Винники (село, назва від профілю мешканців - винороби), Жолква (з 1598р.,вже місто - від прізвища магната Станіслава Жолкевського), Нестерів (місто мало таку назву з 1951 по 1991 на честь відомого летчіка Петра Нестерова, відомого своїми "мертвими" петлями, тараном, загинув він неподалік тому і була така назва ), Жовква(з отриманням незалежності місту повернули у 1991р його історичну назву). Вперше село Винники згадується в літописах під 1368р.

Герб австрійського періоду має вигляд розділеного навпіл щита, на якому зображені половини гербів родин, які в свої часи володіли містом - Собеських і Радзивілів. А на сьогодні герб міста має такий вигляд:в золотому полі Святий Іван, що тримає в правій руці золоту чашу, в лівій - чорну змію. Одежа синя, плащ червоний. Щит обрамлений декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною з трьома вежками. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Сюда їхати потрібно! Провінційна Жовква, відрізняється від Львова, але по своєму унікальна. Ще б пак! На таке невелике місто: 55 пам'яток архітектури світового, національного та регіонального значення, 2 пам'ятки садово-паркового мистецтва, 15 пам'яток історії! Це про щось та говорить! Для захоплених архітекторую ці імена скажуть багато, але ж вони приймали безпосередню участь у формуванні обличчя міста: Пєтро Сперендіо, Бернардо Морандо, Павло Римлянин, Петро Барбон, Авреліо Пассароші.

Отже, не гайте часу, але зауважте що на огляд всіх памяток вам потрібно цілий день. В мене було лише дві години ;( Нажаль погода та подальші плани не сприяли подальшому перебуванню, але сприяли бажанню повернутися ще раз. Дістатися в Жовкву просто - зі Львова маршруткою з АС-2, які курсують майже кожні 15 хвилин.

замок
Історія Жовкви як міста розпочалася з бажання коронного гетьмана Станіслава Жолкевського побудувати "ідеальне місто" (ідею запозичив у П'єтро Катаніо).санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Сердцем міста був замок, побудований у 1594р при участі архітектора Щасливого. Розташований замок, як і багато століть тому у центрі міста. Расположен в центре города. Наприкінці 17 ст будівництво замка було завершено, але з 1674р замок перебудовується. З часом, за непотребою він втрачає свій оборонне значення. До його східної та північної веж велися міські оборонні мури, на сьогодні лишилася дві брами.

Замок разо з містом був оточений мурами. Брам було чотири: головна Глинська (або Краковська) брама, Львівська, Зверинецька, Туринська. Мури були оточени валом та глибоким рвом.

Замок, доречі, був один з не багатьох житлових замкових будівль на середину XXст. Як це?? Дуже просто! Тут виділили квартири для військових, без всяких зручностей, "живіть як хочете". Таке ставлення, що до людей, що до пам'ятки світового значення, особисто я, зустрічала тільки в російському містечку Рязані.

15/07/2006

костел св. Лаврентія санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Побудований в 1604-1618рр за проектом архітекторів А. Прихильного та П. Щасливого. При реконструкції костелу у 1862-1867рр роботою керував скульптор П. Філіппі.

Троїцька церква (при василіянському монастирі)

Домініканський монастир

синагога
Зведення іудейського храму розпочалося в 1692р, можливо архітектором був П. Бебер. Пізнійши було прибудовано західну частину разом з контрофорсами. Пожежа у 1833рр пошкодила будівлю, але храм було відновлено. Під час оккупації синагогу було спалено, лишилися лише стіни.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) В середині минулого століття було проведено консерваційні-реставраційні роботи. Але не дивлячись що пам'ятка выдноситься до рідкісних вивторів архітектури, розміщення коло неї базару, дуже негативно впливає на її стан. Місцеві дуже недбало ставляться до неї. Підозрюю, що в ній робітники базару влаштували туалет.

Місто відоме ще за Київського князівства. Наприкінці кінця 11 ст. тут існувало поселення Бич, воно було спалене, а на його місці постав "другий Бич". Звідси і пішла назва - Дрогобич. В 16 ст. місто було одним з найбільших центрів солеваріння на Прикарпатті. У 17-18 ст тут існували братські школи, де дітей навчали рідною мовою. 1880р у місті було 36 фірм по добуванню та переробці нафти.
Про фортифікаційне минуле Дрогобича свідчать рештки оборонних валів та численні городища навколо нього. На жаль одне з давньоруських городищ біля Дередичу було повністю знищення при будівництві в 50-х р 20ст нафтопереробного заводу. Колись тут був і давньоруський замок, який був укріплений валами, дерев'яними стінами з баштами, та оточений ровами, які наповнювалися водою з навколишніх джерел.
На передмісті Задвірне тут знаходився замок, який згадувався в 1504р., а остання згадка про нього датується 1786р

Костел св. Бартоломея санаторий Карпаты
1392-1541р Споруджений на місці давньоруського терему княжего воєводи. Реставрований наприкінці 80-хр. 20 ст. Зараз це діючий римо-католицький костел.

Церква св. Юра
Спорудження у стилі українського Відродження в 16-17 ст. в с Надієво, в 1657р перевезена до Дрогобичу. В інтер'єрі іконостас 1659р. та розписи 17ст. Тут знаходиться частина експозиції історико-краєзнавчого музею. санаторий Карпаты

Церква св. Трійці
Колишній оборонний монастир Кармелітів, фундований наприкінці 17 ст. дрогобицьким старостою Мартином Хоиентовським і Яном Станіславом на Ксьорках Косьорським-Бекерським-Мозирським скарбником. Для підсилення обороноздатності Вишенським сеймиком виділено йому у 1710р 300 злотих. У 1790р на основі Патенту австрійського імператора Йосефа ІІ конвент Кармелітів скасовано, а у 1807 р монастир і костел передано магістратові, який у 1813р, у свою чергу , передав його Василіянам з умовою утримання монастирем 3-класної нормальної школи. у випадку потреби монастир мав бути знову у віданні магістрату. (за О. Мацюком) Зараз це греко-католицька церква. санаторий Карпаты

Церква Воздвиження Чесного Хреста
Дерев'яна 16 ст, в 1661р перебудована і не зберегла свого первісного вигляду. В церкві розписи 18ст та унікальні зразки іконопису 15-18ст. Реставрована в 1970р.

Вознесенський костел санаторий Карпаты
1520-25рр , дзвіниця була зведена пізніше 1551р. Костел побудований на місці давньоруського замку. Укріплення замку були розібрані наприкінці 18-19ст. На середину 16 століття одна з оборонних башт була цегляною.

Вперше Добромиль згадується в 1374. Тут і досі відчувається старовинність. Центр невеликий, замок знаходиться в передмісті. Нажаль до нього я так і не потрапила - заблукала. Цікава стаття рос. тут

замок
Замок Гербуртів, точніше його руїни знаходяться за 4км від міста, серед лісу на горі Сліпа.

Замок спочатку був дерев'яний і побудував його у 1450р Микола Гербурт. Татари в 1497р напали і спалили його. На цьому місті вже в 1566р Ян Гербурт зводить мурований замок. Вартує зауважити, що замок не був пристосований для постійного житла, він завжди носив оборонний характер (товщина стін від 1,4 до 4м) У 1614р замок розбудовує Ян Щасний (на таблиці над брамою було вказано рік перебудови), а його син Ян Лев у 1622р продає цей замок. Після цього замок починає занепадати. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Замок мав невелику площу - він займав гребень гори (його довжина 85м, ширина 25). Побудована твердиня була з цегли та каменю. Дослідники припускають, що замок мав всього одну залу та 4 кімнати. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Збереглися фрагменти стін. В руїнах знаходиться вежа діаметром в 17м Над порталом двоярусної вежі видно слід від таблиці. На ній був герб Гербуртів та напис "oborona nasza" та літери SHKL - Станіслав Гербурт, каштелян львівський. На першому ярусі ми можемо побачити в два рівня бійниці, що призначалися для перехресного вогню, на другому ярусі прямокутні вікна.

Василіанський монастирсанаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
У 1883р тут розпочинав свій шлях Андрій Шептицький

історія
Сюди я потрапила в понеділок зранку. Чула про костел, але не знала в якому він стані: чи діючий він чи його вже зовсім і не має. В Україні старих справно діючих костелів мало.

Варяж одне з польських містечок, яке як і Белз було обміняне з Польщею на інші бувші українські міста. Поляки були виселені, українці заселені. При радянській владі назву Варяж було змінено на Новоукраїнку. Санаторий Весна Трускавец

Відомий Варяж з 1482р, в 16ст. отримав магдебурзьке право.

Один із старших храмів міста дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці була побудована в 1677, мабуть дожила б і до наших днів, але її розібрали в 1952р.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

В рисах церкви вгадуються риси костелу. І справді, зведений храм був 1784 як костел, а в 1818р дідич Джевицький перебудував його на церкву. Зараз церква відреставрована і відремонтована. А на протилежній стороні...

...Костел св. Марка Санаторий Весна Трускавец

ОГО! Який великий! Мій шлях після Варяжу лежав на Угнів, я почала сумніватися чи справді в Угніві самий великий костел. Побудований храм був у 1688-1693р за проектом В. Ленартовича в стилі барокко, названий на честь покровителя містечка св. Марка, який зображений на старому гербі Варяжа. Зараз костел стоїть пусткою, даху не має. Видно, що мав оборонний характер. Костел горів у 1796р, верхи було відновлено в більш низких об'ємах. Дві вежі мають барочне завершення, їх яруси завершені визирунковим атіком. Бокові фасади складені так, що їх ступінчата композиція тільки підсилює нарощування у висоту об'єми. В середину під вікрите небо, я не полізла, інтер'єр декорований був пілястрами іонічного ордеру, також збереглися фрески другої половини 18 ст., які разом з вівтарем складали єдину композицію вдало поєднуючи архітектуру з живописом.Санаторий Весна Трускавец В храмі зберігався портрет фундатора храму - Матзинського (Matczynski) Фрески руки С. Стройнського (Люди, хто там буде, повідомте чи вони збереглися?!). Мур, про який пише Орлович не зберігся, а от дзвіниця є. Храм був один з самих найкращих барокових споруд Сокальщини.

На фото з ПГС він ще виглядає більш менш. Час і люди не шкодують каміння.

Шкода, що з відселенням поляків-католиків, храм почав повільно помирати, ще трохи і ми побачимо скелет. Я дуже сподіваюсь, що при відновленні поляками своїх храмів в Україні, Варяжський костел дочекається своєї черги.

Від Варяжу пішки йти до Несмичів. Деревяна церква Успіння Пресвятої Богородиці, фундована дідичкою Терезою Скутною-Ненеговою, нажаль декілька років тому згоріла. Санаторий Весна Трускавец

Як їхати? дуже просто маршруткою Львів-Варяж, або від Сокаля тією ж маршруткою..

Перша згадка про місто в літописі "Повість временних літ " датується 1097р. Місто знаходиться на р.Західний Буг в 53 км від Львова та за 5 кв від зал ст. Красне. Колись тут було давньослов'янське місто, зараз залишилося городище. Пізніше Буськ був містом-фортецею, з доволі могутніми укріпленнями та оборонним замком. У 150рр тут була заснована папірня, тісні зв'язки з якою наприкінці 16ст. підтримував Іван Федоров.санаторий Алмаз
Місто славиться і тим, що тут встановлений перший в Україні монумент незалежності на честь Акту про державну незалежність України 24 серпня 1991р.

