Ти присутній в моєму житті ще до мого існування в цьому Всесвіті, ти ходиш зоряними шляхами і дзвоники на пружніх ногах бентежать мій розум очікуванням дива твого розповсюдження. Я не виправдовуюсь вродою, розумом і шляхетністю. Їх в мене немає. Але ти дишиш на мене кожен раз, коли мою сутність колихають думки про тебе. Ти заздриш мені. Тому, що я можу віддати тобі те, що по праву твоє - себе, свою так звану свободну волю. А тобі не треба нічого, крім мене. Ти шукаєш мене, ти надихаєш мене на творчість, в пітьмі мого невігластва. Я абсурдист єгоцентризму
Ти - альтруїст повної буддовості. Я не знаю себе без тебе. Чому я звертаюсь до тебе з маленької літери? Бо Ти не просиш величі більшої ніж Любов. Любов - твоя суть і ім'я. Я - не боюсь твоєї могутності і величі. Бо ти мій друг, а страх - це мій сором.