На завтра (ну не факт, але ми в групі все-таки порадилися і вирішили, що на завтра. Є у нас такий викладач - В. Д., який у новому семестрі, якщо вірити розкладу, веде у нас два предмети. Ну, ми-то знаємо, що їх два, а от пан Д... не факт:) а молодий, ніби, іще чоловік...) - написати невеликий прозовий уривок із використанням художньої деталі. І як його писати?
По-перше, отут прокидається добре відома багатьом студентам "собача хвороба" - все розумію, але сказати не можу. Отак із художньою деталлю.
Можна ще було б спертися на приклад, але оповідання, яке пан Даниленко читав нам на попережній парі - не дуже хороший приклад, як на мене. Там йдеться про дівчинку, яку хрещена мати вкладала спати голяка із своїм сином та ще й обійматися примушувала, бо хотіла, щоб вони одружилися в майбутньому. Отака психологічна травма у дівчинки на все її подальше життя. А художньою деталлю там було намисто із шипшини (себто намистини були схожі на ці ягоди) - певно, найпристойніша і найприйнятніша річ із всього оповідання.
Ось така штука в мене вийшла:

На столі – склянка. Ступінь чистоти – десь мінус один. Тобто умовно чиста для людини, яка згадує, що потрібно помити посуд, лиш тоді, як цей посуд з нею мало не говорити починає.
Важка і марудна це справа – пам’ятати про отакі нібито й потрібні речі. Нібито – от-от. Бо не треба їх мені, чуєш, не треба!
Вчора від мене втік мій здоровий глузд. Як собака, підібгавши хвіст. І скавулів жалібно. А що я йому?.. Годувати треба було краще. Або хоча б інколи. Годувати.
Що? Склянка, кажеш, нечиста?
А у нас кажуть – «шклєнка». Саме так – майже ніжно і трохи шепеляво. Бо «скло» - гостре і гладке. А «шкло»… то є зовсім інша бесіда. Воно м’яке і трохи шершаве на дотик – аби можна було втримати в руці.
Людину, кажуть втримати важко. Ну, так мало б бути. Важче, ніж пильнувати за порядком в домі, вчасно мити посуд, тримати собаку (або здоровий глузд в голові)…
Тебе втримати легко. Було б хотіння. Жадання було б.
А ні. Була жадоба.
Тепер вона помістилась у брудну склянку на столі. І лупає, волохата, звідти на мене чорно-каламутними очицями.
Лиш тебе нема.