Що подивитися
Онуфріївська церква та Дзвіниця
Дерев'яна церква зведена в 1680р, є зразком галицької народної архітектури. Реставрована в 1970р. Дзвіниця зведена пізніше в 18ст.
Церква св. Параскви санаторий Алмаз
Дерев'яна церква зведена в 1708ррозписана живописом Леонтовича (1889) та Сірського (1890). Реставрована в 1983 р.

Перша згадка про місто датується 1084р. З 1584р. до 1629р місто називалося Любич від назви родинного гербу "Любич" Станіслава Жолкевскього
17-22 липня 1944р. тут відбувся бій української дивізії "Галичина" з військами Червоної армії. Декілька тисяч українських воїнів з обох сторін загинуло в цьому бою. санаторий Алмаз

Рештки замку та Каземати
Споруджені архітектором Андре дель Акве за участю Боплана в 1630-1635рр. Становлять основну частину укріплень на території колишнього замку. На той час місто було фортецею, збудованою за зразками нового голландського фортифікаційного мистецтва. Тут можна оглянути земляний оборонний вал, простежуються і два п'ятикутні бастіони та рештки замку-палацу 16-18ст. 

Фото Сергія Поліщука санаторий Алмаз

Юріївська церква
Зведена в 18ст., хоча деякі джерела датують її основу 1625р., реконструкція в 1865. Стиль галицька народна архітектура. Заходиться за адресою вул. Поштова 11.

фото квітень 2006
що ще є
Церква Пресвятої Богородиці
Оборонного типу, зведена в 1600р
Троїцька церква та дзвіницясанаторий Алмаз
Зведена в 1726р.
Костел
Оборонного типу, зведений в 1662р.
Синагога
Споруджена на місці колишньої дерев'яної в 1742р. Реставрована в 1777. Синагога оборонного типу. Сказати, що споруда вмирає це не сказати нічого, стіна, де був вхід, розвалена, а поруч вирує життя на дитячому майданчику..

Бусовисько

Невелике село в Старосамбірському районі на дорозі Закарпаття. Це вже Карпати. Недалеко несе свої води Дністер.З вікіпедії дізналася, що тут в 1947 р. переховувався син легендарного генерала Тараса Чупринки Юрій Шухевич у батькового приятеля Михайла Цапа. санаторий Женева Трускавец

Церква Різдва Богородиці було побудовано в 1780, дзвіницю побудовано на 8 років пізніше, дати мають бути вказані на налічнику західних дверей церкви та на дверях дзвіниці. Дерев'яна, з ялинкових брусів, тризрубна триверхова церква з двоярусною дзвіницею представляють собою унікальний анасамбль архітектури бойківської школи.санаторий Женева Трускавец Кажуть, що в церкві збергаються ікони невідомих авторів "Преображення Христа" (XIVст.) і "Поклін царів і східних мудреців Ісусові" (середини XVIст.)

Село, колись місто, знаходиться в Золочівському районі, на півдні від Олеська.

Історія
В 1493р Білий камінь Санатории Трускавца отримав магдебурзьке право. Володів з 1603 р Вишневецькі. Наприкінці 18 ст Радзивілли.Тут була доволі сильна єврейська громада , яка поступово зменшилася (1880- з 3,511 мешканців - 1,901 євреїв, 1921 з 1,952 - 298 ). Санаторий Весна Трускавец Тут доречі була мурована синагога, її намагалися підпалити російські солдати, але їм мало це вдалося, що зараз з нею я не знаю.

  Замок
Замок? Так, так! ще на початку 20 століття тут були ще рештки замку. Побудований він в 1611р князем Ю.Вишневецьким.

Ульріх Вердум описав його так "Замок, збудований з білого каменю італійським способом з вежами по боках, оточений вежами і озером".

Наприкінці 18ст Санатории Трускавца власником була родина Радзивіллів. В замку мешкала його дружина - Катерина з роду Жевуських. Цікавий факт знаходимо в Ореста Мацюка про цю жінку "Ця дама вела великосвітське і екстравагантне життя. Коли один із сусидів-шляхтичів на прізвище Чешейко почав їй цим докоряти, вона закликала зі Львова ката і веліла стяти голову небажаному сусідові в замковому підземеллі. Звістка про цей трагічний випадок облетіла цілу Європу, тим паче, що замок був досить відомий у зв'язку з розпусним життям графині Катерини. За злочин її ніхто не покарав. А іншим разом Катерина зачинила ще одного надокучливого сусіда у Санаторий Весна Трускавец велику клітку в своїй спальні, де приймала коханців, одним з яких мав бути сам король." Радзивілл принципово не жив в замку. А от його дружина тут і померла.

В другій половині 19ст тут будується цукровий завод, потім його перетворюють на броварню.

фото санаторий Алмаз на згадку з книги Czolowski A., Janusz B. "Przeslosc i zabytki wojewodztwa "

Костел
В Білому камені зберігся мурований костел Успіння Богородиці 1613, фундатором якого був Юрій Вишнивецький та Теодорою Чапліцувною из рода Шпанов, каштелян Києвським та його дружина, значно розширений в 1640 Єремою Вишневецьким та його дружиною Гизельдою Констанція из роду Замойських, парафія була під деканатом Золочова.

Бібрка санатории Трускавца

Львівська обл., за 29 км від Львова.

історія  санаторий Карпаты
Якщо ви прямуєте зі Львова на екскурсі до Свіржського замку, то ви обов'язково будете проїжджати Бібрку. На вигляд звичайне селище з сучасними облупленими будівлями магазинів та приватними будинками як не дивно має дуже давню цікаву історію. Тож слід завернути і проїхатися вуличками давньоруського міста. Галицько-Волинський літопис згадує Бібрку під 1211р. Назва походить від тварин бобри - об'єктів полювання в Давній Русі. 1469р привілеєм короля Казимира IV Бібрка отримала магдебурзьке право.

що є подивитися санатории Трускавца
Улюбленим місцем відпочинку Івана Франка, що приїжджав до письменниці Уляни Кравченко була капличка Пресвятої Покрови, що знаходиться на пагорбі в південно-східній частині Бібрки.

За проектом Василя Нагіпернр В 1906р була побудована церква Богоявлення Господнього нині це греко-католицька Покрови Пресвятої Богородиці

Костел санаторий Карпаты

в одному з провулків селища постав зовсім не "середньовічного" вигляду костел. Але насправді недавно відреставрований білесенький костел був побудований в 1402р. на кошти Завіши Чорного. Наприкінці 40-и рр ХХ ст влаштували тут спортзал. Зараз костел належить римо-католицький громаді, при ньому діють два монастиря францисканського ордену.

В давнину Белз був одним з великих міст на західних землях Київського князівства. (белз" означає багнисту, вологу місцину) Вперше згадується у літопису при подіях 1030р. Коли при поході на Польщу та завоюванні Червенських міст, князь "Ярослав взяв Белз". На той час Белз вже був великим містом. Місто стояло на берегах ріки Солокії, яка впадає в Західний Буг. Санаторий Весна Трускавец З трьох сторін місто було захищене валом, а з південної крутим узвозом. Можливо, по валу йшла дерев'яна стіна, огортаючи місто і продовжувалася там де не було валу. За археологічними дослідженнями в середині містечко було розділено валом, який відокремлював Детинець від окільного міста. На території городища було Санатории Трускавца знайдено скляні буси, черепки, які відносяться до часів Волинського князівства. В літопису згадується ще одна дата 1188р. в зв'язку з княжою боротьбою за владу, - на цей час Белз був княжою резиденцією молодшого волинського князя.

На початку 13 ст. в Белзі княжив Василько Романович (Князь Белзький -1207-1211 ).

В 1349 р. король польський Казимир здобув Белз, як і інші волинські міста серед яких був Володимир та Бересте, залишився Любарту тільки місто Лучеськ (Луцьк), але вже через рік литовські князі повертають собі волинські округи. Але заручившись підтримкою Папи Римського , отримавши благославіння, та за допомогою угорського короля Людовика, Казимир знову йде на Волинь. В лютому Людовик наздоганяє Казимира під Белзом, де він стоїть з великим військом. "Вислали вістників до воєводи (castellanus) белзького, Санаторий Весна Трускавец котрого угорське джерело зве Drozge: взивали його, аби піддався. Воєвода, аби протягнути час і скріпити свій замок та діждатися помічних військ від литовських князїв, заявив охоту до угоди. Він цілий тиждень тягнув переговори, підчас їх на очах ворожого війська кріпив свій замок, - між іншим для оборони напустив воду з ріки в рови фортеці, так що вона обтікала її навколо. Вкінці заявив, що не хоче згоди. Королї пішли здобувати замок, але се показалось неможливим. З ранку й до полудня билися вони, стоячи по горло в холодній, текучій воді, що наповняла рови, і понісши великі страти, вкінці відступили. Між убитими був племінник Людовика, а й сам Людовик підчас приступу дістав палицею по голові, так що злетів з коня й трохи не пропав. Покалічено Угрів і Поляків стільки, як каже угорське джерело, що й почислити Санаторий Весна Трускавец не можна було. Під вражінням сього нещастя Людовик другого ж дня постановив вертати на Угорщину. Але щоб врятуватися від сорому, деякі порадники намовили його вкласти угоду з белзьким воєводою, бодай про око. Белзький воєвода признав над собою якусь зверхність Людовика - повісив на белзьких мурах угорську корону. Угорське військо, діставши сю сатисфакцію, в перших днях квітня пішло собі додому, а Людовик, аби скоріше вернутися, перебіг навпростець Галичину на Мункач." (за Філєвичем). Але Белзька земля як і Луцька, Володимирська, Холмська й Берестейська (тобто Волинь) лишаються під владою литовських князів. Санатории Трускавца Белз був під владою князя Юрія Наримунтовича, який в 1366 такоюж самою хитрощеб не віддав Казимірові місто. А в 1376 році місто знаходилося під облогою тогож угорського короля Людовика, який пішов походом проти князя. В той час поляки билися за Холм, успішно взявши місто, приєдналися до короля. Облога Белзу тривала 7 тижнів (як писав тоді сучасник пруський хроніст Герман з Вартберґе ). Міг князь Юрій і тримати облогу більше, але допомоги дістати не міг. Інші князі обороняли свої землі. Холмсько-белзьку землю було відібрано від Юрія і приєднано до Галичини, під управу Володислава Опольського - останнього галицького князя.

З Белзом пов'язана і історія однієї чудотворної ікони - Ченстоховскої Божої Матері. Назва ікони від місцевості, куди вона в 14 ст була перевезена з Белзу і знаходиться в монастирі католицького ордена Паулинів.

За легендою написав її євангеліст Лука. Спочатку вона як і всі інші зберигалася в будинку святого Іонна Богослова. В 66 році перед походом Весасіана та Тіта на Ієрусалім, Християне пішли в гори забравши всі святині, які змогли винести. Ікона зберігалася до 4 століття в печері в містечку Пелле, розташованому поміж гір.

