Всем здорово!) Как же давно меня не было...Стоооооолько всего произошло...и хорошего,и плохого...Но это все детали))) А я вижу,что тут какое то затишье...все молчат)))) не пропадайте и пишите что то в дневниках) Ладно у меня нет интернета,но так скоро появится)

Граючи білими.
Травень. Почалась сесія. Зранку займалася в бібліотеці. Коли настав полудень, мозок, переповнений економічною термінологією та думками мудрих вчених стосовно того, що то є гроші, звідки вони взялися і навіщо потрібні, відчайдушно оголосив протест. Я іду перепочити та перекусити на перший поверх до буфету. Біля ліфта спортсмена, як то кажуть, спіткала невдача – там вже стояло п’ятеро бажаючих їхати. Не поїду, піду сходами – врешті-решт корисно для здоров’я. Сходовий проліт у бібліотеці був відокремленим, і за вікнами верхніх поверхів відкривався неперевершений краєвид міста і неба над містом. І зараз за вікном на мене чекав сюрприз, від якого захопило подих. Похмурий ранок, з депресивним весняним дощем стрімко змінювався на сонячний день. Крізь залишки свинцевих хмар нестримним потоком виривалося сонячне світло, саме як у той день, рік тому. День нашого знайомства, день початку мого нового життя і нашого спільного. І спогади минули стрімкою лавиною, лабіринтами мозку, сердечними стежками. Рік назад. Я пам’ятаю все…
Я згадала як побачила тебе вперше, і це було дивне почуття, почуття, якого я давно чекала. Дивно. Я ніколи не скаржилася на відсутність уваги з боку хлопців. Приємна симпатична дівчина, тільки надто дисциплінована, можливо, консервативна, але без зайвої самокритики і серйозних комплексів. Я завжди відповідала на дружнє ставлення та прояви уваги спокійно і виважено, тим самим даючи зрозуміти, що «… непоганий ти Сергій (Саша, Діма, Коля-бараболя, Максим-кулемет), але давай просто по-сусідськи. І все». Прагматизм безкомпромісного жіночого «не моє…». А тут такий собі Павло. Не Джонні Депп, не Фредді Крюгер, а просто хлопчина, погляд якого одразу, Боже мій, ОДРАЗУ, просвітив мене у плані того, як це – ловити боковим зором твої рухи, нервові і у той же час цілеспрямовані рухи, коли ти збираєш речі після пари. Жах, скільки ж треба сил, щоб не пускати у мозок усвідомлення того, що мені ПОТРІБЕН він. Не компанійський, не одинак, просто вільний, немов повітря.
Тиждень, тиждень плюс один день, плюс два дні… Друга сесія першокурсниці. Я не дозволила почуттям взяти гору над необхідністю гризти граніт науки. Гризла із задоволенням, а сни – запах від кави, якою ти насолоджуєшся кожну перерву, не просто п’єш – насолоджуєшся; руки, що закривають зошит; а очі твої не приходили в сон – вони оселилися у підвалі, за кулісами, і стали там жити. Мука це, от що.
А саме в цей день рік потому я їхала в маршрутці. За вікном весняний пейзаж, в салоні грає музика. Я думала про нього. Релаксуюча, приємна мелодія. Текст розповідає про вир почуттів, суперечливість стосунків. І тут виловлюю фразу. Героїня пісні в шаховій партії бере на себе право першого ходу. «Сьогодні я граю білими…». Білі мають право першого ходу, це я пам’ятаю з дитинства. Батько любив грати у шахи. (...навіщо ти пішов так рано, тато; навіщо саме ти у цій машині; навіщо друг напідпитку за кермом… не думай про це, – голос тата, - я все одно з тобою…) Уявні образи переповнюють мене. Я бачу цю кришталеву шахову дошку, повільно моя рука впевнено рухає фігуру. Я хочу грати на твоєму полі БІЛИМИ. Серед фігур на протилежній стороні дошки є чорний король. Це ти… (Невже кохання – це війна? З ким? З собою, з коханим, зі світом?) А СХОДИТЬСЯ!!! Адже ти так любиш чорний. Ти на шаховому полі життя граєш чорними, колір безкомпромісної жаги перемоги. Але у білих є ця невеличка перевага. І я зрозуміла. Все! Я не хочу любити тебе ТАК, я візьму на себе відповідальність розпочати партію. І я не боюся програти. Я хочу обміняти будь-що – поразку, перемогу – на муки невизначеності. Я спробую.
Перерва. Хаос та гамір. У кого конспекти, у кого матюки, у кого конспекти й матюки одночасно. Ти біля апарату з кавою. Я впевнено наближуюсь. Я не думаю що казати, я хочу, щоб все вийшло з легкістю пересування БІЛОЇ фігури (проти правил життя, мовляв, дівчата терпляче чекають; правила шахів - інші правила…) І я сказала: «Дивлюсь я на тебе, та й думку гадаю, кава для тебе – це насолода чи щось на кшталт бензину для автомобіля?» (Ніколи не забуду цього запитання, але знаю одне – мною керувала породжена коханням агресія, багато агресії. Але, напевно, я інтуїтивно не прогадала з тоном. Дружелюбно якось вийшло. Дипломатичний початок партії) Пауза в три секунди, і ось він, довгоочікуваний погляд. Твої очі… Тепер вони не є чимось недосяжним і я бачу в них...посмішку розуміння. І чую у відповідь: «А містичні візерунки на нігтях – це творче самовираження чи засіб зв’язку з потойбічним світом?» І чомусь захотілося сміятися. Все. Почалось.
Рік. Як виявилося, одного поля ягоди (фігури, ха-ха). А ввечері я стояла з тобою на мості над рікою і, дивлячись у зоряне весняне небо, вирішила розказати тобі цю історію. І розказала. Ти спочатку помовчав, а потім сказав: «Пісні бувають різні. Справжні і фальшиві. Справжні змушують думати про життя і змінювати його. А фальшиві роблять так, що люди даремно вірять у те, що все буде в порядку само собою. Фальшивих більше, але справжні сильніше. І хто хоче почути – почує. Я знаю цю пісню, мені вона теж подобається. Вона справжня. І ти справжня. За це і люблю»
І тут знову цікаві речі з твоїх слів розумію. Кохання – це справді щось схоже на військовий трофей. І скільки його не ідеалізуй, люблять врешті-решт не просто так, а за щось. Так, розумнику мій, життя цинічне. І дав мені це зрозуміти ти. За це і люблю.
…Біла королева поряд з чорним королем танцюють пристрасний танок на фоні повного місяця. Проти правил шахів, за правилами життя…

