«Мистецтво - це не вигідна інвестиція», - так говорив засновник одного із найбільших рекламних агентств у світі «Saatchi & Saatchi», суперколекціонер, власник Saatchi Gallery і найуспішніший арт-дилер сучасності Чарльз Саатчі. Хоча, як ми всі добре знаємо - гроші роблять мистецтво, а мистецтво робить гроші. І прикладом цього є роботи цілої плеяди високооплачуваних майстрів.

     Що  для нас, людей  ХХІ століття, століття нових відкриттів, високоякісних технологій, цинізму і ринкових відносин, мистецтво? І чим воно було раніше?  

Мистецтво – це цілий, великий, унікальний і  рушійний механізм людської свідомості, бо саме крізь призму мистецтва ми пізнаємо світ. Українське мистецтво – це найближчий нам світ, світ родинного тепла і  затишку, світ, де кожен може знайти для себе свою плідну  гавань і творити, творити, творити…..   Бо українське  мистецтво – це і писанки, і витинанки, і солом’яні вироби, і ткацькі, і танці, і співи, і малювання,і скульптура, і малярство,і поезія,і театр,і кінематограф,і фотографія і…., скільки всього ще можна перерахувати, бо галузей мистецтва сотні, тисячі!

     Але на хвилинку хочеться зупинитись, передусім на ляльках-мотанках, унікальність яких ще й в тому, що прийшли вони до нас з сивої давнини і до сьогодні (!) не втрачають своєї актуальності, ба, навіть, навпаки.

     З давніх-давен лялька-мотанка служила  оберегом в українській родині, була чимось таємничим і ритуальним. Матері робили таких ляльок своїм дітям не тільки для забави, але й в корисних цілях: коли дитина хворіла їй дарували ляльку-мотанку, яка, вважалось, повинна вилікувати, а після одужання ляльку спалювали. Таку річ дарували і нареченим, які сумлінно зберігали своїх ляль аж до появи первістків. Також дарували й тим жінкам, які не могли завагітніти, і ті кожної ночі лягали спати зі своїми мотанками аж доки їм не посилали надії. Ще ляльок-мотанок клали до колиски перед тим, як положити туди вперше дитятко (вважалося, що лялька оберігатиме маля все життя).

     Ляльки-мотанки  бувають найрізноманітніші: великі, маленькі, різнобарвні. А кожен елемент одягу є оберегом: намисто і вишиванка  символізують достаток, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній, спідниця  є знаком землі. Особливо символічним в ляльці є її обличчя, вся суть якого полягає в тому, що його немає. Лялька повинна бути безлика, лише та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя.

     Ці  ляльки прекрасні й тим, що робити їх може кожен-кожнісінький шляхом простого намотування за допомогою стрічок  і ниток. Отож, знайдіть якось хвилинку і створіть своє чудо, свій родинний оберіг.

     А от вироби з кістки – це, без сумніву, трохи складніша технологія, але й не менш давня. Користувались вони великою популярністю ще у V сторіччі до н.е. Щоправда тоді вони мали й більш практичне призначення. З кісток робили наконечники для стріл, накладки для луків, застібки для колчанів, рукоятки для ножів, голки для плетення, гребені і,звичайно ж, прикраси. І вже тоді , багато сторіч назад, люди вміли, хотіли і створювали справжні витвори мистецтва, відтак кістяні знаряддя людини пізнього палеоліту відзначаються різноманітністю та надзвичайно тонкою обробкою. Серед творів мистецтва того часу дуже великий інтерес становлять  стародавні скульптури – невеличкі статуетки жінок з кістки ( часом з каменю) .  Саме такі статуетки знаходять у родових «святилищах» ( наприклад, стоянка біля с.Костьонки, Воронізької області). Вони відтворювали образ матері-прародительки.  А цікавим є те, що  характерною рисою у більшості цих статуеток є, як і в ляльок-мотанок, відсутність обличчя. Але тут дещо інша історія,бо,як твердять історики, це, можливо, свідчить про наївне вірування в те, що душа людини може існувати в зображенні цієї людини і загине, коли воно зіпсується.

     Про історію виробів з кіски можна написати ще багато, було б часу більше…На останок хочеться додати: хоча часи палеоліту давно минули, але ж як добре, що й у ХХІ ст. є такі чудові майстри, які приносять неабияку радість і втіху від їхніх робіт, а також відчуття повного розуміння слів Ф.Шаляпіна «Мистецтво може переживати часи занепаду, але воно вічне, як і саме життя».

     І знову повертаюсь до ляльок, до пристрасті всіх дівчаток. Кожна лялька – це окрема жива істота. Кожна - особлива, навіть, якщо є двійники. Але авторська лялька  вона не тільки особлива, вона ще й унікальна. Такі ляльки є зразком повної візуалізації думок і душі автора, а також копіткої роботи, в яку вкладено всю любов митця. Продуманість кожнісінької деталі,як в образі ,так і в костюмі, не може не вражати. Кожна лялька має свою історія, свій характер і живе своїм життям,а отже займає чільне місце серед витворів мистецтва.

     Франція, країна, яка перша побачила авторську  ляльку. А створена вона була у 1881 році відомим художником Едгаром Дега. Художник  називав її  «Petite Danseuse», що в перекладі на українську означає маленька танцівниця. Це була висока порцелянова статуетка, одягнена в справжню сукню.

     Сучасні ж ляльки можуть бути виконані, як з  пластиків і навіть текстилю, так  і  з класичного фарфору. Тож,якщо вдаватись в деталі і говорити про сучасні пластики, то їх існує незліченна кількість і поділяються вони на два види, такі, що тверднуть на повітрі і ті, які потребують запікання в пічці.

     Отже навіть авторську ляльку запросто можна навчитись виготовляти власноруч, адже існує безліч майстер-класів, де майстри,може,й не навчать вас усіх таємниць і премудростей своєї справи, але точно покажуть правильний шлях для виготовлення ляльки – пристрасті кожної дівчинки. А ще, нагадаю, що лялька – це не просто іграшка чи талісман, це чудовий подарунок близькій людині.

     Керамікою, як свідчать розкопки, займались ще трипільці. Знайдені археологами залишки жител дають підстави вважати, що стіни їх було оздоблено розписом. У трипільців була поширена орнаментована кераміка. Орнамент наносився на посуд двома способами : розмальовуванням і за допомогою заглибленого, прокресленого рисунка. Розпис робили чорним або червоним, білим і червонувато-коричневим кольорами.

     Орнамент  органічно пов’язувався і з формою посуду, і вкривав його суцільно, або лише верхню частину. Серед орнаментів найбільш поширеною тоді була спіраль найрізноманітніших переплетень і смуг. У посудному розписі зустрічаються також зображення свійських тварин – свині, кози, собаки, бика.

     Можу  сказати, що й сьогодні кераміка неабияк актуальна. З неї виготовляють все що завгодно: від плитки для підлоги до прикрас. Керамічні вироби мистецтва завжди тішитимуть око і навіватимуть спогади про сиву давнину, коли людина вперше взяла в руки вологу глину і почала виготовляти посуд….

     Кожна галузь мистецтва – це історія людства від найдавніших часів і до сьогодні. Кожен витвір – це і окрема загадка і розгадка водночас. Як багато ще можна знайти для себе нового! Як багато можна відкрити захоплень! Як багато ще потрібно знати! Як багато ще хочеться написати!....

     Тож на останок залишається додати лише: ТВОРІТЬ і повторити слова Р.Ролана: «Творити – значить убивати смерть».

      

     Соломія Савка cпеціально для oнлайн галереї “Chakachu”.