Вино і хліб... Торкаються вуста 

Благоговійно, тихо, несміливо,

Не байдуже. Це заповідь Христа: 

«Ось кров Моя! А хліб — це Моє тіло!»

Вино і хліб... В нім зцілення душі, 

В нім прощення і сила, і молитва...

Не просто так в саду, в нічній тиші

Звершилась за спасіння людства битва.

 

Було нелегко для Царя царів

На камені в сльозах благати небо.

«Пильнуйте!» — учням тричі повелів,

А Сам гріхи людей узяв на Себе.

Як часто чую я слова святі,

Що сповнені любові неземної...

Мене ще не було у цім житті,

А мій Христос терпів страшні побої.

 

Я уявляю погляд доброти,

Я знаю, гріх і мій Його поранив.

Прости мені, мій Господи, прости!

Тебе любити я не перестану.

Дозволь мені піднятись на гору,

Припасти трепетно до ніг пробитих.

Своїм волоссям я їх обітру,

Дозволь сльозами ніжно їх омити.

 

Не бачила, як Бога розп’яли,

Та кожен стук у серці відчуваю, 

І хрест, що над землею підняли,

Щоб серце чуло: «Я твій гріх прощаю».

 

«Радій, юдейський цар!» — кричав народ.

А вирок де? За що така розплата?

О, це ж моя вина... Прости, Господь,

Не краща я у вчинках за Пілата.

Вино і хліб... Схиляюсь в простоті.

Тут ні до чого вся земна гординя.

Ісус, Ти вмер за мене на хресті,

І в цьому є моя... моя провина.

 

Вино і хліб... Торкаються уста

Благоговійно... Тихо... Несміливо...

Мов спомин для душі — слова Христа:

«Ось кров Моя! А хліб — Моє це тіло!»

 

Олена Романішина