В колонках играет - Pink - Sober
Що є свобода? Свобода не тільки тіла, духу та душі. Абсолютна свобода. Це все або нічого. Свобода не буває частковою. Тому що не можна бути частково закоханим або частково щасливим. Ти або вільний, або ні.
Але всі ці описи та алегорії не дають відповіді на моє питання. То що є свобода, по-вашому?
Святослав Вакарчук, в одній із пісень, співав "Я вільний, бо живий". Можливо, він мав рацію. Тобто свобода, як такова, вже дана нам при народженні. А ми шукаємо лише примару, яку створила наша уява.
А що ж, на вашу думку, є свобода, Читачу?

В колонках играет - Red_-_Already_Over
Я дуже ціную красиві цитати, та афоризми. Я люблю гарне фото, тому зараз просто хочу написати кілька цитат, та виставити улюблені фото. Якщо Вам сбодобається, Читачу, коментуйте, не бійтеся. Цитати будуть українською, російською і англійською.

• Коли зраджують нас, то це гріх. Коли зраджуємо ми, то це свобода (с) Євгенія Кононенко "Зрада"

• Это рыбка номер шестьсот сорок один за всю мою жизнь. Родители купили мне первую рыбку, чтобы научить меня любить и заботиться о каком-то другом живом и дышащем создании Господа. Шестьсот сорок рыбок спустя я знаю лишь одно: все, что ты любишь, умрет (с) Chuck Palahniuk "Survivor"

• Все стало одноразовым: вилки, ручки, одежда, фотоаппараты, машины, и вы сами, не замечая того, тоже становитесь одноразовыми (с) Bernard Werber "Les Fourmis"

• Не кажи нічого. Я все одно буду тебе любити (с)

• Якщо зло перемагає - його починають називати добром (с)

• Before feel, that you are free, - convence, that behind freedom does not hide one more barrier (c)

• Я переживу (с) Oliver Prada

• Never make somebody your everything, cause when they're gone - you've got nothing (с)

• - То, что люди называют смертью, всего лишь излучина реки, очередной поворот бесконечной дороги. По-настоящему мы умираем от невысказанных слов, несбывшихся желаний, обманутых надежд. Не отданных долгов и не принятых даров. Равнодушия, предательства и одиночества, источенные памятью и совестью.
- Большинство людей от этого не умирают.
- Они и не живут. (с) Ольга Громыко

• Ты становишься на углу оживленной улицы и представляешь, что тебя здесь нет. Вернее, тебя нет вообще. Пешеходы идут, сигналят машины, открываются двери магазинов, сменяются пассажиры на остановке. То есть, в принципе, мир продолжает жить и без тебя. Понимать это больно, но важно. (с) Сергей Бодров младший

• Кохати, коли не кохають тебе, це все одно, що відповідати, коли тебе не питають (с)

• Do not love. Unless - you expect pain.

• Я всіх забуваю, це якийсь острів забуття, це попадалово, це типу рай. Це те, чого мені завжди хотілося (c) Ірена Карпа "50 хвилин трави"

• Холодно, - сказала бабушка, проведя рукой по батарее.
Холодно, - подумал я и убрал руку от сердца.

Пізніше, можливо, ще щось добавлю.

