Різдво Христа – маленька зірка серед ночі, зірка радості, зірка миру… Кожного року мільярди сердець переповнюються радістю і прославляють новонародженого Ісуса, в цей різдвяний час хочеться зростати і ставати кращими. Свято Христового Різдва належить до найбільших християнських свят, які Церква відзначає особливо урочисто. Святвечір має не тільки глибокі змістом церковні відправи, але передусім він багатий у нашому народі на cповнені символіки обряди і звичаї, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів.

З кожним роком, а цьогоріч особливо, щораз більшої популярності набувають прикрашання на Різдвяні свята домівок не ялинками, а давнім українським символом — дідухом.

Цей сніп вносили до хати в навечірня Різдва Христового. Називали його по-різному: «дідух», «дід», «коляда» на Волині, «кріль» (король) на Холмщині, «зажин» на Чернігівщині, «баба» в Чорткові на Тернопільщині”. В деяких місцевостях «бабою» називали сіно, яке також вносилося до хати.

Дідуха уро­чисто вносять у світлицю на Різдво і ставлять на покуть – вважається, що духи Предків перебувають у його колоссях.
Разом із житнім снопом, Дідухом, входять до нашої оселі Духи нашого Роду.

Дідух – це Універсальний український символ національної самосвідомості, символ єднання українського народу в єдину націю.

  Дідух (коляда, сніп, дідок) є основним ритуальним символом різдвяно-новорічної обрядовості українців. Це необмолочений сніп збіжжя, обв’язаний перевеслом. На Дідуха залишають першого або останнього вижатого на полі снопа. Дідух ‒ символ урожаю, добробуту, багатства, духовного життя українців, оберега роду.

Разом з Різдвяним Дідухом входять до нашої хати “добрі духи Лада” — душі наших далеких Пращурів, а в наших рідних обрядах оживають не просто предківські звичаї, — оживає сама Україна. Оживає наш український дух!

НАШ ДІДУХ

Сонцем колоски налиті,
Небо сховане у льон,
у тонких спіралях житніх
Роду нашого Закон.

Урочисто й величаво
хай господар-тато
Дідуха дідам на славу
принесе до хати!

Щастя, радість на вечері,
страв дванадцять є,
і колядників під двері
Дідух скликує!

Щоб здорові і багаті
в Мирі ми були,
зло прожене Дідух з хати –
Світло запалить!

/Зорян Світ/

Разом з Різдвяним Дідухом входять до нашої хати “добрі духи Лада” — душі наших далеких Пращурів, а в наших рідних обрядах оживають не просто предківські звичаї, — оживає сама Україна. Оживає наш український дух!

На Волині по сьогодні збереглася давня назва Коляда, якою часто називають саме переддень Різдва, хоча побутує і більш сучасна назва Святвечір. Коляда починалася з першою зіркою, коли вся родина сідала за стіл вечеряти, причому перший це повинен був зробити господар, а за ним вже решта сім'ї. Розпочинали вечерю зазвичай з куті. Часто зустрічається звичай підкидання першої ложки куті до стелі, особливо у тих сім'ях, які мали бджіл – щоб більше меду давали. Культ предків по-своєму зберігся на Волині. Перед тим як сідати до святкового столу, господар дує на стілець, щоб здути душі померлих, які могли вже сісти за нього. Якщо в сім'ї протягом року хтось помирав, то йому ставлять окрему тарілку на столі. Після вечері стіл не прибирають, а кутю кладуть на покуття – місце біля ікони в домі. Це для того, щоб душі предків могли прийти і повечеряти, коли господарі спатимуть. Старі жителі вірять, що якщо цього не зробити, то вночі їм снитимуться покійники. На Святий вечір колядки не співають і в гості не йдуть. Але споряджають дітей, щоб ті понесли вечерю хрещеним батькам. Всі народні гуляння відбуваються в день Різдва. Молодь ходить колядувати, влаштовує вертепи, а старші гостюють у близьких. Колядують також 8 січня, але не пізніше.

Такі от українські різдвяні традиції!

http://ua.igotoworld.com

http://risu.org.ua

Людмилка56