«Вони думають, у нас тут армагедон» – сумно всміхається моя подруга. А Київ живий, він дихає, він світиться. Це не локація – це залізний дух, люксовий вайб і невпинна сила життя.
- Це коли в Новорічну ніч прокидаєшся від гучних вибухів, закриваєш вікна, щоб не чути матюки сусідів на ракети і пуйло, п’єш шампанське, розпаковуєш подарунки, уявляєш наче це феєрверк.
- Це генератор ларька «Торти», прикований ланцюгом до решітки, «щоб не вкрали». Гул генераторів і легкий запах бензину дратують, але збуджують, бо життя, рух, робота, світло
- Це стульчик і коробка з памперсами, печивом і солодощами для тих, хто застряг в ліфті. У кожного свій рецепт ліфтової магії: одна подруга читає «Отче наш» по дорозі на 16 поверх, друга перевіряє чітко графік відключення світла, третя – їздить лише з сусідом, «бо за компанію не страшно і не скучно», четверта вже застряла до того, як «це було мейнстрімом» і не боїться нічого
- Це коли лягла спати о 21.00, сподіваючись виспатися, а о 21.30 дали електрику, і ти встаєш, бо як це – проспати світло?



- Це красиві обличчя, доглянуті руки і взуття, модні спортивні костюми замість ділового одягу, бо в них зручно бігти «раптом що», дорогі машини в пробках і вічні (від князя Ігоря певно) ями на дорогах, і всі тротуари – то паркувальні майданчики
- Це якщо ти за кермом, то клянеш пішоходів в чорних куртках, і кричиш подумки «Дура, вдягни білу куртку, тебе не видно!»
- А якщо ти пішохід, озираєшся на кожному переході як заєць, світиш телефоном на всі боки, на всіх руках, ногах і дамській сумці у тебе відбивачі світла, але все одно машини гальмують перед самим носом
- Коли ресторани поставили генератори розміром з автомобіль, і сервіс, і стиль, і декор, і смак тримають на рівні довоєнних люксових стандартів, кава подається на безлактозному, мигдалевому, вівсянковому і ще 5 видах молока
- Коли на прольотах сходів дотепні сусіди написали мотиваційні приколи «Ще трошки, друже», «Поднажмі, ти скоро будеш вдома», «Ми в тебе віримо» тощо.



- Це коли всі продавці, від кави до ліків, вже говорять українською, кожен другий перехожий російськомовний, але до дітей звертаються виключно рідною, «синку, йди до мами» - лагідно переконує тато 4-річного неслуха, «легше, потихеньку» - вмовляє молода мама вередливе дитятко на гойдалці, і мова ллється молоком і медом
- Це темні квартали, будівлі, що зливаються з чорним небом, різкі сліпих ліхтарів, але машини мчать, в кожному десятому вікні вже світло, бо за лічені дні українці навчилися підключати едуфло до системи електропостачання квартир
- Це мрачний мужик, що гуляє зі стафом на поводку, і той раптом витріщається на маленького білого шпіца, хоче того з"їсти, а мужик вмовляє друга «Ну ходім, у нас такая подружка есть»
- Це гора налобних ліхтарів і косметичних ламп у салоні краси, бо дівчата, як немає світла, просто включають ліхтарі і продовжують творити манікюри
- Це таксист, який мчить дорогою по єдиному неперекритому мосту і скаржиться, що найважче було в березні, бо… не було роботи
- Це хлопчик з рожевими щоками, в формі з автоматом, охороняє щось в теплому вологому вечорі на Володимирській, автомат висить аби як, хлопець дивиться на вогні дорогих машин
- Це широкий асортимент дитячого ортопедичного взуття, книг, ідеальна викладка продуктів в супермаркетах, черги ввечері за кулінарією, наявність в кожному ларьочку гарної кави, горішків зі згущенкою і 5-ти видів тортів і зефірів
- Це втома від грудня і сумні спогади «коли світла не було по 3 дні», але то вже перегорнута сторінка - кияни адаптуються до будь-чого приблизно за 5 днів



Це Різдво, яке цього року не настало, Новий рік, що був «не на часі», і віра в ПВО як нова релігія. Мер каже – населення Києва майже не зменшилося. Але якби він рахував не в головах, а в силі духу, то Київ – то мільярди кіловатів світла ...

Автор: Олена Цисар, місто Київ.