...Свирель запела на мосту, и яблони в цвету. И ангел поднял в высоту Звезду зеленую одну, и стало дивно на мосту смотреть в такую глубину, в такую высоту...Gustave Courbet (Гюстав Курбе)Жан-Батист Камиль Коро
У військовій частині 1141 Національної гвардії України проходить службу талановитий юнак Андрій Наумик, який створює картини олівцем.
Про це повідомляють на сторінці військової частини у фейсбуці.
"Андрій проходить військову службу на посаді повара. Те, що талант готувати смачні страви на кухні повар Андрій має – всі знають, а те, що він ще є талановитим художником – ні", - йдеться у повідомленні.
Картини юнака вражають, хоча хлопець не має спеціальної освіти. Він самоучка, всі тонкощі малювання опановував самостійно.
«Я помічаю красу в буденних дрібницях та отримаю задоволення від того, що можу це все відобразити на полотні олівцем», - розповідає солдат.
Хоч персональної виставки картин у Андрія ще не було, його колеги сподіваються, що все у хлопця попереду.
«Творчість потрібно популяризувати. Багато людей на сьогоднішній день цікавляться творчістю. А творчість художника завжди була, є і буде популярною – тим паче, що вона відображається і розвивається під час проходження військової служби у лавах Національної гвардії України, у нелегкий для України час», - сказав командир військової частини 1141 підполковник Василь Гуртовський.
Мокрини (Мокриди) - народна назва церковно-календарного дня Преподобної Мокрини. В дохристиянські часи Мокрину вважали дочкою богині осені. за народним повір'ям — це останній день літа.
Існує приповідка: «Свята Мокрина осінь приносить».
Люди вірили, що яка погода на Мокрини, така буде й осінь.
Якщо в цей день ішов дощ, то селяни чекали мокрої дощової осені, сіяли жито - адже буде врожай: «Не розгинаймо спини, жнімо до Мокрини, бо Мокрини без дощу, як обід без борщу».
За народними прикметами: «Якщо сухий видається день - сухо буде й восени», - каже приповідка на Уманщині.
Хто він, дідусь, який зачитав Кобзаря у Володимирі
Хто він, дідусь, який зачитав Кобзаря у Володимирі, що московські попи ФСБ РПЦ потікали з офіційного святкування Дня міста
Дмитро Себій, із села Верба Володимир-Волинського району, 29 липня так прочитав вірш Шевченка на площі у Володимирі, що священики та прихожани УПЦ МП розвернули хорогви і пішли з офіційного святкування Дня міста.
Тож, хто він, дідусь, який з такою силою читає Шевченка і що його привело на площу?
На Волині Дмитро Себій людина досить відома. Його часто називають найстаршим фермером краю.
Дисидент, адже свого часу судилося чоловікові пережити переслідування влади і спецслужб.
Він товаришував із Левком Лук’яненком, був знайомий із В’ячеславом Чорноволом. Був одним із засновників Волинської крайової організації Народного Руху України.
У 80-х роках Себій очолював на Волині Гельсінську спілку.
Він до сих пір береже протоколи обшуку його оселі працівниками прокуратури і КДБ, акти опису майна. Бо громадянська позиція йому не минулася дарма. Влада не раз присилала в його оселю представників спецслужб. У хаті шукали літературу, яка ганьбить радянську владу.
Дмитро Себій має гарну домашню бібліотеку. Має добру пам’ять, часто цитує Шевченка, Франка і каже, що мало багато читати, треба вміти думати й аналізувати.
Юргис Казимирович Балтрушайтис родился в крестьянской семье. Учился в Ковенской гимназии и на естественном отделении физико-математического факультета Московского университета; одновременно посещал лекции на историко-филологическом факультете. Сблизился с С. А. Поляковым, учившимся на математическом отделении физико-математического факультета, и через него познакомился с Бальмонтом и Брюсовым, позднее с Вячеславом Ивановым; друг и почитатель поэта и композитора Скрябина.
В августе 1899 года Юргис Казимирович тайно венчался с Марией Ивановной Оловянишниковой (1878—1948), двоюродной сестрой Елизаветы Александровны Дьяконовой (автор «Дневника русской женщины»).
В печати Балтрушайтис дебютировал осенью 1899. Вместе с Поляковым, Брюсовым и Бальмонтом он основал издательство «Скорпион», деятельность которого началась изданием совместного перевода Балтрушайтиса и Полякова драмы Генрика Ибсена «Когда мы, мёртвые, проснёмся».
Член литературного бюро Театра-студии МХТ (1905) Юргис Балтрушайтис принимал участие в работе Свободного театре во главе с К. А. Марджановым, МХТ, Камерного театра. Он подолгу жил за границей (Италия, Скандинавские страны, Германия).
1 серпня (19 липня за старим стилем) 1913 року померла Леся Українка, видатна українська поетеса, громадська діячка.
1 серпня (19 липня за старим стилем) 1913 року померла Леся Українка, видатна українська поетеса, громадська діячка.
Починаючи з 1903 року, коли здоров'я Лесі Українки погіршилося, вона разом із чоловіком Климентієм Квіткою майже постійно жила у Грузії.
