Вибачте, містере Кіне…Я розумію всю недоречність моєї появи. І..ми навіть не представлені… Я не знаю що ще належить говорити. Мене зовуть Анна Дембі. Мене вчили правилам етикету, але вони мені важко даються. Я прийшла вибачитись за всі ті неприємності, які доставила Вам мимоволі.. І правила пристойності які я вимушена порушувати лише в силу надзвичайних обставин…Одним словом, газети брешуть, містере Кіне, я переховуюсь в театрі не заради Вас, а тому що хочу стати актрисою. Я багато працювала, я вивчила напам’ять усі ролі. Тому я і прийшла до Вас, щоб ви мене прослухали. Я розумію, що у Вас немає на мене часу, та я і не збираюсь читати Вам довжелезні шекспірівські монологи, на них треба мати право… Зрештою, актор повинен вміти включати уяву і імітувати будь-які почуття: кохання, неприязнь, байдужість.. Отже, містере Кіне, я готова зіграти для Вас етюд...
Почнемо з кохання.. Уявіть, що я закохана у Вас і прийшла освідчуватись. Можна починати? А можна сидячи? Це дійсно так, містере Кіне, я люблю Вас. Я полюбила Вас ще коли була маленькою дівчинкою, коли вперше побачила… Ні, це було не в театрі. Вперше я побачила Вас на вулиці, на березі Темзи. Ви стояли, спершись на перила мосту і кришили булку лебедям. Тоді я подумала: «Який гарний джентльмен, який же він добриц, якщо так любить птахів.». Але тут булка закінчилась, Ви помахали пташкам рукою і пішли. А я чомусь пішла за Вами… Скоро Ви увійшли до маленького ресторанчика, замовили вино і сіли за крайній столик, обличчям до стіни. І так стали пити… Спиною до людей, обличчям до стіни. А я стояла і дивилась на Вас крізь вікно і тут зрозуміла, що Ви дуже самотня людина… Я стала часто приходити до цього ресторанчика і бачила Вас там, сидячого обличчям до стіни. Іноді я старалася попадатися Вам на очі, але Ви не помічали мене. Я вже знала, що ви знаменитий актор Кін, що всі люблять Вас, але я знала, що у душі Ви нещасна людина… Адже у найвизначнішу хвилину перед Вами лише стіна. І тоді я сказала, що коли виросту, я теж стану знаменитою актрисою, і Ви мене помітите, і може хоч раз дозволите сісти за той столик навпроти.
Тепер неприязнь.. Можна я зіграю неприязнь? Неприязнь, містере Кіне, я відчула до Вас тоді, коли вперше побачила на сцені. Давали «Ричарда III». І Ви ходили по сцені, немов величезна горила, розмахуючи руками та похитуючись. Публіка була в захваті, вони думали, що це якесь незвичайне розуміння ролі, але я одразу зрозуміла, що ви п’яні. І потім, багато разів я бувала на спектаклях, що пахли вином… Ніхто крім мене, здається, цього не помічав, але я відчувала на відстані кожну випиту вами чарку, і кожна репліка яку ви перебріхували віддавалася в моїх вухах як голка. Тоді й виникла моя неприязнь, що переходила у ненависть. «Господи, - думала я, - чому ж такий талант дістався такій жахливій людині? Він же проп’є твій дар, Господи, забуде під першою ж спідницею, яку зустріне на шляху! Постелить на ліжко замість білизни!»
Тепер в мене залишився лише один етюд… Байдужість. І мені дійсно все одно, містере Кіне, чи візьмете Ви мене у свій театр чи ні, головне, що ви мене вислухали… (с)
Г.Горин