в 326 році ієрусалимські Християне подарували ікону цариці Олені, яка привезла її в Константинополь та дбайливо зберігала її, особливо під час іконоборчого періода. Як же ця ікона попала в Україну. Існує декілька версій, Одна з них , що її привезли Кирило та Мефодій. Друга, що в 10 ст святою іконою благословили на шлюб з князем Володимиром грецьку царівну Анну, яка її взяла з собою до Києва. До Белзу ікона потрапила шляхом шлюбів руських княжінь з князями Галицькими та Польськими. Ще одна версія - князь Лев привіз ікону з Константинополя в Белз, хоча за літописами підтвердження перебуванню князя Льва у столиці Візантії немає.  санаторий Карпаты

З іконою пов'язане чудо - було це під час облоги Белзу татаро-монголами. Місцеві уповаючи на захист Пресвятої Богородиці, винесли чудотворну ікону на мур міської фортеці. Одна з татарських стріл влучила в лік Божої Матері. З рани потекла кров, а на татар спустилася повна темрява. В темряві татари піддалися паніці, і підняли зброю один на одного, і багато загиблих татар було під мурами замку. А від жаху ті, хто залишилися в живих, втікали від міста. З того часу на святій іконі залишився знак у вигляді трикутничка. В Белзі чудотворний образ знаходився в храмі княжого замку до 1377 року. Потім її було перевезено князем Владиславом Опольським до Львова. В 1382 перевезена в Велюньске князівство . За легендою, по дорозі через Турковици, поблизу гаю від ікони почалося випромінюватися сяйво, і Матір Божа явила там ще один чудотворний образ, який пізнійше назвали Турковицким. А в тому місці було засновано жіночий Турковицький монастир. Знаходившись вже на своїх землях, князь зупиняється на ніч в селі Ченстохово, що на березі ріки Варта. Свята ікона була поставлена на ніч в Честовську приходську церку. Наступного дня, коли хотіли забрати святий образ, то ніяк його "не могли зрушити з місця". Вражений такими подіями, санаторий Карпаты Владислав лишає ікону в храмі, дарує цю церкву ордену монахів аавліціян, а сам поселяється неподалік в Олиптинському замку. Пізнійше він перебудовує цей храм з дерев'яного на кам'яний, який стоїть і в наши дні , де і досі зберігається чудотворна ікона. В Польщі готують лазерну копію ікони для Белзу, жителі якого повинні підготувати капличку, де буде зберігатися копія.

Князь Опольський правив 6 років. Владислав поводився, як володар Галичини, титулував себе "Божою милостю пан і дідич Руської землі", мав велику печатку з гербом, карбував монету з галицьким гербом. Але він не вживав своїх прав на користь Галичини, нехтував інтересами населення, оточив себе чужинцями, головним чином німцями. Із виданих ним 120 привілеїв лише 15 стосувалися до галицьких бояр, решта - до чужинців. Він протеґував німецькій колонізації. В церковному питанні рішуче підтримував католицизм, дістав папську булю на заснування єпископств в Галичі, Перемишлі, Володимирі, Холмі. 1378 року Людвик усунув Владислава і призначив управителем свого урядовця. Закінчилася фікція державності Галичини. "В цій довгій боротьбі і під гнітом чужинської окупації заломилася активність галицького боярства, - пише І. Холмський, - ... виставлені на переслідування, знищені війною, бояри почали залишати свої державні змагання. Вони боролися за своє існування, свої матеріальні інтереси. Долю країни вирішували чужі сили". (Н.Полонська-Василенко Історія України) На його місце Людовик поставив угорського намісника, але по смерті короля, польскі пани вибрали собі королевою молодшу доньку Ядвигу, другим чоловіком якої був литовський князь Ягайло. Він обіцяв панству похрестити в католицтво всю нехрещену Литву (сам же він був православний). санаторий Алмаз Своє слово він дотримав. Дуже туго прийшлося православному духовенству на Белзький землі, право власності на маєтки були скасовані і передані католицьким єпископам.

В XVI в. Белз було розвинутим містом. За реєстром, в 1578 р. було прасолів 24, кравцїв 8, шевцїв 19, кушнїрів 9, пекарів 20, різників 6, золотар 1, солодовників 2, бондарів 8, слюсарів 2, столярів 2, ткачів 7, уздярів 2, ковалїв 4, мідяників (котлярів) 2, сїдельників, колодїїв, римарів (cingulator), мечників по одному, 3 стельмахи, 2 лазники17), отже разом ремісників 96. В Белзї й Белзькім повітї в 1578 р. було 410 майстрів. На той час в 16ст. в Белзі проживало більше украинцев, чем поляків. Але поляки займали вищчі посади, мали привелегеї. Законодавство теж було в руках поляків. В той час відбувається поширення заселення євреями.  Санатории Трускавца

Белз, (доречи коли писати на комп'ютерній розкладці англійськими літерами в російський розкладці вийде иудя - дивний збіг правда?), це ще містечко відоме своєю єврейською історією. Саме сюди переїхав раввін Соломон Роках, тут похований він і його родина на єврейському цвинтарі. Зараз цвинтар обнесений огорожею, шматки якої вирізають і крадуть на кольорові метали місцеві, а сам цвинтар розграблений, лишилося лише з десяток надгробних плит, інші плити в 50 роках розграбували на свинарники. Це страшне відчуття йти по могилах, земля м'якенька, то тут , то там, врослі в землю залишки могильних плит. санаторий Карпаты На території по словам місцевого була "капличка", її знищили. Белз поправу міг би стати містом хасидизму, як багато років тому. Рештки давньої синагоги були знайдені на шкільному майданчику, вона була підірвана в 1942р, а нову синагогу будувати не збираються. Передбачалося збудувати нову, навіть фундамент поставили, зробити неподалік кемпінг для туристів-євреєв. Але у львівського(?) бізнесмена закінчилися гроші, і проект законсервовано.

23 липня 1940 року Белз відвідав німецький генерал (він оглянув і сусідні прикордонні містечка і повернувся у Люблин), після цього в містечко прибули сім німецьких офіцерів, які спостерігали за радянською територією.

Башта
1606 року. Була реставрована в 1969 та 1979р. До 18 ст тут зберігався міський архів. Башта має форму неправильного 6-ти кутника. Ще до 20ст над дверима була плита з датою та герб. санатории Трускавца

Старий та сучасний вид.

Монастир Домініканів
Трохи далі від центру тягнеться вуличка, по ній першою стоїть чотириповерхова дзвіниця з забитими дошками віконцями. Решти стін зміцненні оборонними опорами.

Не подалік знаходяться руїни монастиря домініканів. Костьол та кляштор заснував Земовіт IV, князь мазовецький та белзький,, у 1394р. Австрійці закрили кляштор в 1784, і перетворили на парафіальний костел. Ще до другої світової будівля була, але знищенйи під час неї. На фотографії ми можемо подивитися як це виглядало.

А недалеко від руїн (доречі там полюбляють бавитися дикі собаки, так що вважайте!) знаходиться греко-католицька церква св. Миколая. Церква була закрита, ще трохи блукань на подвір'ї і прийшов священник. Він мені люб'язно дозволив пофотографувати інтер' єр, трохи поскаржився, що навіть ті малі кошти на відродження архітектурних пам'яток  санаторий Карпаты "зникають в пісок".І дійсно вежа стоїть в лісах, але зовнішніх робіт не має, як і реставраційні роботи над домініканським монастирем, який більше виглядає як руїна. Доречі, знаходяться вони як раз за церквою.

церква св. Миколая
Грекокатолицька. Побудована в 17 ст. В 1861р реконструйована. санаторий Алмаз Побудована з червоної цегли. Реконструйований нещодавно.

Келії монастиря Домініканок
Келії прибудовані до церкви з південної та західної сторін. Це ще декілька десятків років виглядало так

Тепер це руїна. санатории Трускавца Саме боляче через те що за останні 50 років зруйнувалося набагато силнійше ніж за 200 років, і саме шкода те, що воно вже невідтворене.

Поскладавши пару цеглинок, чипляючись за виступи в мурі, карабкаюся через відкрите вікно. Мама мія! який аеродром для польоту душі в стародавні часи, правда трохи поросший бур'яном. А посеред мого "аеродрому" величаво ходять курки...Чомусь подумалося, вся наша країна як цей навізруйнований монастир. Така сплюндрована краса, така цінність і все перетворено на великий курятник. Мури потрохи руйнуються, з кожним роком тут більше смиття. В одне з "приміщень" де проглядалися кімнати двері закриті на замок, але як раз можна влізти через віконечко, що залюбки робить місцева молодь.

що ще є
На місцевому цвинтарі знаходиться санаторий Алмаз справжнє архітектурне диво, яке тільки чудом вціліло і дожило до наших днів - церква св. Параскви. В ній і досі відбувається Служба Божа за небіжчиків.

Нова церква - православна знаходиться на Замочку. Зовні трохи схожа на костьол, але православна КП. Інтер'єр новий та гарний, побудовагна в 1926 році за проекто Калікста Крижановського. На фасаді польською мовою написано Matka Boza.

А біля церкви знаходится Мар'яна каплиця. Саме  санатории Трускавца сюди повинні доставити копію чудотворної ікони. Жодного кроку до реставрації не зроблено. Поступово руйнується, як і кам'яна огорожа над рікою. Всі ці каміння ставали свідками багатьох важливих подій, які відбивалися на історії та долі України. Сумно, що ми не цінуємо цих мовчазних свідків, дозволяючи (і навіть допомогаючи) зникати їм в небуття.

Олеский замок (укр. Олеський замок, польск. Zаmek w Olеsku) — памятник архитектуры XIV—XVII веков, расположенный возле посёлка Олеско Бусского района Львовской области (Украина), старейший сохранившийся замок на территории Западной Украины.
Замок возник на высоком холме в поселке Олеско свыше шести веков назад. Произошло это в тяжелый период распада Киевской Руси на удельные княжества и захвата ее территории внешними врагами. В 1223 году войско Чингисхана разгромило объединенные русские дружины на реке Калке.
санаторий Женева ТрускавецЭто событие символизировало завершение периода могущества Киевского государства. В 1241 году отряды Батыя уничтожили город Плисненск, что в 10 километрах от Олеско. Вероятно, именно плисненские беглецы и заложили на возвышении среди мочаров городище, на месте которого впоследствии появилась крепость.
Вслед за татаро-монголами на украинские (русские) земли пришли другие захватчики: литовцы, венгры, поляки. В середине XIV века литовские феодалы захватили чернигово-северские земли, Киевщину, часть Подолья и Волыни.

Под власть Польши попали Галичина и Западная Волынь, Буковина отошла Молдавскому княжеству, а Закарпатье захватили венгры. Именно в это время тяжелых для украинцев (русичей) испытаний на границе Литвы и Польши появился Олесский замок.

Первое письменное упоминание об Олесском замке датируется 1327 годом, когда он перешел во владение Юрия — сына мазовецкого князя Тройдена и русской княжны Марии.

Юрия пригласили бояре на галицко-волынский княжеский престол после того, как погас род Романовичей. Эта дата позволяет допустить, что замок построил один из сыновей галицко-волынского князя Юрия Львовича — Андрей или Лев.

Возвышение, на котором построили замок, было основой укрепления. Ниже, по склону горы, кольцом проходил вал с частоколом, а дальше — еще одна линия обороны — вал с водяным рвом. Холм окружала заболоченная непроходимая равнинная территория.

На вершине холма была построена крепостная, овальная в плане стена, около 130 метров по периметру. Положение замка на границе Литвы и Польши обусловило постоянную борьбу за него и частые изменения владельцев.