Опять давно не писала в дневник...настроение ужасное и мучает бессонница....к тому же болит коленка после недавно перенесенной травмы и даже таблетки не помогают...Зачем я это все пишу??? Как то все не жизнерадостно и не похоже на меня((( ненавижу себя такую(((

Ого! сто лет не писала в днев)))) Вот наконец то добралась))) Правда опять болею, но это все фигня...потому что есть теплые тапочки,чай с липой..ну и еще чего то позитивного в жизни))) А поведать и поделиться, все таки, я хочу о веселости и позитивности проезда в общественном транспорте,тоесть в троллейбусе))) Вобщем ехала сегодня в этом веслом звере и мало того что с одной стороны на меня дышал "чесночно-водочным" перегаром мужичонка,так с другой стороны выворачиваясь на изнанку и чуть ли не вытирая сопли об меня,кашляла старушка) ну и это все фигня,дальше стало значительно интереснее...сквозь толпу начала пробиваться контролерша с габаритами 3 на 3 метра и с голосом как будто у нее шишка застряла в горле, с криком ..."Платим за проезд и показываем проездные!!!!!"....по мне прошлась как трамвай по рельсам,при этом зацепив мою сумку рукой с криком "девушка,не мешайте ходить!" ( эт при том что я стояла на одной ноге почти как балерина на большом пальчике)...дальше она потребовала проездной,который я фактически держала в зубах...на обратном пути с задней площадки она опять потребовала предъявить проездной...я даже спорить не стала,что я его показывала...показала еще разок,упершись об какого то гота,что бы не упасть))) ну а дальше ...зашел...угадайте ка кто?! Конечно же контроль...женщина с габаритами в два раза большими чем у кондуктора))) при виде этого "контроля" сразу желание отпадает ездить зайцем на всю оставшуюся жизнь))) так подумала наверняка большая половина пассажиров)))) в общем в этом замечательном троллейбусе..у меня стоящей на одной ноге,произдным в зубах и отчаянно хватающимися руками за воздух ...что бы не упасть...ЗАЗВОНИЛ ТЕЛЕФОН! кому то как всегда надо было сказать мне что то важное)))))...вышла я из троллейбуса с оторванной пуговицей от куртки и веселым настроением))) Ведь главное позитивчик в любо ситуации ловить))) чего и вам желаю)))

просто захотелось чего то написать так как погода располагает ко всякого рода мыслям.....хорошим и плохим,грустным и веселым...воздушным и тяжелым..короче странное у меня состояние вот и пишу всякую ерунду не обращайте внимания))

сегодня день удался)) он просто классный и теплый)) и люди вокруг улыбаются)) так и хочется ходить и улыбаться))) вот и улыбаюсь всем подряд)))))

Смейтесь;)
Смех - это победа разума над тщеславием...

