Сьогодні реально зрозумів, що давно не відчував того, що відчув десятого числа! На фесті. В Терновкі.
Здається лише на перший погляд, що до якихось звичайних речей, які з часом захоплюють, пожна ставитися однозначно. Наприклад - ти з дитинства малюєш, а коли виріс, не сядиш за пензлик аж до смерті, так само, як і маленькі дівчата, котрі в дитинстві любили вишивати хрестиком... ніколи не сядуть за п"яльця.
я теж так думав. Ні, навіть не думав про це взагалі нічого. Просто з першого класу доводилося виступати на сцені у якихочь утрєніках, святах, ще якійсь фігні. У старших класах був фольклор, зовсім у старших були знову ж таки утрєніки, які розбавлялися всякими знову ж таки сценічними шуками.
Але коли з"явилася хіп-хоп сцена...
Хочу! Дуже хочу!! Дуже-дуже хочу!!! Того, що було десятого березня (фотки будуть пізніше).