С 1340 года обладателем Олеской крепости стал литовский князь Любарт, а в 1366 году ее отвоевал польский король Казимир Великий. Впоследствии Казимира на польском королевском престоле поменял Людовик, который одновременно был и венгерским королем. Людовик передал Олеский замок в собственность Опольскому князю Владиславу — последнему князю Галичины.

Владислав Опольский проводил политику католизации галицких земель. Он добивался от Рима права на создание отдельной галицкой митрополии, но, поняв бесперспективность своих планов, в 1375 году передал Олесский замок, вместе с Рогатином и Тустанню, в собственность галицкому епископу. Это вызвало протест русского населения.
Взорвался бунт и замок на два года (до 1377) перешел в руки повстанцев. Король, укротив восстание, разместил в замке венгерский гарнизон, который должен был охранять окружающие земли от посягательств литовцев.
Литовский князь Любарт не терял надежды вернуть себе Олеско, его отряды часто проверяли прочность замковых стен и уровень готовности гарнизонных солдатсанаторий Женева Трускавец. Венграм это очень не нравилось, потому сразу после смерти Людовика, в 1382 году за выкуп они отдали замок литовцам.
А с конца XIV века Олесский замок принадлежал Свидригайлу. Несколько десятилетий вел борьбу Свидригайло с Витовтом за то, что бы не присоединять галицко-волынские земли (в пределах которых находился и Олесский замок) к Польше. Свидригайло этого терпеть не захотел — началась война между Литвой и Польшей.
Олеский замок во время этих бурных событий оставался пограничным форпостом Свидригайла. Почти полвека он был неприступным для польских магнатов.
После заключения перемирия между Ягайлом и Свидригайлом (2 сентября 1431 года) Волынь, Галичина и Западное Подолье были окончательно присоединены к Польше. Олесский замок официально остался собственностью Свидригайла и его бояр. Но ужу в 1432 году Олесский замок после длительной осады был добыт войсками польского короля Владислава Варненьчика и передан вместе с окружающими землями в вечное пользование Яну из Сенна, сыну Добеслава, потомки которого начали называться Олесскими.
Так упала последняя русская крепость на галицких землях. Начались жестокие притеснения населения. Как символ насаждения католической религии в конце XV века в Олеське возвели костел… После смерти Яна из Сенна, Олесько вместе с замком перешло к его сыну — Петру, после него получили в наследство по половине его две дочери, а с их мужьями замок перешел к семьям Каменецких и Гербуртов.

Вторая половина XV — первая половина XVI веков отразились постоянными набегами татарских орд на украинские (в том числе и на галицкие) земли. В 1442 и 1453 годах Олесский замок отбивал нападения, но в 1512 году не выдержал осады и был разрушен. Его отстроили, но простоял он недолго — до 1519 года, когда татары опять появились на олеских землях.

В середине XVI века татарские набеги прекратились — жизнь в Олеське и округе несколько стабилизировалась. Началась достройка и укрепление Олесского замка. Внутри стен, в восточной части, построили двухэтажное помещение (до наших дней сохранились готические порталы и обрамления окон) и часовню, в юго-восточной — башни, посредине детинца — студни.

С развитием огнестрельного оружия изменился характер укреплений. Средства обороны вынесли за стены, усовершенствовали валы, в системе которых были сведены бастионные сооружения. Замковые помещения расширились и приобрели жилищный характер (раньше в пределах крепости люди жили лишь во время осад) и стали преимущественно двухэтажными. Внутреннее пространство детинца сильно уменьшилось.

Во второй половине XVI века ожили торговые пути, которые проходили через Олесько. Город начал брать пошлину с чумаков, которые везли соль из Долины на Волынь. Возникли ремесленные цеха.
В 1605 году Олесский замок со всеми окружающими землями и поместьями перешел в руки большого украинского магната Ивана Даниловича.

Это был типичный представитель феодальной верхушки. За приданое своей первой жены Екатерины Красицкой он решил перестроить Олесский замок — средневековую крепость превратить в ренессансный дворец. Неизвестный архитектор (скорее всего итальянец Галеаццо Аппиани), который руководил работами в замке, выполнил поставленную задачу. санаторий Женева Трускавец

В плане остались преимущественно те же помещения, но были украшены площади стен и башен. Для объединения зданий, которые примыкали к оборонным стенам, построили открытые галереи в виде ордерных аркад. Окна вторых этажей получили каменное обрамление, а двери — порталы. Над воротами и в порталах были размещены гербы владельцев замка.
В 1648 году войска Богдана Хмельницкого освободили Олесько от поляков, но ненадолго. Не прошло и года, как Конецпольский опять вернулся в замок. Его стремление жить на широкую ногу привело к разделу поместья между 17 кредиторами.
В 1681 году Ян Собеский, в то время уже король, выплатил долги Конецпольского и стал владельцем Олесского замка. За три года (с 1684 по 1687) он отремонтировал его и сделал своим «камерным» замком («виллой»). В замке построили хозяйственные помещения и возобновили заложенный предыдущими владельцами парк.
В 1707 году во время военного союза Петра І с поляками в замок пришли российские войска, которые пробыли в нем пять лет, а в 1716 король передал его своему сыну Якубу. Якуб Собеский не пробыв владельцем Олеского замка и трех лет, продал его Станиславу Жевускому. Сын Станислава Жевуского, воевода волынский Северин щедро украсил интерьеры замка и превратил сооружение в роскошный дворец.
XVIII век стал периодом значительных изменений в замке. Большую роль в изменении интерьеров сыграл французский скульптор Леблан. В замке появились новые камины и печи, стены были покрыты лепниной, монументальными росписями и искусственным мрамором. Комнаты, в зависимости от назначения, получили названия: «портретная», «европейская», «венская», «зеркальная» и др.
После смерти Северина Жевусского Олеськом сначала владел его брат Вацлав.
Именно этот магнат начал период упадка замка. Он разорил замок, вывез все ценности в Пидгирци и пустил его «с молотка». В 1796 году замок перешел в собственность к Александру Зелинскому, а немного позже к семье Литинских.
В начале ХІХ века провели реконструкцию левой части замка. санаторий Женева ТрускавецТогда снесли завершение большой башни, и высота здания выровнялась. После этой реконструкции начался период медленного, но уверенного разрушения строения.

Особенно значительные повреждения здание получило в январе 1838 года во время землетрясения. Владельцы замка перестали заботиться об его сохранении, а после того, как в одной из комнат был найден клад, и вовсе ускорили его разрушение. Начались лихорадочные поиски других драгоценностей: разбивались стены с росписями, снимался пол, разбирались камины. В 1875 году завалился 42 метровый замковый колодец, которым пользовались еще с XV века.

На конец ХІХ века Олесский замок в превратился в руины.
В 1882 году Олесскую крепость выкупило государство Польши. Бытовали разные мысли относительно его использования: передать монастырю, сделать музеем Яна Собеского, превратить в интернат для студентов учительской семинарии. Но, в силу разных причин замок так и не отреставрировали, долгое время он стоял полуразрушенный, а до 1939 года здесь была сельскохозяйственная женская школа.

В советские времена замок отреставрировали. В нем были созданы музей-заповедник «Олесский замок» и отдел Львовской картинной галереи. В галерее собранно свыше пятисот произведений живописи, скульптуры, декоративно-прикладного искусства Западной Украины X-XVIII веков.санаторий Женева Трускавец Сейчас в замке открыт ресторан «Гридница», который способствует работам по поддержке нормального состояния замка.
Рядом с замком сохра- нились соору- жения мона- стыря капу- цинов, который постро- или в 1737 году по проекту архите- ктора Мартына Добравского. Это классический барочный комплекс зданий, композиционным ядром которого является костел. С юга к нему примыкает корпус монастыря с кельями на первом и втором этажах и замкнутым внутренним двором. Монастырский двор окружен стеной трехметровой высоты.

Во дворе монастыря разбит парк. Его территорию разделяют дорожки, которые идут по оси монастыря. Есть пруд на, месте которого в прошедшие времена был крепостной ров. Сохранились несколько надгробий и старинные скульптуры. Несколько лет назад здесь проходил конкурс современной скульптуры — часть экспонатов работ осталась в парке и радуют глаз посетителей.

Город Острог — райцентр на юге Ровенской области. Уже от самого названия города веет чем-то старинным — и название, как и сам город, путешествующего не обманет; Не зря здесь в 1981 году был создан Государственный историко-культурный заповедник.

В летописях Острог впервые встречается под 1100 годом в Ипатьевской летописи, хотя поселение, несомненно, возникло намного раньше.
Важнейшей архитектурной доминантой города является замок князей Острожских — настоящая жемчужина древнерусского фортификационного искусства (ул. Замковая, 5). санаторий Женева Трускавец

Именно здесь, в замке, где обнаружены и остатки древнерусского городища, начал свое развитие Острог. Его первые деревянные укрепления, построенные еще в домонгольские времена, были полностью уничтожены татарскими ордами в 1241 году.
Но уже в первой половине следу- ющего века первый истори- чески известный князь из династии Острож- ских — Даниил — восста- навливает на Судебной (замко- вой) горе разрушенные сооружения. Позже они не раз достраивались и перестраивались, но все равно сохранили суровые средневековья. Князья Острожские, владевшие городом почти без перерывов с 14 по 17 в., были одними из самых богатых и влиятельных украинских магнатов.

Даниил известен своими щедрыми пожертвованиями местным храмам, он же смертельно ранил в битве королевского гетмана Войцеха Целея. Его старший сын Федор расширил острожские владения, сражался на стороне Яна Гуса против Тевтонского ордена, сам воевал со своим отрядом в Грюнвальдской битве в 1410 г.
Василий Федорович Острожский (Красный) тоже расширял владения, был другом великого князя литовского Казимира Ягеллончиком.
Именно он построил многое в Остроге, Дубно и других волынских городах.
Его внук — литовский гетман Константин Иванович Острожский — прославился победами над татарами.
Он основал татарское предместья с въездными башней, где поселил взятых в плен татар.
Самым знаменитым же был его младший сын — Константин-Василий (1526 — 1608 гг.).
В 1550 году он стал владимирским старостой, в 1559 году — киевским воеводой, а после Люблинской унии еще и коронным сенатором.
Это был успешный правитель и смелый полководец, который всячески поддерживал православную церковь, развивал украинскую культуру и книгопечатания.
Он был настолько богатым, что даже ходило выражение: «богат, как Острожский.
Закончился этот могучий род его младшим сыном Янушем (умер в 1620 г.), который не оставил детей.
Замок расположен на относительно небольшой (0,7 га) овальной площадке на холме.
Сама природа здесь заботилась об обороне места: южная и восточная стороны замка выходили на крутой склон более чем 20-метровой высоты, а северная и западная части отделены от города глубокими рвами на основе некогда существующего оврага.санаторий Женева Трускавец
В ансамбль замка входят сегодня четыре основных здания: жилая оборонительная башня — «Башня Каменная», Богоявленская церковь, башня Новая и колокольня более поздней застройки (1905 г.).
Древнейшее сооружение крепости — «Башня Каменная» (так она названа в акте от 1603 о разделе имений князя Константина-Василия Острожского между его сыновьями.
Первые камни в ее фундамент положил еще Даниил Острожский. Размещена она у юго-восточного угла замкового холма.
Это достаточно редкий для Украины тип средневековой башни-донжона. В нижнем ярусе здания хранились различные припасы, тут же был сделан глубокий колодец. Верхние части башни — результат более поздних перестроек ХIХ — начала ХХ веков.
Уже после ремонтных работ в 1913 — 1915 гг. помещение было приспособлено под музей с библиотекой. Сегодня в 9 залах музея — довольно интересная экспозиция Острожского краеведческого музея.

