Особливості крою жіночих сорочок

У всіх українських жіночих сорочках рукава широкі й довгі. Звичайна довжина сорочок, що носили з плахтою або запаскою, повинна сягати по "кісточки"; Сорочки до спідниці шиють трохи коротші. З-під плахти чи запаски повинен визирати долішній вишитий край сорочки, що називається "поділ" або "подолик".

Виходячи з варіантів крою, виділяють основні типи сорочок:

• тунікоподібна
• з плечовими вставками
• з суцільним рокавом
• на кокетці

Тунікоподібний - найбільш архаїчний крій. У кінці XIX - на початку XX ст. він зберігся переважно в чоловічих сорочках, кроєних з одного центрального, перегнутого поперек полотнища, до якого по боках пришивались два поздовжньо перегнутих полотнища - рукави. Нижче рукавів до стану пришивались бочки (у половину полотна завширшки) та ластки. По центру перегнутої частини стану вирізувалася горловина й робився глибокий розріз - пазушка.

Такий крій сорочок називається ще "вперекидку", "хлоп'янка" [О.Воропай].

Сорочка з плечовими вставками. У XIX - на початку XX ст. цей тип сорочки побутував переважно у жіночому одязі всіх слов'янських народів.

Плечові вставки ("уставки" на Черкащині та Полтавщині, "плічки" на Київщині, "полики" на Поліссі) являють собою прямокутні (іноді трапецієподібні) шматки полотна, які з'єднують передню і задню частини сорочки. Вставки вшивають між передньою та задньою пілками під прямим кутом до станка "по підканню" або "по основі" стану сорочки. Хоча широко побутували обидва ці способи, саме сорочка зі вставками, вшитими по основі, здавна вважається суто українським типом крою.

Варіантом цього крою є сорочка, де вставка вшивається до скошених верхніх кутів станка

Вставки розширювали плечову частину сорочки й давали можливість зробити об'ємнішими горловину та рукави, які часто призбирувалися. Ширина вставки дорівнювала або половині ширини саморобного полотна або всій його ширині. У першому випадку вставка разом із рукавом вшивалась як по основі, так і по пітканню стану, у другому - лише по основі. Рукав до вставки пришивали, не призбируючи, або ж закладали у дрібні зборки - "пухлики".

На Поліссі переважали сорочки з пришитими по пітканню вставками, до яких гладко приєднані рукави, що утворюють зі станом, як і в тунікоподібних, прямий кут. На Середній Наддніпрянщині носили головним чином сорочки зі вставкою, пришитою по основі. Коли вставки кроїли по всій ширині полотна, рукав відповідно робили у півтора полотнища, призбируючи його біля вставки, що утворювало характерну об'ємність верхньої частини сорочки (Центральна Київщина, Віннічина, Житомирщина). На Поділлі вставка (в половину ширини полотна) була досить довгою; вузький (в одне полотнище) рукав пришивався до неї непризбираним, що робило сорочку менш об'ємною у плечах, із заниженою лінією пришиву рукава. Форма цих сорочок визначалася довжиною і шириною вставки та шириною рукава.

Сорочка з суцільнокроєним рукавом на території України побутували у двох варіантах. У першому верхня частина рукава мала форму вставки; рукав пришивався або по основі, або по пітканню.

У другому варіанті рукав призбирувався по всій ширині разом із горловиною та пілками стану і пришивався тільки по основі. Він міг бути вужчим або ширшим - залежно від того, чи викроювався він з одного шматка полотна, чи до нього додавалося ще півполотнища. Рукав у півтора полотнища завширшки прбутував на Лівобережжі (Полтавщина) і був найширшим в усій Україні.

Об'ємність верхньої частини сорочки регулювалася і розміром ласток. Чим ширшим робився рукав, тим меншою була ластка. На ластку та додакову півпілку часто йшло полотно гіршої якості.

Сорочка на кокетці - пізніше явище для України, набула поширення у жіночому одязі спочатку у південних районах, а наприкінці XIX - на початку XX ст. і в центральних. На Закарпатті сорочки на кокетці прийшли з Румунії, тут така сорочка називається "волошка".

Конструкція стану такої сорочки визначалася кількістю полотнищ. Залежно від ширини полотна їх могло бути від трьох до шести. і розташовувалися вони симетрично або асиметрично відносно центру фігури. Стан зшивався з трьох полотнищ; в об'ємі сорочка дорівнювала 140-145 см.

Довжина жіночої сорочки повинна бути така, щоб поділ обов'язкого виглядав з-під іншого одягу. Найдовші сорочки носили на півночі Чернігівщини. В деяких районах Карпат та Закарпаття зберігся варіант короткої сорочки (опліччя), яку носили з білою полотняною спідницею (підшивкою, дополком).

Локальні особливості сорочок визначаються також оформленням горловини. На Лівобережжі та Правобережжі горловини сорочок рясно призбирували. Жіночі сорочки Лівобережжя не мали коміра, а призбираний викот горловини обшивався тасьмою або вузькою смужкою полотна. На кінцях обшивки робили петлі, крізь які протягували стрічку для зв'язування, Горловина або щільно прилягала до шиї, або ж мала овальну, а іноду квадратну форму. Правобережну сорочку завжди шили з коміром, іноді зі стоячим, іноді виложистим. У центральних районах України обидва ці варіанти поєднувалися.

Форма та обробка горловини й коміра композиційно пов'язувалися з оформленням низу рукавів сорочки, які також рясно призбирувалися і викінчувалимя обшивкою (Лівобережжя) або манжетою-"чохлою" (Правобережжя). На Черкащині горловина і манжет закладалися у зборки ("брижі") і викінчувалися оборкою ("зонтик", "брилик").