11 вересня непомітно промайнула знакова дата мистецького життя України – в цей день 1943 року був заснований хор імені Г. Верьовки. Найтитулованіший і найсуперечливіший водночас.

Колектив було засновано 11 вересня 1943 р у Харкові. В цей час Україна була полем битви між двома диктаторськими режимами – німецьким і радянським. Київ був ще під Гітлером (його відвоюють 7 листопада), а ось у Харків червоноармійці увійшли 23 серпня, і вже через три тижні в цьому місті народився новий колектив, організатором якого став Григорій Верьовка – випускник муз-драматичного інституту імені Лисенка і викладач консерваторії (з 1940 – імені П.І, Чайковського). З 1944 хор базується в столиці України – Києві.

З перших же років і до сьогодення репертуар хору має дві складові – це українські народні пісні та авторські. На відміну від академічних хорів, які дотримуються класичної манери співу (яка в свою чергу має багато спільного з церковною), народний хор, точніше жіноча його частина, дотримується академізованої народної манери – звук утворюється на горлі, завдяки чому стає крикливим і пронизливим. Ця манера близька до манери, якою в народі співали веснянки, хоча й не тотожна їй – в цьому можна пересвідчитися, якщо порівняти спів хору Верьовки зі співом автентичних колективів, таких як “Божичі” або “Кралиця”.

До кожного слава приходить у свій час. Твердження хоча й суперечливе, проте у більшості випадків – справедливе. А згадалося чомусь з приводу “круглої” – ювілейної дати. 9 серпня 1973 року народився Олександр Пономарьов – співак, автор пісень, народний артист України.

Свій зоряний статус, титул “золотого голосу” і співака №1 на вітчизняній естраді Пономарьов зберігав доволі довго. Майже два 10-ліття: від початку 90-х, і ще з десяток років 1000-ліття нового. “Крайній” альбом він видав 2009-го, а от його назва “Ніколи” – як зурочила. Та не будемо про сумне. Пригадаємо краще з того, чим колись полонив наші серця Олександр Пономарьов і щось із тих фактів, які самі вже стали історією…

Олександр Пономарьов – “Серденько”:

Іван Паторжинський у ролі Князя Гудала з опери Антона Рубінштейна Демон. Фото з родинного архіву співака

Іван Паторжинський – один із видатних представників української вокальної школи. Він володів сильним, гнучким, виразним голосом оксамитового тембру та яскравим артистичним даруванням. Його донька Галина писала: “Діапазон пісенного репертуару батька був неосяжним. Він співав і героїчні, і жартівливі, і любовні пісні, бурлацькі, чумацькі <…> і завжди точно міг передати в них різні грані народного характеру”.

Іван Сергійович народився 3 березня 1886 року в селі Петро-Свистунове Катеринославської губернії (нині Вільнянський район Запорізької області). Батько хлопчика працював у типографії, складав шрифти, але від свинцевого пилу захворів на туберкульоз. Пізніше він став дяком у місцевій церкві. Саме від нього хлопчик успадкував сильний голос. Із 6 років уже знав грамоту. Потім вступив до Бахмутського духовного училища. Коли хлопчикові виповнилося 12, помер батько. Далі навчався в Катеринославській духовній семінарії. Та духовна кар’єра не цікавила хлопця, він мріяв про театр.

Акція "Руки геть від мови!", 2020 рік / vogue.ua

Слышали ли вы когда-нибудь такие слова, как «підсоння», «бережина» или «вигріння»? Возможно, вы знали, что у «бігуна» нет ничего общего со спортом? История украинского языка, как и всего украинского, полна боли и трагедий. Сотни лет уничтожения, десятки запретов и тысячи характерных украинских слов, которые были изменены на россиянизмы. Обосновывая свои преступления идеей сближения наций и борьбы с буржуазным национализмом, советская власть совершала настоящий лингвоцид, с последствиями которого мы до сих пор сталкиваемся.

Цікава історія створення пісні «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…».

Дивлюсь я на небо — та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, ти крила не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.

Кожному українцеві, без сумніву, відома мелодія та слова цієї унікальної пісенної перлини. Однак багато хто сприймає її слова як творіння Тараса Шевченка, а музику зазвичай вважають народною.

Микола Леонтович – його називають “Українським Бахом” за величезний внесок у розвиток хорової музики. 1 (13) грудня 1877 року – день народження славетного українського композитора, диригента і педагога.

Микола Дмитрович Леонтович з’явився на світ у селі Монастирок (зараз Немирівського району Вінницької області) в родині священника. Початкову музичну освіту здобув від батьків. Тато, Дмитро Федорович, грав на скрипці, гітарі, віолончелі, контрабасі, керував хором семінаристів. Мама, Марія Йосипівна, любила співати і прищепила синові любов до української народної пісні.


Микола Леонтович. Фото: Українська Вікіпедія та Микола Леонтович. Фото: Українська Вікіпедія

Понад 110 років тому брати Богдан і Левко Лепкі написали відому пісню "Журавлі", яка стала гімном українських емігрантів

"Чуєш, брате мій" – пісня композитора Левка Лепкого на слова письменника Богдана Лепкого стала класикою української музичної культури. Найвідоміша версія – у виконанні Квітки Цісик. "Старший брат Богдан Лепкий написав для молодшого Левка текст "Чуєш, брате мій", а той дібрав до нього таку ж геніальну мелодію. Легендарному вкраїнському творові минуло понад 110 років!" – пригадував дату у Фейсбуці дослідник історії української музики Михайло Маслій.


Богдан / зліва / та Левко Лепкі

У цьому вірші на кілька строф відліт журавлів на зимівлю в чужі краї є яскравим поетичним символом. Тяжка подорож над морем асоціювалася з поневіряннями сотень тисяч західних українців, які змушені були залишати рідну землю в пошуках кращої долі за океаном. "Якби Богдан і Левко не написали нічого, крім цієї пісні, то цього вистачило б, щоб їхні імена були навічно вписані золотими літерами в історію української музичної культури", – відзначив науковець.

© dailystars.net

Співак Павло Зібров випустив надзвичайно зворушливу композицію. Вона отримала назву "Я так хочу додому". А присвячена пісня українцям, яким довелось покинути власні оселі через війну, розв'язану росією.

"Ця пісня – крик душі мільйонів українців, які були вимушені через війну покинути свої домівки та мріють обійняти своїх рідних вдома, там де все знайомо, де завжди потрібні", – каже співак.

Читать далее

ІСТОРІЯ ПІСНІ “ОЙ У ЛУЗІЧЕРВОНА КАЛИНА!”

Рамочка від NATALI KOMJATI