В нескольких десятках метров от Башни Каменной — Богоявленский собор, типичный образец крестовокупольной системы, такой популярной в домонгольской Руси. Когда именно появился этот храм, иторикам неизвестно.

Предполагают, что еще во времена Василия Красного. Церковь была частью оборонительных сооружений города: для этого ее северную стену, которая выходит на глубокий искусственный ров, было уплотнено до 2,8 м. и соединено с крепостными стенами.
В нижней ее части появились бойницы, в верхнем — довольно широкий уступ для часовых.
После перехода местных князей в католицизм Богоявленский храм был подвергнут анафеме.
Церковь более 200 лет пустовала и до середины XIX в. превратилась в руины.
Лишь в 1886 г. началась реконструкция храма по проекту архитектора В. Токарева.
В интерьере был установлен массивный «византийский» иконостас работы петербургских мастеров. Стены покрыли росписями.
В юго-западном углу замкового двора находится третья достопримечательность ансамбля — Новая башня, которую иногда еще называют Круглая. По возрасту она немножко моложе Каменной и церкви. Известно, что еще во времена Василия Красного город обвели крепостными стенами и уже тогда, в середине 15 века, были заложены нижние части Новой башни.
Сразу возле замка, отделен от него глубоким рвом, вытянулся небольшой прямоугольный сквер.
Здесь установлена в 1978 г. небольшая стела, посвященная 400-летнему юбилею Острожской академии.
Именно здесь некогда находилось скромное здание, под крышей которой вышли в свет знаменитые издания Ивана Федорова — «Азбука», Острожская Библия.санаторий Женева Трускавец
Среди архитектурных памятников Oстрога Луцкие Ворота занимают особое место.
В течение долгих лет служили они как важный защитный пункт в западной части городских укреплений со стороны Луцка, одновременно выполняя функции городских ворот и боевой башни. Последнее обстоятельство обусловило своеобразие их объемного построения.

Внутренняя стена со стороны города была соединена с линией оборонительных стен, тогда как весь остальной объем выступал наружу, создающие идеальные условия для флангового обстрела во время осады. Сейчас здесь — музей старопечатных книг, коллекция книг поражает как на масштабы города.

Поднявшись от Луцкой башни еще выше, до верхней площадки Красной горы и затем свернув направо по крутому спуску, можно выйти к Татарской башне — следующему важному оборонительному пункту города.

Название башня получила от соседства с Татарским пригородом. Это был главный городской вход со стороны Корца и Звягеля. Башня весьма похожа на Луцкие Ворота, и сохранилась до наших времен гораздо хуже.

История не сохранила имен архитекторов, которые возвели Луцкие и Татарские ворота, но ясно то, что мастера эти наглядно были знакомы с древнеримской архитектурой.

Ибо как иначе объяснить чрезвычайное композиционно-пропорциональное сходство острожских зданий с величественным сооружением склепа Цецилии Метеллы в Риме (конец I века до н.э.), которое, видимо, было прообразом острожских твердынь.

Наиболее древние здания, где сейчас размещается Острожская Академия, были возведены во второй пол. XVIII в. и принадлежали ордену капуцинов. 3 апреля 1750 князь Януш Сангушко, ординат Острожский, предоставил право Фундушовым на земли за валами Острога при Дубенской дороге на строительство капуцинского монастыря.

В том же году начались строительные работы на средства таборовского старосты Самуила Лубковского. После смерти Лубковского средства предоставил Кнуд Феликс Малинский, мечник Волынский. Автором проекта был архитектор Павел Антони Фонтана (1696-1765), придворный архитектор Сангушков.

В монастырский ансамбль вошел костел и небольшой корпус келий, пристроенный к костелу..
Костел и монастырь строились одновременно с хозяйственными постройками, которые размещались на восток и юг от келий.

В 1778 костел освящен под именем Троицы ксендзом Францишеком Коморницким (1733-1780), епископом Цесарополитанским. В 1796 в костеле похоронен его основатель Кнуд Феликс Малинский.

Костел представлял собой каменное двухэтажное, трехнефное здание с цилиндрическими сводами базилика, увенчанного высокой двускатной крышей с фронтоном. Переход от верхнего, узкого, яруса к нижнему осуществлялся с помощью плавных изгибов волют.
Фронтон украшало окно в виде четырехлепесткового цветка.
Фасад декорирован межьярусным карнизом, иконой над центральным входом и вертикальными тягами, размещенными согласно внутреннему распределению костела.
Из описания 1816 года узнаем, что фасад украшали скульптуры Св. Франциска Ассизского и Св. Антония Падуанского.
Скромные суровые фасады келий разнообразили карнизы, наличники окон.санаторий Женева Трускавец
Внутренняя планировка корпуса коридорная, с двусторонним расположением помещений.
В костеле находилось 8 деревянных шикарно украшенных алтарей: Св. Троицы, распятого Иисуса, Св. Франциска, Св. Фиделикса, Св. Иозефа, Св. Антония, Св. Феликса, Св. Тадеуша.
Перед костелом размещалось кладбище, посередине стояла колонна с фигурой богоматери.
В 1832 был закрыт монастырь в Остроге, монахи переведены в Староконстантинов, вещи из костела разобраны по другим монастырям.
Сооружения и земли монастыря перешли в собственность правительства.
Долгое время монастырь пустовал. Здесь были размещены военные склады.
После появления в Остроге благотворительно-образовательного Кирилло-Мефодиевского братства в 1865 году его попечительница графиня А. Д. Блудова выхлопотала разрешение на передачу ему заброшенного дома монастыря. В 1865-1867 годы по ее инициативе монастырь был реставрирован, костел перестроен архитектором Глейзером на православную церковь в псевдорусском стиле.

В 1923 году в строениях монастыря разместилась польская учительская семинария. Церковь оставалась православной. 13 марта 1931 года церковь закрыли, а в 1937-1938 годах перестроена в костел. Псевдоросийское декорирование уничтожили, но полностью восстановить первоначальный облик храма не удалось.

В годы второй мировой воины и после нее здания костела применялись по разным нуждам — строились и перестраивались, и только в 1994 году здесь открылся Острожский Высший коллегиум, позже переименованный в Острожскую Академию.

Мыс Сарыч — одно из красивейших мест Крыма и самая южная точка не только Севастополя и Крыма, но и всей территории Украины (а до распада СССР — его Европейской части). В административном отношении входит в состав территории, подчинённой городскому совету Севастополя.

Мыс образован горбатым склоном отрога Байдарской Яйлы, спускающегося в южном направлении к морю мощной каменной грядой и поросший сосново-можжевеловым редколесьем, собственно, благодаря своему географическому положению довольно обычный мыс и стал своеобразной достопримечательностью. санаторий Женева Трускавец

На оконечности мыса в 1898 году был построен навигационный маяк, который указывает морякам дорогу к Севастополю. И не было, случая чтобы Сарыч не светил кораблям. Тысячи судов сверяли свой путь с его огнями. В сентябре 1912 года исполняющий должность штурманского офицера транспорта «Ингул» подпоручик Морозов вычертил подробную карту Сарычского маяка, которая хранится здесь до сих пор. У неё удивительная судьба.

Побережье у мыса пока ещё «дикое», покрытое каменными хаосами из отдельных скал и камней разных размеров. Редкие пляжи состоят из крупной гальки и валунов. В советское время здешние места были закрыты для посещения и потому сохранили естественную красоту природного субтропического ландшафта.

На мысе Сарыч еще сохранились растения, которые уже занесенны в красную книгу, например, можжевельник высокий, фисташка туполистая, земляничник мелкоплодный.санаторий Женева Трускавец На ряду с ними здесь растут дуб пушистый, грабинник, держидерево, часто встречаются жасмин кустарниковый, вязель эмеровый, иглица понтийская и другие деревья и кустарники — представители субсредиземноморской флоры.

Плотные известняки образуют на стыке с морем почти голые скалы, веками защищающие побережье от морской стихии. В изломах известняковой толщи нередко можно обнаружить окаменевшие кораллы — ископаемые организмы древнего морского бассейна, существовавшего на этом месте в верхнеюрское геологическое время.

Крымское Южное побережье терпит разные тектонические движения: на стыке с морем берег медленно погружается, в то время, как осевая зона Крымских гор поднимается. В результате этого отдельные каменные блоки смещаясь по склону, образуют горки, холмы, а достигая моря — мысы.санаторий Женева Трускавец И хотя горный склон отступает от моря в сторону Главной гряды медленно (со скоростью около 2 мм в год), но за последний миллион лет он отошел уже на два километра! В то же время море «срезало» значительную часть берега. Так что мыс в настоящее время прочно «бронирует» южную окраину Крыма.

Великолепные подводные ландшафты этих мест давно уже стали приманкой для дайверов. Здесь множество живописнейших гротов, водится практически вся рыба, обитающая в Черном море, пять видов крабов, в районе этого мыса насчитывается семьдесят четыре вида морских водорослей. В акватории Севастополя во времена Крымской войны было затоплено много кораблей, чьи останки до сих пор лежат на морском дне. Погружение под воду в этом районе — это очень увлекательная экскурсия. Говорят, что у этих берегов до сих пор ищут сокровища таинственного корабля, на борту которого находилось много золота.

Каменный сад — это своеобразный шедевр природной архитектуры, расположенный в 300 метрах от мыса Сарыч. Это одно из самых популярных мест дайверов в Ласпи: гроты, пещеры, расщелины, каньоны и ущелья, которые лежат под водою. Некоторые любители подводного плавания называют это место — подводный каменный город. санаторий Женева ТрускавецСад расположен на глубине около 28 метров, но в момент погружения, уже на глубине 6-7 метров Вы сможете насладиться его красотой и величием: каменные глыбы устремляются к поверхности переплетаясь с камнями поменьше. Этот каменный хаос образовался во время Крымского землетрясения 30 сентября 1869 года, с эпицентром возле Фороса, которое описал В. Кондараки.

В 5 км от мыса Сарыч находится посёлок Форос, расстояние до центра Севастополя — 30 км, до Ялты — около 40. Расстояние от мыса Сарыч до мыса Керемпе на Анатолийском побережье Турции составляет 142 мили — это самое узкое место Чёрного моря.
В начале Первой Мировой Войны у мыса Сарыч состоялся бой между Российской черноморской эскадрой и немецко-турецкими крейсерами «Гебен» и «Бреслау».

О происхождении этого названия мыса существует несколько версий: Са?рыч (укр. Сарич, крымскотат. Sar?c, Сарыч) от тюркского слова «сары» — желтый золотистый; от персидского слова «сар» — голова, мыс. Однако ни одна из этих версий не имеет достаточного обоснования.

Почти в центре Алупки среди зелени старинного парка возвышается величественный Воронцовский дворец – уникальный памятник архитектуры первой половины XIX в. Дворец расположен у подножия горы Ай-Петри.

