Так зворушливо та неповторно

Ти натякаєш на відчуття невзаємності,

Що хочеться тікати в семиструнність доріг,

Лякаючись оголенного силуету багряного закату,

Рвати надії химерної влади, залишатися твоєю

З-г-а-д-к-о-ю,

Не зАгадкою мерехтливого спокою,

А хвилюючим спомином трагічної зваби.

Так тендітно ти підіймаєш мене з каруселей хворобливого шоку,

Притискаєш долонями самоти округлі бедра,

Вважаючи себе архієпископом болю,

Забуваєш почути гарматний бій мого серця...

Та я підкоряюсь, не озираючись на блакиття стомленних очей…

Від жаху чи безмежжя безнадії

Полеміка нашого кохання

Відновлюється у іншому життевому літописі,

Який надихає на щось суттеве та безоднє.

А я оголошую плеяду марева під кришталевим пасьянсом суму.

Так зворушливо та неповторно,

Що хочеться вмерти від отруйного яблука,

Подарованного долею в часи спокуси.

Чи кохаю я тебе віддано? Так.

Але рухомість часу віддає мене іншим хвилям шаленіючих поглядів.

Згадка, пам’ ятаєш? З-г-а-д-к-а...

Не зАгадка мерехтливого спокою,

А хвилюючий спомин трагічної зваби.

Белоснежка Аля