Я живу. Від весни до весни.
І ніхто не кричить: "Припини!"
Часом палиці ставлять в колеса,
Часом колами брижиться плесо,
Часом сняться страшні якісь сни.

Але зранку я знов прокидаюсь.
Всім і кожному... Що? - Усміхаюсь.
Витягаю з колес своїх палі
Й знов долаю нездолані далі,
І караюсь, і мучусь, й не каюсь.

Аромат зранку в кухні кавОвий.
О, ще треба зайти в продуктовий...
Порахую я дріб’язок здачі.
На щоці в мене сонячний зайчик --
Певно бавиться хтось незнайомий.

Візьму каву й піду до вікна.
Як в кіно я огляну життя.
Почекаю нової весни.
Як ніхто не шепне: "Припини,"
То приведу себе до пуття.