Банально, парадоксально, фантастично: любов страху не має, але часом страх живе любов"ю. Коли страх переплітається із захопленням, красою, піднесеними відчуттями і забирає у тебе свободу, підсвідомо керує твоїми вчинками, а ти стоїш приголомшено-щаслива і плачеш думками,- починаєш розуміти,що між любов"ю і страхом потрібно поставити тире, а в кінці - трикрапку.З того все почалось - і сльози текли віршами:

Я не зважала на твої думки,
Твої думки нагадували долю,
Боялась снів, боялась самоти,
Боялась залишатися з тобою.

І все ж завжди трималась за рукав,
Дивилась в очі, часом невідкриті,
Боялась слова - ти про мене знав,
Душа зі страху билася на вітрі

Важкими чорними черевиками на живе стомлене серце наступала ніч і кричала так голосно, що рвалися струни мрії. Вона полюбила страх, страх покохав її, а потім пішов...Залишилась лише любов, свіжа і відчайдушна, здитиніла до чистоти.
Він навчив Її боятись, любити, жити і хотіти так, щоб мрії ставали до болю реальними. А потім Він зник, щез, розбився на гострі скельця спогадів. Її Чорний Ангел Чистоти...Вона змушена бути щасливою, Він Її попросив...