Лікування у Криму, зокрема в Ялті, в Німеччині, Італії, Єгипті не позбавило її від щоденних фізичних тортур.
Вона інтенсивно дописувала власні драми, працювала над зібранням фольклору, до виснаження трудилася над "Лісовою піснею", яку написала за 23 дні.
Твір було надруковано в Києві в 1912 році ще за життя поетеси, яка вже відчувала наближення смерті.
У лютому 1913 року вона попросила матір передати редакції журналу "Дзвін" вимогу про зняття її імені зі списку постійних співробітників, переслала сестрі Ользі власний архів, березнем датовано чорновий автограф драматичної поеми "Оргія".
У квітні бібліотека Наукового товариства імені Шевченка у Львові одержала від поетеси в депозит рукописи деяких творів. 28 квітня (тут і далі - за старим стилем) вона востаннє приїхала до Києва, прийшла на присвячений їй вечір у клубі "Родина", а в середині травня відбула до Кутаїсі.
Із голосу дружини Климентій Квітка ще встиг записати народні пісні. 20 травня в листі до матері Леся повідомляла про матеріальні нестатки: "...Дещо з речей розпродалося, се через те, що не стає інакше грошей на прожиття ...
й так, може, без великої трудності діждемося ліпших часів - повинні ж вони колись настати".
26 червня Климент Квітка телеграмою з Кутаїсі повідомляв рідних про погіршення стану здоров'я Лесі Українки. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала мати Олена Пчілка.
Їй дочка ще надиктувала проекти своєї драми "На берегах Олександрії".
9 липня за порадою лікарів тяжко хвору поетесу залізницею перевезли до Сурамі, але врятувати її вже ніхто не міг. 19 липня між першою і другою годиною ночі вона померла.
Труну з її прахом доставили до Києва. 26 липня Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі.
Поліція не дозволила ні промов, ні співів, а щоб ніхто не посмів порушити заборону, дала в супровід похоронної процесії наряд кінноти.
За труною йшов багатотисячний натовп.
Сьогодні на Байковому цвинтарі на могилі поетеси стоїть пам'ятник, встановлений 1939 року.
До елементів радянського офіціозу належить тільки цитата на пам'ятнику: "Стоя близко к освободительному движению вообще и пролетарскому в частности, отдавала ему все силы, сеяла разумное, доброе, вечное.
"Рабочая Правда", 1913 год." Це напис із некролога в більшовицькій газеті.
Спільна огорожа охоплює надгробки Михайла Косача, брата Лесі Українки, Петра і Ольги Косачів - батьків Лесі Українки.
Три однотипних плити, можна здогадуватись, виготовлено в 1939 році під час встановлення пам'ятника.
30 июля 1991 года состоялся грандиозный концерт Лучано Паваротти
Отмечая 30-летие служения оперному искусству, Лучано Паваротти (1935–2007) дал грандиозный концерт перед 100-тысячной аудиторией, собравшейся в лондонском Гайд-парке. Восторженному приему великого итальянского тенора ничуть не помешало даже то, что в течение концерта непрерывно хлестал дождь.
Публика стоя выслушала более 20 арий Верди, Пуччини, Бизе, Вагнера... Даже принц Чарлз, принцесса Диана и премьер-министр Джон Мейджор, заплатившие за билеты по 400 фунтов стерлингов, вымокли до нитки, как и остальные простые смертные. А к концу концерта по причине сильного переохлаждения около 200 любителей оперы развезли по больницам.
Олег Васянович родился 22 июня 1976 года в селе Мелени. С 1991 по 1994 год учился в Республиканской художественной cредней школе им.Т.Шевченко в г. Киеве. С 1995 по 2000 год - студент Украинской академии изобразительного искусства и архитектуры.
2003 год - состоялась персональная выставка «Стихия» в галерее «КиевАрт» г. Киев. С 2004 года - участник выставок галереи «КиевАрт», салона клуба «Коллекционер» в г. Киеве, в галерее «Viburnum» Garden State, New Jersey, США. С 2005 по 2010 год работал художником 2D графики в компании GSC Game World, Game Factory Interactive, художником-иллюстратором в компании Руссобит-М, сотрудничал с издательством Азбукварик Групп, создавая и иллюстрируя детские книги.
Пастернак никогда не подстраивался под официальные требования, считая, что долг и священная обязанность настоящего писателя – оставаться предельно искренним и выражать действительные, а не навязанные кем-то мысли. Саша Петров читает стихотворение Пастернака так , что слушатель затаив дыхание сам переживает эти строки.
Читать поэзию не такое уж простое дело, особенно когда произведение принадлежит легендарному автору - классику. Не каждому удаётся передать те самые эмоции, которые вкладывал туда писатель, чтобы донести весь смысл до слушателей и затронуть их души - это самое настоящее искусство. Молодой российский актёр Александр Петров участвует в различных конкурсах чтецов. В своей передаче Иван Ургант попросил его почитать стихотворение Бориса Пастернака "Быть знаменитым некрасиво"
David Johnson
Gustave Courbet (Гюстав Курбе)
Жан-Батист Камиль Коро