В колонках играет - Scorpions_-_Heroes_Don't_Cry
В моїй голові дуже багато думок. І часом, здається, що якщо не стиснеш її в руках, сильно-сильно, то все повилітає. Знаєте, Читачу, як от летять птахи, коли їх налякаєш чимось. Голуби, чи якісь там інші.
Я сіла за робочій стіл з думкою, що щось напишу. Але нічого не можу. Думок дійсно багато, але жодна з них не варта уваги Читача.
Я писала, що вранці було сонечко. Але вже зараз йде дощ. Такий неприємний, маленький дощик. Коли і парасольку не варто витягати, але якщо будеш йти без неї - то промокнеш (не до нитки звісно, але зовнішній вигляд зміниться суттєво). Хоча мені і подобається дощ, але такий я не люблю. Щось у ньому не те. Адже набагато приємніше, коли великі, масивні краплі падають тобі на шкіру, пестять її. Ти, неначе, потрапляєш в інший світ. Ти змінюєшся, або навіть, очищуєшся. Дивно це, чит не так?
Якийсь дуже довгий пролог виходить. Про що я хотіла написати? Про те, що сьогодні особливий день.
Я слухаю Скорпіонз, одну з улюблених пісень - "Герої не плачуть". Адже вони дійсно не мають права плакати. Адже вони сильні. А сильні не плачуть і... якби це дивно не звучало, тільки сильні можуть просити пробачення. Вони відкрито приймають відповідальність за свої вчинки і слова. І ніколи, чуєш Читачу, ніколи вони не будуть перекладати цю відповідальність на інших, особливо на дітей (Вибачте за такі думки, це все дана життєва ситуація). Вчора мама дивилася фільм "Юленька", і там, один з героїв сказав дуже розумну річ:
"Я вважаю, що дітей взагалі не можна ділити на поганих чи хороших. Тому що діти не можуть бути винними. Винні завжди ми, - дорослі."
Отже, до чого я веду?..
Я і сама не розумію, Читачу. Моя душа прагне висловити щось важливе, щось варте уваги. Але пальці її не слухаться і пишуть щось дивне. Вибачте мене, Читачу, за таку банальність. Мені просто погано. А коли людині погано, вона не може казати щось розумне. Я просто тисячі раз повторюю те, що вже хтось інший гооврив до мене.
Ще раз вибачте, Читачу. І пам'ятайте:

"...You find the strength for a smile
Because heroes like you wouldn't cry..."

В колонках играет - Apocalyptica - I'm Not Jesus
Дивилася тільки що новини, точніше, читала в інтернеті. Багато читала. І чути тільки одне: помирають люди. Всюди, від різних хвороб або непередбачуваних подій. Але факт то є факт - люди помирають. Молоді, старі, діти, їх батьки, дідусі з бабусями. Це сумно, чи не так? Але знаєте, Читачу, як казав Ремарк? "Смерть одної людини - то лише смерть, а смерть двух мільйонів - то є лише статистика". Я думаю це правда, хоч звучить дещо жорстоко.
Отже, повернемось до новин. Я відчуваю, що я нехороша людина. Бо навіть коли читаю про інших, бачу ці жахливі фото, я думаю про щось своє. Зараз, наприклад, я хочу у Лондон. Місто, де аристократи п'ють чорний чай з молоком (так званий "Five o'clock tea"), їздять смішні червоні автобуси, а молодь ходить у яскравих шарфах (я бачила на фото). Місто вічного туману. Адже, там майже завжди йдуть дощі. А Ви знаєте, Читачу, як сильно я люблю дощі і запах мокрого асфальту й пилу? Це моя пристрасть. Я вважаю, що Лондон підійшов би мені ідеально. Чи не так?
Я хочу велично називати його Місто. В ньому збуваються мрії. Я просто хочу в це вірити. Хочу вірити в будь що, аби відчувати себе живою.
Я хочу до Лондона. Хочу бути лондонською леді.... =)
P.S. І покататися на "London Eye", хоча і дуже боюся висоти.

В колонках играет - Pigstar_-_Kimi=Hana.mp3
Настроение сейчас - Good

Я п'ю ранкову міцну чорну (і таку запашну) каву. Їм шоколадні цукерки і дуже хочу спати, не дивлячись на те, що за вікном світить сонце. Велике, жовте, тепле, і таке рідне.
Потрібно було лягати раніше. А мені ще потрібно написати (та ні, дописати, бо я вже почала) статтю в газету, зробити фоторепортаж і розібрати 12 текстів.
Стаття ця про віру в Бога. Я в нього не вірю. Не тому, що він мені не подобається, я просто вже не можу в щось вірити. В мене не виходить. Напевно, це ще одна із сотень (або навіть тисяч) моїх проблем, які так люблять обговорювати з психологами. До речі, мені потрібно до нього сходити.
Якось дивно я сьогодні почуваюсь і навіть виглядаю. Можливо, сьогодні станеться щось добре? =)
Мені приснився дуже дивний сон. Про дзвони. Про церковні дзвони. Коли я відкрила очі, я ще чула цей гул у вухах (так, так, так, до психолога). По чому дзвонили ті дзвони?


