Вертеп
Вирує світ, сміється, плаче, виє.
Кружляють видива веселі і сумні.
Іде вертеп без поділу на дії,
Хіба що з поділом на ночі і на дні.

Кружляє світ. Мовчить, як треба крику.
І правда топиться в брехні чи не щодня.
Невже і я впаду у нього й зникну
Безболісно, безлико, навмання?

Впаду туди, де безум всьому пастир
Й пасе держави, душі і слова.
О Боже мій, не дай мені упасти,
Бо обертом іде вже голова.

Бо вже і дням, і ночам моїм боляче.
О Боже мій, спаси і одведи
І від отих лукаво «єсьм» глаголящих,
І від отих, набравших в рот води.

Й від тих, за брехні лаврами заклечаних,
Й від тих, що ні туди і ні сюди,
Й від ідолів старих і новоспечених
Й від пустослів’я, Боже, одведи!

...Затьмила голови тупі лакузоманія –
Пофіміамлять і чекають хто подасть.
І душу кожен з них неначе мантію,
Перешива по-модньому «под власть».

Поглянь! Навколо видимо-невидимо
Тих язиків, танцюючих стриптиз!
І котяться землею дикі видива
Парадів, маскарадів, танців, сліз.

І пустота безмірна щогодини
Вже цілий світ береться осягти.
Як жить мені, якщо я ще людина,
Якщо мені від себе не втекти?

Якщо і дням, і ночам моїм боляче!
О Боже мій, спаси і одведи
І від отих лукаво «єсьм» глаголящих,
І від отих, набравши в рот води...

О Боже мій, куди ж мені?.. Куди?..


(Григорій Чубай "Вертеп"