Построенный в эпоху романтизма, он поражает современного зрителя ярким своеобразием архитектурных форм. Оригинальная планировка, интересное стилевое решение каждого из корпусов, мастерство, с которым выложены стены и, наконец, отделка внутренних помещений – всё это восхищает уже не одно поколение любителей прекрасного.

Сотни крепостных и вольнонаёмных рабочих – каменщиков, резчиков, лепщиков, столяров – вложили сюда свой талант и труд. При этом был настолько искусно использован рельеф местности, что, кажется, дворец вырастает из окружающей природы.

История строительства.
Дворец строился с 1830 по 1848г.г., как летняя резиденция видного государственного деятеля России, генерал-губернатора Новороссийского края М. С. Воронцова (1782-1856).санаторий Женева Трускавец
Сын русского посла в Англии, он получил там блестящее домашнее воспитание и образование.

Вернувшись 19-летним юношей в Россию, стал участником русско-турецких и антинаполеоновских войн. Проявил личную храбрость и отличился в сражениях под Смоленском и Бородино. С 1815 по 1818 г. в чине генерал-лейтенанта командовал русским оккупационным корпусом в Париже. С 1823 г. был генерал-губернатором Новороссийского края, а с 1844-го и Кавказа. За два года до смерти Воронцов был удостоен звания генерал-фельдмаршала.

В эпоху бурного экономического развития России и особенно интенсивного становления капитализма на юге страны он был инициатором развития здесь табаководства, виноградарства, виноделия, коневодства и овцеводства. В это время стали ходить по Черному морю первые пароходы, в Крыму строилась первая шоссейная дорога.

Не забывал Воронцов и о собственных доходах. Для того чтобы их повысить, он стремился расширить свои владения, скупая земли на юге Украины, в Бессарабии и Крыму.

Один за другим переходят к чете Воронцовых участки в Алупке, Массандре, на мысе Мартьян, в Ай-Даниле, Гурзуфе, Ак-Мечети, Коккозах, на яйле — всего около двух тысяч десятин крымской земли.
Для того чтобы обустроить эти владения, и главным образом Алупку, в России и за рубежом начинается поиск архитекторов, садовников, мастеров всех строительных специальностей.
Дворец был построен по проекту английского архитектора Эдуарда Блора (1789-1879). В развитии английского романтизма первой половины XIX в. большую роль играло увлечение памятниками старины, их изучение и восстановление. Этой деятельности и посвятил себя Блор в молодые годы. Впоследствии он был придворным архитектором Георга IV, затем королевы Виктории. Ему принадлежат проекты Вестминстерского аббатства, части фасадов Букингемского дворца, некоторых усадебных построек как на континенте, так и в бывшей английской колонии Австралии. Но, пожалуй, наиболее самостоятельно и полно его дар раскрылся в проекте Алупкинского дворца.
Существовал и другой архитектурный замысел, автором которого был одесский архитектор Франческо Боффо, строивший для Воронцова дворец в Одессе, санаторий Женева Трускавеци английский архитектор Томас Харрисон.. Согласно ему в январе 1829 г. уже начались подготовительные работы, но в июне 1831 г. от Воронцова, находившегося тогда в Англии, было получено распоряжение о временном прекращении строительства. Судя по всему заказчик почувствовал изменения, происшедшие во вкусах и настроениях общества.
Похоже, что множество павильонов и домов в своей Алупке, воплотивших в себе различные исторические стили (в период с 1824 по 1841 г. на территории алупкинской усадьбы были построены Азиатский павильон, Чайный домик, православная церковь «в греческом духе» и «индийская» мечеть), Воронцов захотел дополнить «готическим набором».
И Блор оказался именно тем архитектором, который сумел это желание удовлетворить. Всего за один год он выполнил заказ, и сразу же в декабре 1832 г. началось возведение корпусов по новому проекту под наблюдением присланного из Англии архитектора Вильяма Гунта.
Сам Блор в Алупку так и не приезжал. Но, очевидно, он был хорошо осведомлен о рельефе местности. Архитектор принял во внимание то, что уже были готовы фундаменты и что существовала первая кладка глубокой портальной ниши центрального корпуса. То и другое вошло в новый проект. Однако в целом он принципиально отличался от первоначального.
На строительстве дворца использовался в основном труд оброчных крепостных из Владимирской и Московской губерний.
Это были потомственные каменотесы и камнерезы, передававшие из поколения в поколение искусство возведения и рельефной отделки великолепных белокаменных соборов. Основной строительный материал — диабаз магматического происхождения, зеленовато-серой окраски, под стать цвету гор и вечнозеленой растительности — брался из естественных россыпей в Алупке. Даже фундаментом дворцу частично послужили диабазовые скалы. Это очень твердый по своей природе камень, почти в два раза тверже гранита и очень капризный в обработке. Неверный удар молотка мастера — и вся работа напрасна. Из огромных бесформенных глыб высекались ровные блоки для стен и сложные по рисунку украшения. Тщательно шлифовался диабаз для оформления внутренних помещений. Все работы производились вручную, примитивными инструментами. санаторий Женева Трускавец

Среди крепостных было много талантливых мастеров — подрядчик Гавриил Полуэктов, лепщик Роман Фуртунов, столяры Яким Лапшин, Максим Тисленко, Наум Мухин и др.

Удалось установить имена более 300 крепостных, работавших на строительстве дворца, который задумывался как олицетворение богатства и знатности владельцев, а стал великолепным памятником труду и таланту архитекторов, художников, замечательных мастеров из народа.

Дворцовый комплекс состоит из нескольких корпусов, составляющих единый архитектурный ансамбль — центрального, столового, гостевого, библиотечного, хозяйственного. Гостевой корпус впоследствии получил название Шуваловского, так как в правой его части располагались покои дочери Воронцова Софьи Михайловны, в замужестве графини Шуваловой.

Сооружение дворца началось со столового корпуса (1830- 1834 гг.). Центральный корпус возводился в 1831 — 1837 гг. В 1841 -1842 гг. к столовой была пристроена бильярдная. В 1838- 1844 гг. строились гостевой корпус, восточные флигели, все башни дворца, пятиугольник хозяйственных корпусов, оформлялся Парадный двор.

Последним был построен библиотечный корпус (1842-1846 гг.).
Самый большой объем земляных работ был осуществлен с 1840 по 1848 г. с помощью солдат саперного батальона при сооружении террас парка перед южным фасадом дворца.

Летом 1848 г. на центральной лестнице, ведущей к главному входу, были установлены скульптурные фигуры львов, выполненные в мастерской итальянского скульптора Джовани Боннани. Львиная терраса завершила строительство и оформление дворцового ансамбля.
Три поколения семьи Воронцовых владели Алупкой вплоть до Октябрьской революции.

Архитектура.
Проект Э.Блора на тот момент времени — это утверждение совершенно новых, по сравнению с классицизмом, архитектурно-строительных принципов. Вместо геометрически строгой группировки корпусов архитектор живописно расположил их в направлении с запада на восток, соответственно движению гор, благодаря чему дворец очень органично «вписался» в окружающий ландшафт и обрел свой ни на что не похожий художественно-выразительный образ.

От корпуса к корпусу дается наглядное представление о том, как развивалась средневековая архитектура, начиная от ранних форм и кончая XVI в. Упор при этом сделан на английский вариант зодчества.
Главный подъезд ко дворцу находится с западной стороны.
Путника встречает типично феодальный замок — крепость VIII-XI вв. Круглые монументальные сторожевые башни, глухие стены, замкнутые пространства. Таковы двор хозяйственных корпусов и узкий, суровый средневековый проезд, ведущий к центральному корпусу. Высокие зубчатые стены грубой кладки, щелевидные окна-бойницы дополняют впечатление неприступности. И лишь чугунный ажурный висячий мостик, по которому проходили музыканты на хоры парадной столовой, вносит в суровую атмосферу проезда неожиданную лирическую ноту. Чем дальше от арки западного въезда, тем больше наслаиваются признаки архитектуры последующих эпох.
…Вы в парадном дворике. После ощущения замкнутости на вас хлынул поток свежего воздуха и света.
Открывается изумительной красоты пейзаж с вершиной Ай-Петри вдали, «вмонтированный» в архитектурную раму, одной гранью которой служит часовая башня, другой — восточный флигель. Снизу пейзаж ограничивает подпорная стена с фонтаном в центре. Широко раскрытыми глазами-окнами смотрит на парк северный фасад главного корпуса. Он более всего иллюстрирует стиль Тюдор, типичный для Англии XVI в.санаторий Женева Трускавец
Из плоскости стены выдвинуты на разных уровнях — центральная часть с парадным входом, выступы эркеров и боковые риза-литы с башнями под луковичными куполами. Фасад прочеркивают узкие многогранные полуколонки, увенчанные декоративными навершиями — пинаклями.
Большая поверхность застекленного пространства в здании, устремленные ввысь купола, изящной формы пинакли, зубцы и дымовые трубы с навершиями в виде цветов зрительно облегчают массивную кладку стен и грубоватую фактуру камня.

В резных каменных украшениях дворца удачно выражено сходство между отдельными стилеобразующими элементами восточной и западной архитектуры. Например, между готическими дымовыми трубами и минаретами мечети. Это сходство усиливается с переходом к южному фасаду главного корпуса. Открытый в сторону моря, всегда освещенный солнцем, он имеет нарядный и праздничный вид, изменчивые и причудливые очертания.

Основное декоративное украшение дворца — мотив пологой, стрельчатой, подковообразной, килевидной арки — неоднократно повторяется и в чугунной балюстраде балконов, и в каменной резной решетке, ограждающей крышу, и, наконец, в декоративном убранстве портала южного входа, оформленного с восточной пышностью.

Подковообразная арка, двухъярусный свод, великолепная резьба по гипсу в нише, где переплетаются рисунок тюдоровского цветка и мотив лотоса, завершаются шестикратно повторенной по фризу арабской надписью: «И нет победителя кроме аллаха». санаторий Женева Трускавец

На художественный образ дворца очень влияли литературные увлечения того времени. Когда он создавался, одинаково популярными были и рыцарские романы Вальтера Скотта, и чудесные арабские сказки. Достаточно вспомнить, что в 1830-х гг. стали переводиться на русский язык «Айвенго» В. Скотта и «Аль-гамбра» В. Ирвинга.

Потому-то надпись Альгамбры (дворца испанских халифов XIV в.) и оказалась в Алупке. Но еще больше старались подражать романтики прекрасной, загадочной, вечно изменчивой живой природе. Органичное единство с ней дворца может служить примером не одному поколению архитекторов.

Стоящему лицом ко дворцу человеку хорошо видно, что очертания холмов и гор вокруг Алупки образуют нечто вроде амфитеатра. Но стоит повернуться к морю, и на вас уже смотрит синяя чаша бескрайних просторов моря, контуры которой подчеркнуты дугообразной кривизной террас.

Ощущение такое, что дворец является центром мироздания. Органичное слияние форм дворца с природой удивительным образом дополнено рисунком горы Ай-Петри. Со стороны Алупки напоминает она развалины средневекового готического замка. Эти естественные живописные руины являются основной доминантой многих пейзажей архитектурно-паркового ансамбля.

Как добраться:
Алупка находится в 17 км от Ялты. Из Симферополя или Ялты до нее можно доехать автобусом, затем вверх по дороге, следуя указателям прямо до вывески Дворец-музей. Дворцовое шоссе 10.

