Від нього залежать щастя молодої сім’ї, доля майбутніх дітей та добробут родини. 

Чимало священних символів, відомих ще з давніх-давен нині підмінено формою. Популярні зараз написи, як-от: “на щастя, на долю”, наші пращури шифрували у знаках орнаментів. Так, вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія — нескінченність життя, стилізована калина — уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград — символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути і благословенням і прокляттям. 

 

Загибель роду запрограмувала... мати 

Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але... нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби... 

Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК: 

— В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту. 

Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення. 

 
Весільний рушник - програма майбутнього подружнього життя 

Перш ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася і мила руки 

У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але, як запевняє пан Юрій Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду. 

Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію. 

Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників. 

Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників. 

Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя. 

Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною. 

 
Символ Берегині 

Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетянуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око. 

Усі слова зашифровані в символах узорів 

Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м’яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок. 

І ось нарешті весільний рушник вишито. Як же на нього ставати? 

Юрій Мельничук був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд “плюс”, другий — “мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на “нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або... “розрядитися”. Там де “плюс” — має стати чоловік, там, де “мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами. 

Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч. 

За матеріалами АРАТТА 

Найдавнішим символом національної етно культури, який супроводжував людину протягом всього його життя є рушник. Це не був звичайний предмет побуту, а магічний і символічний виріб. Вишитий вручну предмет, нагадував про невидимий, але існуючий зв'язок людини з його предками. Вся інформація переносилася на рушник у вигляді численних візерунків і орнаментів в тандемі з художніми елементами, які оповідали про природу, людей, їх культуру, світоглядні ідеї та загальне світосприйняття. 

Рушник використовувався як у повсякденному житті, так і був неодмінним атрибутом під час різних святкувань. Численні ритуали, обряди і традиції не обходилися без рушника, що зробило його використання і значення досить різнобічним. Так, наприклад, новонародженому прийнято було дарувати рушник вишитий всілякими атрибутами оберега, які повинні були захищати немовля і його матір від злих духів і принести їм сил та здоров'я. Коли наближався обряд хрещення немовляти, хрещена мати готувала спеціальний ритуальний рушник із відповідними символічними візерунками, застосовуючи лише яскраві і світлі тони і кольори ниток. Використання темних або чорних ниток було заборонено, оскільки темні кольори могли привертати до себе біди і нещастя, пише „Мед”. 

 

Одними з найбільш важливих і значних обрядів були сватання і весілля. Наречена готувала свій посаг заздалегідь, і саме рушники були ключовим складовим. Такі рушники відрізнялися особливим багатством візерунків, кольорів та орнаментів. Вручення рушників нареченою родині нареченого, було свідченням її згоди. Традиція оглядин полягала не тільки в обміні рушниками, полотнами, сорочками, знайомством з батьками, але й мало також юридичну силу. 

До обряду весілля готували також рушники для хліба і для ікон. Для нареченої і нареченого ці рушники були різні, оскільки відрізнялися вишивкою і орнаментами. На рушнику нареченої було прийнято вишивати калину, що символізує жіноче начало, виноградні грона і листя, які привертають благополуччя і достаток у дім. Рушник нареченого прикрашали рослинними орнаментами у вигляді дубового листя та жолудів, які слугували запорукою сили, здоров'я і стабільності домашнього вогнища. Але існував один елемент, який був спільним як для рушника нареченої, так і для нареченого - це лілії, символ продовження роду. 

Існував також ряд певних критерій, за яким слід було вишивати рушник. Одним з початкових і головних вимог, було цілісне полотно, ні в якому разі не зшите з двох або більше частин, оскільки це може означати «порваную» життєву дорогу. Під час вишивання рушника слід перебувати в гарному настрої і ні якому разі майстриня не повинна злитись, оскільки вся негативна енергетика могла перенестись на виріб, що в подальшому принесло б біди і негаразди. Якщо рукодільниця допустила якусь помилку при вишиванні, не можна було розпускати нитку і переробляти вишивку, оскільки візерунок на тканині це «життєвий шлях», який не можна пережити знову і виправити. 

З давніх-давен вишивка слугувала магічним оберегом людині. 
Тому вправність дівчини у вишивці особливо підкреслювалася у 
весільних обрядах та народній творчості. Гарний рушник чи 
сорочка вказували не лише на вправні руки, а і на роль берегині 
роду, яку буде виконувати дівчина упродовж свого життя. 
Коли пальчики дівчинки ставали достатньо сформованими для 
тонкої роботи, мама починала вчити доньку вишивати. Цей день 
відзначався особливо, адже він вводив дівчинку до світу жіночих 
таємниць. Бабуся чи хрещена легенько вколювали своєю голочкою 
долоню дівчинки, передаючи їй таким чином магічну силу берегині, розповідають 
на форумі ИАЦ ЗКУ „Родовые поместья Украины”. 

Після цього дівчинка підходила до яблуні, цього одвічного 
символу материнства, і просила її дати вправності і майстерності 
своїм рукам. 

Запропонований нижче обряд розрахований на дівчаток, що 
відвідують недільну школу. Він має на меті підвести їх до думки 
про священну роль вишивки у житті людини та її роду. 

