Вчора була вдома.. справді вдома, у мами. Нарешті я відчула, що воно таке – їхати додому, якщо живеш ти у зовсім іншому місті. Зазвичай я додому поверталася з гостей, а тепер я туди їду в гості. Усе якось і так і не так. Ніби все й як завжди було…, але мама особливо лагідна, обід особливо смачний, ніхто не критикує, всі просто радіють, що я тут. І місто своє пізнаєш з іншого боку. Кожне дерево здається старим знайомим, з яким щось таки пов’язано. Чи довго я ще почуватимусь чужою тут.. чи довго ще буде порожнеча в душі, яку нічим не заповниш? Я ще й досі дивлюся на світ крізь вікно, обклеєне паперовими сніжинками.. і коли скінчиться це дитинство, невідомо..