«Замок Ричарда — Львиное сердце» — поэтизированное название дома №15 на Андреевском спуске в Киеве — памятника архитектуры XIX века, сооружённого в стиле британской готики. Назван Виктором Некрасовым в честь короля Ричарда Львиное Сердце, героя романа Вальтера Скотта «Айвенго». Дом в виде старинного замка установлен на сложном рельефе бывшей летописной горы Воздыхальницы чуть ниже Андреевской церкви.санаторий Женева Трускавец Монументальные фасады украшены архитектурными элементами замково-крепостных сооружений — разнообразными башнями, шпилями, зубчатыми навершиями стен и т. д. С левой стороны дома поднимается высокая башня с крепостными чертами.
В разное время в доме проживали известные украинские художники Ф. Красицкий, И.Макушенко, Ф.Балавенский. На фасаде дома установлена мемориальная доска украинскому художнику Г.П Дядченко (здесь он жил в 1909-1921 гг.).
Рассказывая о «средневековом замке», некоторые горожане не без гордости сообщают, что, дескать, английский король, живший в 12 веке, прославившийся своей отвагой и вошедший в историю как Ричард Львиное Сердце, действительно бывал в этом замке.
Увы придется разочаровать тех, кто свято верит в эту красивую легенду. санаторий Женева ТрускавецИтак, обратимся к фактам. Согласно документам. Замок Ричарда появился на Андреевском спуске в 1902-1904гг., а земельный участок вместе с домом принадлежит киевскому подрядчику Дмитрию Орлову. Именно по его заказу техник-строитель А. Краусс занимался стоительством дома. Для родового дворянства замок с остроконечными шпилями и зубчатыми стенами, крытой галереей — лестницей, ведущей во внутренний дворик, подходил как нельзя лучше, но любопытно то, что изначально дом сроился как доходный (в начале XX века Киев переживал период бурного градостроительства: деревянные, большей частью одноэтажные строения сносились, а на их месте строили высотные по тем меркам и просторные апартаменты, которые владелец после сдавал внаем).

Вот и Орлов решил вложить деньги в это весьма доходное дело, однако судьба распорядилась иначе. санаторий Женева ТрускавецПодрядчик Орлов, занимаясь строительством на Дальнем Востоке, был застрелен в 1911 г., и после его неожиданной смерти дом был вскоре продан. И вот тут-то начинается самое интересное! Сразу же после того, как новый владелец доходного дома сдал квартиры внаем, по Киеву распространились леденящие душу слухи о том, что в замке на Андреевском спуске поселилась нечистая сила.

Слухи были вызваны пугающими звуками в печных и вентиляционных трубах, которые возникали всякий раз, как поднимался ветер. Киевские обыватели были буквально парализованы страхом. Наиболее решительные угрожали разнести проклятый дом по кирпичику, уничтожив таким образом и привидения, и их ужасные голоса. Только благодаря вмешательству одной незаурядной личности, как гласит киевское предание, в этой истории произошел спасительный для всех перелом.

Одним из жильцов дома № 15 был профессор Киевской духовной академии, известный историк Степан Тимофеевич Голубев. Именно ему легенда приписывает роль смельчака-спасителя. санаторий Женева ТрускавецПоговаривают, что однажды, донельзя утомленный заунывным воем в трубах, Голубев сунул руку в дымоход, а там оказалась яичная скорлупа.санаторий Женева Трускавец Она — то и была причиной неприятных для слуха звуков: сквозь маленькие дырочки в скорлупе проходил воздух, а скорлупа играла роль резонатора.

Как она попала в трубу, можно только догадываться. Скорее всего, туда ее подложили рабочие, которых чем-то обозлил подрядчик …С установлением советской власти дом национализировали, и его комфортабельные апартаменты перестроили в многонаселенные коммуналки. В бытность в Киеве писателя Виктора Некрасова где-то в конце 60-х Замок Ричарда, как и Дом Турбиных, притягивал к себе как магнитом киевскую богему. Ведь кроме всего прочего за домом был выход на одну из крутых горок, обрамляющих Андреевский спуск, — Замковую, и оттуда открывался изумительный вид на Подол, и дальше, с панорамой всего Левого берега.

Экскурсанты обычно проходили внутренним двором, а далее, поднявшись крытой лестницей и пройдя площадку перед домом, как бы мостиком соединяющую ее с верхними этажами, оказывались нос к носу с жильцами, которые оценивающие поглядывали на пришельцев.санаторий Женева Трускавец Тут же сушилось белье, а из раскрытых окон доносилась симфония кухонных запахов . Замок Ричарда зажил интересной и совсем другой жизнью, — на радость «самой киевской из всех киевских улиц» и тех, кто ее любит.

5 червня 1960 року на території княжого дитинця давнього Галича (сучасне село Крилос) у приміщенні Митрополичих палат було відкрито філіал Івано-Франківського краєзнавчого музею. У 1994р. історичний музей у с.Крилос увійшов до складу Національного заповідника “Давній Галич”.

Територія, на якій виникло місто, була заселена ще задовго до його появи. Сліди перших поселень, виявлені на території городища та його околиць, дозволяють стверджувати, що люди селилися тут вже 40 тис. років тому.Санатории Трускавца Пізніші пам’ятки свідчать про існування у довкіллі Галича різних культур: лінійно-стрічкової кераміки (V тис. до н.е.), трипільської (V-IV тис. до н.е.), культури шнурової кераміки (ІII-ІI тис. до н.е.), комарівської (II-I тис. до н.е.), голіградської культури фракійського гальштату (І тис.до н.е.), липицької (I-IIст.н.е.), черняхівської (III-IV cт. н.е.). Відомі також залишки поселень слов’ян-склавінів (V-VII ст. н.е.). Значне і стале поселення, яке дало початок Галичу як місту, виникло десь у VIII-IX ст.

До 896 р. відноситься перша літописна згадка про Галич. Згідно з записами анонімного літописця угорського короля Бели ІІ (1131-1141) у 896 р. у Галичі перебували угри, що прямували через слов’янські землі у Паннонію (сучасна Угорщина). З Х ст. Галицькі землі увійшли до складу Київської Русі. санаторий Алмаз ТрускавецА вже у 1097 р. відокремилися від Києва після Любецького з’їзду князів. Першою згадкою про Галич у давньоруських літописах є запис від 1138 р., а регулярні звістки про місто з’являються на сторінках літописів з середини ХІІ ст., коли князь Володимир Володаревич у 1141р. переніc сюди із Звенигорода свою столицю. Розквіт Галицького князівства та його столиці пов’язаний з діяльністю князя Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.). Наприкінці ХІІ ст., внаслідок об’єднання Галицьких і Волинських земель князем Романом Мстиславичем, Галич стає центром одного з найбільших руських князівств. У середині XII ст. було засновано Галицьке єпископство, а у 1303 році Галич стає осередком новоствореної Галицької митрополії. У 1240-их роках князь Данило Галицький переніс столицю з Галича в Холм. До кінця XIV ст. у Галичі знаходився осередок Галицької митрополії, а пізніше - єпископів та митрополичих намісників. У середині XIV ст. Галич був приєднаний до Польщі і став центром староства. В цей час ним управляли магнати Потоцькі. У 1353р. Галичем на короткий час заволоділи литовські феодали. У 1367 р. місту надано Магдебурзьке право. Санатории ТрускавцаУ 1370 р. Галич опинився під владою угорського короля Людовіка Анжуйського. Через 17 років, зусиллями польського короля Ягайла, Галич на довгі роки став власністю польської корони. За першим поділом Польщі у 1772 р. Галичем заволоділа Австрія. Місто перестало бути адміністративним центром і увійшло до складу Станіславського повіту.

Княжий город - розташовувався на неприступній клиноподібній горі між рікою Луквою і Мозолевим потоком у селі Крилос. Окрім природного захисту, город був зміцнений могутньою системою валів, ровів, частоколів та зрубних стін-городень з вежами. Найстарішими є укріплення Золотого Току та зовнішня багаторядна смуга валів і ровів на Качкові (Х-ХІ). Вона замикає територію 50 га. Внутрішній подвійний перстень валів, що найкраще зберігся з південного та західного боків городища, виник у другій половині XII ст. Він охоплює площу 25 га.санаторий Женева Трускавец Відомо, що протягом XIV-ХVІ ст. укріплення реконструювали, а у XVII ст. навколо Успенської церкви спорудили оборонний мур з чотирма наріжними вежами. На території города були розташовані Успенський собор, княжий та єпископський палаци, садиби бояр, житла ремісників, які обслуговували соціальну верхівку тогочасного суспільства, інші споруди. З більш пізніх періодів тут уціліли Успенська церква, каплиця св. Василія, митрополичі палати, які разом з історичним ландшафтом творять неповторний архітектурний ансамбль - Галицький Акрополь. Галичина могила - літописний курган, що міститься на вершині Крилоської гори в урочищі Качків. Під час розкопок 1991-1992 рр. тут виявлено рештки спаленого човна, позолоту від щита, кинджал, вістря дротика й стріл, три сокири, тесло,інші знахідки, які датовано кінцем X ст. Очевидно, це місце поховання знатного воїна, можливо, князя - засновника Галича. Курган реконструйовано 1998 р. з експозиційним приміщенням усередині.

При кінці ХІІІ на початку ХІV ст. біля колишньої княжої пристані на Дністрі під Галич-горою заснований новий Галич. Місто було обнесено валами з дерев’яними стінами, мало п’ять оборонних веж, три брами, прямокутну площу-ринок з Ратушею. санаторий Женева ТрускавецТодішний Галич став справжнім релігійним, духовним і науковим центром, тут було українське братство, школа і друкарня, яку заснував Гедеон та Федір Балабани. У крилоській друкарні працював славетний український друкар, поет, перекладач, автор знаменитого “Лексикону словенороського ”Пампо Беринда. Галич був центром ремесел і торгівлі. Завдяки річковому порту на Дністрі, тут часто відбувалися ярмарки і торги. Науковці неодноразово відзначили унікальність збереження, перспективність археологічних досліджень і можливості музеєфікації багатьох пам’яток давнього Галича, завдяки тому, що майже всю територію літописного міста законсервували у вигляді історичного ландшафту.

З ХІІ ст. на Крилоській горі стоять палати галицьких епіскопів, а з ХІV ст.- метрополитів.санаторий Алмаз Трускавец Місце розташування поки що не- відоме. Хоча під теперішнім будинком музею археологи виявили сліди комплексу великих дерев’яних будівель, які споруджували тут, починаючи з першої половини ХІІ ст. Фундаменти митрополичих палат ХVІІ ст. віднайдено поблизу, в урочищі “Старі палаци”. За епископа Льва Шептицького у середині ХVІІІ ст. спорудженно дерев’яну резиденцію, а згодом, на початку ХІХ ст. за епископа Скородинського, - невеликий мурований палац, будівельний матеріал для якого взято з розібраної церкви св. Іллі ХІІ-ХІІІ ст. У ньому проживали галицькі митрополити або його намісники, і тому його назвали “Митрополичі палати”.

До святкування 1100-ліття Галича у 1998 р.будинок відреставровано, на експозиційних площах музею розгорнуто нові виставки:долітописний період історії Галича;  галицька архітектура ХІІ-ХІІІст. ст.; ремесла давнього Галича; дослідники княжого Галича; історія досліджень кафедрального Успенського собору ХІІст.; Галичина могила; галицькі мальовані тарелі (кін.ХІХ-поч.ХХ ст.ст.).