наконец то на улице теплее и под ногами чувствуется шелест сухих осенних листьев,а не мокрой и противной однородной массы...даже на душе как то теплее стало....и в транспорте наблюдая за злобными и уставшими лицами,все равно хочется улыбаться)))))..не знаю,может просто деприсняк прошел но вечер просто замечательный)))

Ну вот,мои сотрудники сравнивают меня с этой кошкой))) Говорят,что такая же деловая и гуляющая сама по себе кошка)))

какое то странное и приятное чувство....я когда то давно занималась танцами...но однажды мне пришлось бросить это...не важно почему.И вот сегодня я встретила знакомого человека,который предложил мне поучавствовать в конкурсе бальных танцев....тоесть станцевать румбу...я попробовала сегодня за долгое время станцевать и у меня получилось,помоему,здорово)) вот надо только растяжки под репетировать)))

158 просмотров

И так настроение у меня просто суперовое!))) даже не смотря на то что погода все такая же фиговая) Отработала рабочий день как "белка в колесе",но столько всего успела сделать,аж самой приятно...да и забываешь обо всех неприятностях и жизненных неурядицах))) короче говоря,труд облагораживает))))....но это не значит что надо пахать как лошадь ломовая))))

Ну вот кажется опять заболела...мало того что на работе полный завал,так еще и насморк целый день покоя не давал((( чего то в последнее время болячки так и липнут ко мне...к тому же я сегодня от переутомления на совещании сознание потеряла...может шеф все таки помилует меня и даст мне помошника или заместителя,которому я бы смогла передать дела?

Вобщем,я поняла от чего мне так фигово в последнее время....на меня просто напросто водрузился и доедает деприсняк.Вобщем я решила с ним бороться и вы знаете у меня получилось)))).Так вот я пришла сегодня домой и попыталась для начала найти позитив в холодильнике...там я нашла позитивчик,который превратился в офигенно вкусную яичницу с беконом)))
После этого,я выпила успокоительный чай с мятой и липой с небольшой плиткой,моего любимого,черного шоколада и направилась в ванную...там я решила устроить себе купание с пеной до потолка)))....но видать переборщила,потому что вылить 1 колпачок пены для ванны мне показалось мало...и я вылила целых 5 ть...ну вы себе наверно примерно представили уже скоооооооолько было пены))))))) теперь,вот вылезла из ванной...дописываю рецепт "возвращения в нормальное состояние" и усну как младенец,а утречком надеюсь проснуться бодрячком и с новыми силами воевать на РАБОТУ! Чего и вам желаю))))

Какой то странный вечер ....и так тяжело на душе почему то...что просто хочется зареветь...и долго долго выть белугой,или выйти в лес и долго долго орать пока не пропадет голос...я знаю,на меня это не похоже ...и плакать я не люблю,это глупо...но так хочется...(((

Все таки надоел этот холод....вот опять еле домой "доплыла"...45 минут на остановке проторчала,где меня пронизывал ледяной ветер и стеной лил ливень...просто жесть какая то! Результат - сново насморк)) благо отогрелась и могу двигать пальцами,ну и соответственно печатать))))))

окультурилась я вчера в театре...ну что я могу сказать...ничего особенного я там не увидела,разве что ужасную игру актеров и неотесанность основного населения моего города...знаете,обидно стало за город...но в целом эмоциональную разрядку я получила)))

Иду сегодня просвещаться в театр.....на работе раздавали билеты и я решила,почему бы и нет)) действие называется "За двумя зайцами"...так что сегодня вечером я почувствую себя культурным человеком))))) правда мне еще предстоит пойти в воскресение в театр,но это уже совсем другая история....)))

вот и согрелась наконец то)) теперь можно отправляться в страну сладких сладких снов и сновидений....за окном барабанит дождь и успокоительно действует на нервную систему моего организма))) все таки,так приятно засыпать под этот загадочный звук....

Все та же плохая погода,все та же "нервная" работа...но все тот же теплый дом и конечно же таааааааапочки с чаем липовым)))
На работе отопление не включли (кондиционер тоже оказался не рабочим) и мы всем кабинетом работали фактически в куртках и перчатках...но один позитвчик мы все таки нашли))) молодыми дольше в холоде сохранимся)))) правда с красными носами и синими окостеневшими пальцами)))))

Ну и погодка нынче на дворе...дикий холод,дождь и слякоть...но плакать аж совсем не хочется)) хочется просто не пристойно выражаться,потому что я домой не доехала как обычно,а доплыла!Да еще какой то идиот обрызгал меня с ног до головы...Но благо,есть дом и кружка чая с любимыми теплыми тапочками))

И так,больничный закрыт и у меня сегодня был "первый" рабочий день...после столь "прекрасного" отдыха)) Вся моя работа оказалась в очень запущеном состоянии...у меня даже,наверно,была какая то паника в связи с тем,что я не разгребу этого за месяц.Но как говорят,глаза боятся,а руки делают...)) Вобщем все по немногу разгребла.Правда домой пришла с таким ощущением,как будто я вагоны грузила целый месяц)))) Вот так вот граждане))

Настроение сейчас - Выспавшееся))

ну вот и заканчивается больничный...в понедельник на работу,в этот круговорот рабочих будней.Эх...все таки хорошо было дома,хоть и болела.За то выспалась наверно за целый год недосыпания))))) Так что больничный,это полезная штука все таки))