Покромсали життя моє на частки,
На тьмяну свічку слів і суєти.
А серце виривається із пастки -
У нетрі дум, під небо самоти.
У мовчазливу готику тополі,
В труда одухотворену грозу.
Я трохи звір. Я не люблю неволі.
Я вирвуся, хоч лапу відгризу.

Писала Ліна Костенко.

Тільки що почався новий день. Годинник на моїй руці показує 00:16. Він спішить, я знаю. Мама спить в сусідній кімнаті. У колонках тихо співає Дельфін. Пісня - "Звезда", вибачте за росіянізм (або русизм, чи навіть суржик, хто зна... після півночі якось не дуже думається=)), просто по-українски це слово звучить якось не так, не чутно в ньому того, що хотів передати автор. Тільки не подумайте, я люблю свою мову, і намагаюся спілкуватися виключно нею.
Чомусь, мені хочеться вести цей блог у формі листів до якогось Читача (який зможе зрозуміти мою бідненьку, так-так, душу. Де ж ти мій Принце? =)). Може, хтось із психологів знайде в цьому глибоку психологічну травму, яких в мене ще з дитинства було достатно. Для них - я просто робота всього життя.
=)
Хвалюся. Я люблю себе. Я дуже сильна егоїстка. Але ж... кожен з нас грішний, в цьому плані. Адже, навіть природний відбір базується на егоїзмі. Все наше життя базується на ньому. Бажання бути сильним, бажання вижити, навіть бажання любити і бути коханим - це все егоїзм. І зрозуміти це часом дуже важко. Але вибір тільки за нами... Тобто, я хочу сказати, що тільки ми визначаємо ту міру, в якій у нас буде проявлятися це почуття (досить природнє, до речі).
Мої думки трохи пахнуть банальністю і бажанням бути недосконалою. Вночі до мене завжди приходять такі трохи страшні речі.

"...Он был один
Устало ждал ее шагов..."

Це все Дельфін.

"...И бездна льдин
Его расширеных зрачков
Смотрела вверх..."

Або зорі на небі. Вони сьогодні особливо красиві. І це дивно, що їх так добре видно. Адже я живу в місті. А ми не бачимо зірок. Мабуть, це наша плата за життя тут. За ранкові переповнені автобуси, велику кількість населення, вічний смог, сильний шум, злих сусідів і ще багато чого. Але навіть цього недостатньо.

"...Успел
Кто-то сказать Звезда".

На добраніч, Читачу. Солодких снів.

В колонках играет - Chris De Burgh - When Winter Comes
Настроение сейчас - Normal

Чим краще починати зустріч? Адже словами "Привіт, мене звати Леся, мені 16 років" нікого не здивуєш в наш час. Потрібно бути оригінальним, і не таким, як інші. Адже, кожен з нас особливий.
Можна спитати в мене, чому я заводжу цей блог. Можливо тому, що в моїй голові рояться занадто багато думок і їх треба кудись виплескувати. А можливо, мені потрібні люди, які будуть слухати не лише мої слова, а і моє мовчання.
Отже, розпочнемо цю дивовижну історію. Я буду намагатися писати сюди не лише свої спостереження і почуття, а і думки інших людей.
Я люблю красиві слова, але тільки тоді, коли вони правдиві. Я люблю запах мокрого асфальту і свіжескошеної трави. В дитинстві я любила злизувати крейду з кінчиків пальців. Я люблю холод більше, ніж тепло. Я люблю темні і спокійні кольори. Меня подобається поезія, а також я обожнюю читати. Я люблю осінній вітер, особливо коли він пахне вранішньою випічкою. Взагалі, я проста людина. З простими бажаннями, мріями і сподіваннями.
Приємно з Вами (ким би Ви не були) познайомитися.
Як кажуть: "Все буде так, як потрібно, навіть якшо буде інакше"

-Я живу в запредельном мире моих снов, а жизнь.. что такое жизнь? Это окно в которое я порой выглядываю.
-И что ты там видишь?
-Да так, муть всякую..