Кричав мій син «піду з тобою», тягнув долоньки мені вслід.
Мене запрошено війною. Не та, яку пройшов мій дід.

Кричала мила «не пускаю», руками тисла з усіх сил.
За що боротимусь я знаю. Синочок миру попросив.

Кричала мати «повертайся», сльозами комір залила.
Немов в останнє попрощався. А в голові - «війна,війна»

Кричав мій батько «бережися», так міцно руку мою жав.
І він щоночі мені снився. А я від вибухів вставав.

Кричав я їм, що скоро буду, а сам не знаю й до сих пір.
Живим чи мертвим я прибуду. З бронежилетом, повним дір.

Кохали, вірили, чекали на батька, сина й чоловіка.
Так прикро, що вони не знали, не повернусь, назавжди зникну.

Про тата марить син ночами. Дружина ніби не жива.
«Вертайся сину» кричить мама, а батько плаче - «вже нема»...

Вклоняюсь низько вам, солдати. Усім живим і не живим.
Нехай не плаче ваша мати. Молюсь за вас, молюсь за мир...

Автор: Катя Майстренко, сайт uapoezia.com