 

ПІДГОТОВЧА РОБОТА : розглядання різних рушників, бесіда про 
родове дерево кожної дитини. 

ОБРЯДОВІ РЕЧІ: вишитий рушник, набори з елементів Дерева Роду 
для кожної дівчинки окремо, пісні „Ой, рушник-рушничок”, „Пісня 
про рушник ” та „Роде мій красний”. 

ХІД ОБРЯДУ: 

ОБРЯДОДІЙ: Кожна дівчинка колись стане мамою. І ви теж, коли 
виростете, станете мамами. Але ви не просто народите дитину: для 
вашої мами це буде онук чи онучка, а для бабусі – правнук чи 
правнучка. Ви продовжите свій рід. Всі знають, що таке рід? 

ВІДПОВІДІ ДІТЕЙ: 
Це усі наші родичі, які живуть зараз, які померли і які 
мають народитися. 

 

ОБРЯДОДІЙ: 
Для того, щоб продовжити свій рід про нього треба знати 
якомога більше. В давнину, коли дівчатка підростали, вони 
відправлялися у праліс на пошуки дерева роду. Ви вже знаєте, що 
таке дерево роду? 

ВІДПОВІДІ ДІТЕЙ: 
Це дерево, яке позначає сім’ю, рід людини. 

ОБРЯДОДІЙ: 
А потім, вони вишивали своє дерево роду на рушникові. Такий 
рушник оберігав усі рідних від біди та хвороб і тому його 
називали оберегом. 

Прийшов час і вам знайти це чарівне дерево. До пралісу нас 
поведе ось ця стежинка. А щоб пройти по ній ви повинні 
розказати, що ви знаєте про дерево роду. 
Зелений килимок у кількох місцях перекритий гілочками. Гілочки 
прибираються після правильної відповіді. 
Кого позначають нижні (середні, верхні) гілочки дерева? 
Де на дереві роду буде знаходитися мама, дідусь, сестричка? 

ОБРЯДОДІЙ: (демонструє сказане на фланелеграфі, ковроліні, 
малює тощо) 

А зараз прийшов час дізнатися як вишився рід на рушникові. 
Починалося дерево роду із горщика. Горщик має бути широким 
smhgs, міцно стояти, щоб рід ваш був міцний. Із горщика виростає 
стовбур, стовбур теж має бути товстим, міцним, щоб ваш рід 
нічого не зламало. У самому низу квіточки схиляються донизу – 
вони позначають бабусю та дідуся. Вони вже старенькі, тому і 
квіточкам важко підніматися вгору. Наступні квіточка позначають 
тата і маму – вони підняті угору, тому що ваші батьки ще молоді, 
у них по переду довге життя. А посередині росте сама гарна 
квіточка, вона позначає дитину. На дереві роду ще вишивали 
ягідки, які позначали майбутніх дітей. Давайте ми разом 
розставимо їх. Скажіть у дідуся і бабусі можуть бути ще дітки? 
Звісно, що ні. А у тата і мами? А у вас будуть дітки? А скажіть 
хто скільки хоче дітей? 

Діти розкладають ягідки. 

А щоб рід ніколи не закінчувався, вишивали поруч безконечник 
– лінію, у якої немає ні кінця ні краю. А, щоб безконечник 
наповнився чарівною силою, його треба було оживити. Давайте 
подамо один одному руки і відновимо зв’язок між нами, нашими 
пращурами та нащадками. Хай оживе безконечник на вічне життя 
роду нашого. 
Звучить пісня „Ой рушник-рушничок”, діти ходять змійкою за 
ОБРЯДОДІЄМ на кінець замикаючись у коло. 

 

ОБРЯДОДІЙ: 
Кожна людина на землі повинна знати свій рід. Давайте 
зробимо наш прадавній ліс світлішим – посадимо в ньому кожен 
своє дерево роду. 
Діти самостійно на підлозі викладають дерево роду. 

Як зразу світло і гарно стало навколо. А це що? 
Під пісню „Рідна мати моя” розгортається попередньо скручений і 
підвішений вгорі рушник із зображенням дерева роду. 
Це наше чарівне дерево роду, яке ми шукали. А під ним 
чарівна голочка наших прапрабабусь. Щоб ви могли вишити своє 
дерево роду треба доторкнутися до цієї голочки. 

ОБРЯДОДІЙ з побажаннями торкається голкою до правої долоні 
Хай ваші руки будуть вмілими та роботящими. Хай розцвіте ваш 
рід і на рушникові і у житті! 
Підійдіть і доторкніться до дерева роду, щоб набратися сили 
та здоров’я на все своє життя. 
А тепер давайте навколо нього закрутимо живий безконечник. 
Запрошуються гості і під пісню „Ой у полі червона калина” усі 
разом ведуть хоровод. 

Роде наш сильний і могутній! Хай славиться минуле 
пращурів наших та благословиться майбутнє нащадків наших. Хай проявися сила 
твоя здоров’ям, злагодою і добробутом в житті нашім. Веди нас з 
добрими помислами на добрі справи на славу роду і землі рідної. 
Слава роду нашому! 

 

http://oleg-leusenko.livejournal.com/381288.html