Восени так солодко чіплятись за минуле
Раз прийшли у груди ті, кого нема вже. З ними
те, чого не буде: сіли, побалакали, поплакали.
Тоді між хмарами у небі ще були сині плями. Так буває восени.
Іноді так солодко бити по собі минулим.
Так, щоб без тями (мамо-мамо-мамо).
Знаєш, хтось у голові моїй ріже дірку. Звідти пустить кіноплівку -
чорно-білим по живому: на, пригадуй, як буває восени
В тумані вчора бачив вранці сірі башти
Знаєш, з них очима вікна. Іноді зненацька страшно
Ніби шось важливе дуже вчора я програв в азарті
Їду ось тепер в плацкарті туди, де буду довго…
Тепер я знаю, як буває восени
Я питав. Може чув хто, може, ні.
(с)

Гілля, гілля царапає вікна
У вікнах - пусто, навколи - пусто, на дворі - зусман.
Нікого немає, нічого немає, та окрім синій темряви
мені хватає. Темряви мені хватає (так!)
Тримає (так!) гукає (так!) сяй, сяй, сяй, сяй негайно.
Тимчасові тайни мають принаймні бажання
себе відкрити. Таємниці - як діти. Сьогодні - образа
Та завтра відразу це вже не є тайни
Це вже є бажання. Це вже є бажання
отримать образу, хоча з нею є лише вікна
Та гілля. У вікнах пусто, на дворі - зусман
Керує, шепоче:
Щодня буде так, але є ще те
гілля. Зоряной пиллю образи
насіння сідає на вікна. Прикро
Чому? Тому, що мені прикро
(с)