Власне кажучи, майбутній альбом так і називатиметься - "неначе дим...", але це зовсім не через пісню, написану і записану (протягом півгодини) півтора роки тому.

Неначе дим...

Чому небо темне, а зорі сумні?
Душа перетерла почуття неживі,
Наче млин
Їм залишилось все менше хвилин,
Кохання щезне
Неначе дим...

1.Він стражда, бо бачив лише раз її,
У дивному сні, здається навесні.
Все розцвітало, вона збирала кульбабки,
Плела з них вінки, співала веснянки.
Він бачив її поглядом лише одного разу,
Того разу вистачило, щоб закохатися відразу,
Щоб визначити долю і кохану людину,
Чиї палкі вуста найбільше потрібні.
Кому писати вірші? Та й куди писати?
Коли не знає де вона і скільки ще страждати.
Шукає її вже не один день, не один рік,
Засипає зі сльозами, не хоче бачити усіх.
Всі дні стали сірі, а хмари іржаві -
Так він сумує, та це краще, аніж не кохати.
Не відомо як вона, чи він стражда один?
Кохання їх розвіється, неначе дим...

2.
Над нею небо темне-темне, хмари наче сірі,
Вона шука єдиного, про нього дума щогодини,
Наче в димі десь, заблукала в ночі
Кохання, що оспіване вона не бачила і в очі,
Мимоволі нагортаються кволі сльози,
Він шука її, та чи знайти зможе?
Він пише їй вірші, в які вкладає душу,
Терпить страшні болі, та їх терпіти мусить.
Вони не бачили один-одного і в очі,
Та знають, що кохають - їм солов"ї співають.
Їхнє кохання вони вигадали самі,
Тепер страждають, та це краще, аніж не кохати.
Для них цвітуть троянди, для них вино солодке,
Для них почуття живі, та лиш життя коротке
Щоб милуватися всім цим...
Кохання їх розвіється, неначе дим.