Зараз оновлено експозицію  в Музеї історії давнього Галича. У кількох залах представлено різні періоди історії  краю – від найдавніших часів до епохи пізнього середньовіччя. Експозицію збагатили численні знахідки, виявлені останніми роками під час досліджень території давнього Галича археологічними експедиціями. Особливу наукову цінність мають кам’яні блоки зі стін Успенського собову з залишками фрескового розпису. санаторий Женева ТрускавецВ окремому залі представлені фрагменти різьблених архітектурних деталей з галицьких храмів (колони, карнизи, капітелі), оформлено робочий куток  археолога Ярослава Пастернака.

Може здатися дивним, але поштовхом до створення музею послужила повість І.Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. На протязі багаторічної вчительської праці мені  довелося пояснювати студентам, що таке мотовило, за яке побилися Кайдашиха з невісткою Мотрею. І якось на уроці в 1987 році прийшла мені думка віднайти десь те загадкове мотовило і не тільки, і обладнати у кабінеті української літератури куточок старовинних побутових речей. санаторий Женева Трускавец

Та першим експонатом було не мотовило, а старовинна прабабусина сорочка. Минали роки, речей збиралося чимраз більше. І у технікумі було створено музей етнографії і побуту “Берегиня”.

З часом музеєм зацікавився Науково-методичний центр культури Прикарпаття. На початку 2000 р. нас зареєстровано як Державний історико-етнографічний музей “Берегиня”. Я дуже зраділа, Санатории Трускавца бо повірила, що держава справді заопікується безцінними експонатами. Правда, нам дали  дві мінімальні зарплати. І все.  По сьогоднішній день на становлення музею не виділено ні копієчки. Санаторий Весна Трускавец

Нове приміщення для музею надав нам технікум. Це актовий зал у гуртожитку і дві кімнатки. Майже рік творили новий музей.

4 грудня 2001 р. на Введення відкрито нову експозицію музею яка складається з етнографічних та археологічних експонатів.

Серед колекції вишиванок багато опільських візерунків, є унікальні речі, наприклад,  рушник з татарським узором з Рогатинщини, бесарабські рушники, виміняні в наших  краях на жменьку зерна чи окрайчик хліба  голодного 1947 р., серветка, вишита в тюремній камері політв’язнів радянських часів.

Окрасою музею є міні-експозиція:  українська діаспора першої чверті 20-го ст., церковний куточок, колекція писанок, бабусині скрині, повні всякого добра тощо.

В музеї обладнана опільська кімната і комора. санаторий Женева Трускавец Ці приміщення наповнені знаряддями праці, речами побуту, меблями, вишиванками, якими користувалися наші предки.

Для наочного показу відмінних ознак одягу західноукраїнських етнічних груп в музеї виставлено найтиповіші зразки костюмів опілянок, покутянок, гуцулок, бойківчанок.

На жаль, народна культура опілян ( на відміну гуцулів, покутян, бойків) вивчена і досліджена дуже слабо, тому колекція музею являє  найцінніший матеріал для дослідження цього етнографічного регіону.

Ми, працівники музею, спостерігаємо, як Санаторий Весна Трускавец при відвіданні музею у старих людей зворушуються серця, на очі набігають сльози, нагадуючи їм про дитинство у старій під стріхою хаті, молодість, роки поневірянь їхніх батьків та дідів за часів  панської Польщі та німецької окупації, поневірянь по сибірам та криївках за радянської влади.

Велике враження справляє музей на молодь.

Час від часу ми Санатории Трускавца влаштовуємо виставки на матеріалах фонду музею, де зберігається чимало речей побуту, одягу, старих фотографій, документів, які розповідають про життя і побут наших дідів-прадідів.

Може здатися дивним, але поштовхом до створення музею послужила повість І.Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. На протязі багаторічної вчительської праці мені  довелося пояснювати студентам, що таке мотовило, за яке побилися Кайдашиха з невісткою Мотрею. І якось на уроці в 1987 році прийшла мені думка віднайти десь те загадкове мотовило і не тільки, і обладнати у кабінеті української літератури куточок старовинних побутових речей.

Та першим експонатом було не мотовило, а старовинна прабабусина сорочка. Минали роки, речей збиралося чимраз більше. І у технікумі було створено музей етнографії і побуту “Берегиня”.

З часом музеєм зацікавився Науково-методичний центр культури Прикарпаття. На початку 2000 р. нас зареєстровано як Державний історико-етнографічний музей “Берегиня”. Я дуже зраділа, Санатории Трускавца бо повірила, що держава справді заопікується безцінними експонатами. Правда, нам дали  дві мінімальні зарплати. І все.  По сьогоднішній день на становлення музею не виділено ні копієчки. Санаторий Весна Трускавец

Нове приміщення для музею надав нам технікум. Це актовий зал у гуртожитку і дві кімнатки. Майже рік творили новий музей.

4 грудня 2001 р. на Введення відкрито нову експозицію музею яка складається з етнографічних та археологічних експонатів.

Серед колекції вишиванок багато опільських візерунків, є унікальні речі, наприклад,  рушник з татарським узором з Рогатинщини, бесарабські рушники, виміняні в наших  краях на жменьку зерна чи окрайчик хліба  голодного 1947 р., серветка, вишита в тюремній камері політв’язнів радянських часів.

Окрасою музею є міні-експозиція:  українська діаспора першої чверті 20-го ст., церковний куточок, колекція писанок, бабусині скрині, повні всякого добра тощо.

В музеї обладнана опільська кімната і комора. санаторий Женева Ці приміщення наповнені знаряддями праці, речами побуту, меблями, вишиванками, якими користувалися наші предки.

Для наочного показу відмінних ознак одягу західноукраїнських етнічних груп в музеї виставлено найтиповіші зразки костюмів опілянок, покутянок, гуцулок, бойківчанок.

На жаль, народна культура опілян ( на відміну гуцулів, покутян, бойків) вивчена і досліджена дуже слабо, тому колекція музею являє  найцінніший матеріал для дослідження цього етнографічного регіону.

Ми, працівники музею, спостерігаємо, як Санаторий Весна Трускавец при відвіданні музею у старих людей зворушуються серця, на очі набігають сльози, нагадуючи їм про дитинство у старій під стріхою хаті, молодість, роки поневірянь їхніх батьків та дідів за часів  панської Польщі та німецької окупації, поневірянь по сибірам та криївках за радянської влади.

Велике враження справляє музей на молодь.

Час від часу ми Санатории Трускавца влаштовуємо виставки на матеріалах фонду музею, де зберігається чимало речей побуту, одягу, старих фотографій, документів, які розповідають про життя і побут наших дідів-прадідів.

Може здатися дивним, але поштовхом до створення музею послужила повість І.Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. На протязі багаторічної вчительської праці мені  довелося пояснювати студентам, що таке мотовило, за яке побилися Кайдашиха з невісткою Мотрею. І якось на уроці в 1987 році прийшла мені думка віднайти десь те загадкове мотовило і не тільки, і обладнати у кабінеті української літератури куточок старовинних побутових речей.

Та першим експонатом було не мотовило, а старовинна прабабусина сорочка. Минали роки, речей збиралося чимраз більше. І у технікумі було створено музей етнографії і побуту “Берегиня”.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)

З часом музеєм зацікавився Науково-методичний центр культури Прикарпаття. На початку 2000 р. нас зареєстровано як Державний історико-етнографічний музей “Берегиня”. Я дуже зраділа, бо повірила, що держава справді заопікується безцінними експонатами. Правда, нам дали  дві мінімальні зарплати. І все.  По сьогоднішній день на становлення музею не виділено ні копієчки.Санатории Трускавца, виллы Трускавца. Отдих в Сходнице. Путевки в санатории Трускавца, Сходницы

Нове приміщення для музею надав нам технікум. Це актовий зал у гуртожитку і дві кімнатки. Майже рік творили новий музей.

4 грудня 2001 р. на Введення відкрито нову експозицію музею яка складається з етнографічних та археологічних експонатів.Санатории Трускавца

Серед колекції вишиванок багато опільських візерунків, є унікальні речі, наприклад,  рушник з татарським узором з Рогатинщини, бесарабські рушники, виміняні в наших  краях на жменьку зерна чи окрайчик хліба  голодного 1947 р., серветка, вишита в тюремній камері політв’язнів радянських часів.

Окрасою музею є міні-експозиція:  українська діаспора першої чверті 20-го ст., церковний куточок, колекція писанок, бабусині скрині, повні всякого добра тощо.Санатории Трускавца

В музеї обладнана опільська кімната і комора. Ці приміщення наповнені знаряддями праці, речами побуту, меблями, вишиванками, якими користувалися наші предки.

Для наочного показу відмінних ознак одягу західноукраїнських етнічних груп в музеї виставлено найтиповіші зразки костюмів опілянок, покутянок, гуцулок, бойківчанок.Санатории Трускавца, виллы Трускавца. Отдих в Сходнице. Путевки в санатории Трускавца, Сходницы

На жаль, народна культура опілян ( на відміну гуцулів, покутян, бойків) вивчена і досліджена дуже слабо, тому колекція музею являє  найцінніший матеріал для дослідження цього етнографічного регіону.

Ми, працівники музею, спостерігаємо, як при відвіданні музею у старих людей зворушуються серця, на очі набігають сльози, нагадуючи їм про дитинство у старій під стріхою хаті, молодість, роки поневірянь їхніх батьків та дідів за часів  панської Польщі та німецької окупації, поневірянь по сибірам та криївках за радянської влади.

Велике враження справляє музей на молодь.

Час від часу ми санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) влаштовуємо виставки на матеріалах фонду музею, де зберігається чимало речей побуту, одягу, старих фотографій, документів, які розповідають про життя і побут наших дідів-прадідів.

Долинський краєзнавчий музей „Бойківщина”

Долинський краєзнавчий музей „Бойківщина” Омеляна і Тетяни Антоновичів - один із наймолодших у карпатському регіоні — заснований 1998 року. Тут  створено відділи природи, історії, етнографії та сакрального мистецтва.
Робота над створенням музею розпочалася з найголовнішого: пошуку, збору і опрацювання матеріалів для майбутньої експозиції. Крім того, проводилася  культурно-просвітницька робота, постійно організовувалися  мистецькі виставки. Санатории Трускавца, виллы Трускавца. Отдих в Сходнице. Путевки в санатории Трускавца, СходницыВідсутність приміщення не дозволяла створити постійну  експозицію.
Нова сторінка діяльності музею розпочалася у 2003 року, коли дякуючи Фундації Омеляна Антоновичів (п.Омелян - уродженець Долини) - всесвітньо відомій благодійній  організації  у США — музей одержав новозбудоване приміщення. Урочисте відкриття нового музею відбулося 5 вересня 2003 року і приурочене до 1-го Всесвітнього бойківського фестивалю на  Прикарпатті.
Серед матеріалів експозиції - цікаві археологічні знахідки, знаряддя праці та побуту минулих часів, значна кількість бойківського одягу і вишивки. У  музеї є документи, що висвітлюють різні події з історії краю, стародруки, видані в Україні,витвори образотворчого українського і народного мистецтва,  а також твори сакрального мистецтва.Санатории Трускавца
Зараз на базі музею розробляються ряд туристично-екскурсійних маршрутів  для залучення туристів.