"у моїй смерті прошу нікого не звинувачувати.я всього лише чиясь тінь...всього лише відображення у дзеркалі....всього лише примара за спиною....всього лиш янгол спокуси....я аж нічого....нічого матеріального...нічого живого...нічого іншого...всього лише чиїсь сльози,чийсь сміх....чиясь помилкова іскра у очах...така болюча....болюча чиясь помилка...помилка минулого...спогад минулого...чарівна примара...нехай....нехай так...нехай гірше.....нехай ніяк...."

В колонках играет - Ирена Карпа - Очі твої
Настроение сейчас - на межі

мозок перенапружений...все якось...неможу....люди довколо...так холодно і самотньо....руки тремтять....неможу...вже...от от....воно....зет із....це воно....вже близько...вже на підході....майже хапае за руку....навіть страшно...
Ти така неприступна, що я вмираю
І поки я тебе обману, назовсім зникну.
Ти ламала життя як гілля одна
І нікого не кликала ти шалена, дика, люба.

Звільняю голову свою для тебе, сію квіти
Бо маю лиш одну таку, не можу не хотіти
І тіло твоє крізь дощі, навішу покривало
Давай, живи в моїй душі мені ж бо завжди мало.
Очі твої, навіщо я їх покохала, очі твої...
Очі твої, за тебе сердце виїдала...

Не дивися на моє лице, ну
То воно через сльози мої по тобі в'яне
Але разом ми зможемо все тут
А якщо вже не стане землі, то неба стане,
люба

Звільняю голову свою для тебе, сію квіти
Бо маю лиш одну таку, не можу не хотіти
І тіло твоє крізь дощі, навішу покривало
Давай, живи в моїй душі мені ж бо завжди мало.
Очі твої, навіщо я їх покохала, очі твої...
Очі твої, за тебе сердце виїдала...
Очі твої, навіщо я їх покохала, очі твої...
Очі твої, за тебе сердце виїдала...
Звільняю голову свою для тебе, сію квіти
Бо маю лиш одну таку, не можу не хотіти
І тіло твоє крізь дощі, навішу покривало
Давай, живи в моїй душі мені ж бо завжди мало.

Я ТЕБЕ КОХАЮ!більше мені нема чого сказати...

Нічого не пишеться,нічого не чуеться,нічого не бачиться...взагалі нічого не відбуваеться у цьому клятому житті!я сиджу сама,о другій ночі за компом,а ти дивишся собі "порево"по теліку...та шоб воно все здохло на цій клятій землі!кончена музика,кончені пости,кончені нерви,кончений чай!ненавиджу свое дзеркало!взагалі ненавиджу дзеркала!в них якісь жахіття!як комусь захочеться подивитися жахіття,то киньте оком мені через плече у дзеркало...ото вам на все життя вистачить...в мене так ще жодні місячні не проходили,щоб все повиздихало!не дай...шо не буть...там чоловікам відчути ті кляті болі!вони ж повмирають від больового шоку...коли ти сидиш і не можеш навіть ворушитися,а воно тобі"міла,зделай чаю"або ше шось!та воно зараз вмерти хочеться не кажучи про ходити....не знаю....шось воно мене все знову лякає...якісь дивні стіни,дивне повітря....дивний присмак у роті...завши гарячий і переслажений чай...фе...нерви вже на пределі...треба шось із цим робити...потрібна ця,як її..."смена апстановкі"....а без моеї участі чортаздва шо змінеться!:suicide:

Так кепсько...сиджу,ковтаю "Бейліс" і думку гадаю...чому все так херово?!чому все навколо так...так дивно...чому так боляче останім часом...ще й такий писимістичний настрій зараз...повністью певна,що ти мене лишиш...саму...на узбічі життя і забудеш на завжди,моє ім"я,моє обличча,наш секс...наше все!і замість "нас" в тебе буде "ти"...не знаю,на віщо я собі забиваю голову негативом,але так вже історично склалося...хочеться плакати...та вже,мабуть,нема чим...брутально заливаю горе алкоголем і частково тащуся від свого стану і мовчки жалію себе...адже так іноді хочеться відчутти себе слабкою,щоб тебе пригорнули і втішили....
Сьогодні мене ввели у такий стан твої слова....раніше ти казав що ніколи мене не покинеш,завши будеш поряд...а сьогодні сказав шо все можливо,з"явилося дивне відчуття що я чогось не знаю,що ти вже над цим думав...фак...ні,плакати є чим...втоплю свій біль у вінстоні і алко....можливо сама в них розчинюсь...на завши....і ніхто більше мені не зробить боляче....

Так дивно прокидатись у твоїх обіймах...вони такі пекучі,як літне сонце...прокидатись і бачити твої блакитні очі...твое ніжне обличча...ні за що б не хотіла щоб на твоему місті опинився хтось інший!і нізащо не допущу того,щоб на моему місті опинилася інша...нізащо!про таке я могла тільки мріяти...чим особисто і займалася..тихенько..поки ніхто не бачить і не чує...так приємно ідучи ранком із твоєю собакою по вулиці дивитись на світ по іншому,ти собі не можеш уявити!ці дерева,сніг,холодні ліхтарі...воно все здається іншим,коли знаеєш,що поряд з тобою е кохана людина...це,сонце,ці хмари,ця планета,цей світ...це все для нас,коханий!він створений лише для нас!

уявила собі ситуацію,в лікарні лежить дві дорогі мені людини,з однаковими діагнозами.я добровільно стаю донором і можу допомогти лише одному,позбавивши іншого життя,і позбавивши себе життя.....але ці дві людини для мене на рівні!я не можу обрати!не знаю що робити!а часу лишилося так не багато!всього лише 4 дні!мозок просто розривається,серце розривається!я не знаю,що мені робити!адже хочеться врятувати обох,навіть ціною свого нікчемного життя!але такої можливості на жаль не має!