.
Часть 5 - Потрясена!!!обязательно смотрите
Часть 6 - БЕРЕСТЕЧКО. Ліна Костенко. Цитати.
Часть 7 - Я точно знаю, що Янукович повинен сидіти перед міжнародним трибуналом, - батько вбитого активіста
Часть 8 - Стрельба по раненым. ВИДЕО (+)
...
Часть 15 - История любви Петра и Марины Порошенко
Часть 16 - Автомобильный патриотический тюнинг
Часть 17 - Торти в українському стилі...)

Рубрики:  фразы
Метки:  
Понравилось: 1 пользователю

 

Добавить комментарий:
Текст комментария: смайлики

Проверка орфографии: (найти ошибки)

Прикрепить картинку:

 Переводить URL в ссылку
 Подписаться на комментарии
 Подписать картинку