Продай мені хвилину свого світу.. 
Оту, що я не в праві захотіти.. 
І про яку мені не варто навіть знати.. 
   ..не те, що мати.. 

А я віддам тобі ранкову втому.. 
І сон солодкий п'ять хвилин потому.. 
І час, що не належить по закону 
     іще нікому.. 

І в спогадах надуманої ночі 
Достатньо пригадати тільки очі.. 
Побачити..затримати..відчути.. 
   ..і знов забути..

День. Ніч. 
Візьми мою руку 
                             ніжно! 
   Тільки не покаліч! 
Тримай так, ніби упЕрше взяв! 

     Бо Я з кришталю! 
                                     ...Ти не знав?! 

Тік.Так. 
Коли я подивлюсь на годинник -  
                          це буде знак! 
Сядеш навпроти стелі, 
Зліва буду Я! 

На мені буде біла сорочка! 
                                              ...Твоя! 

Один.Два. 
Виймеш з своєї кишені 
                                      потрібні слова! 
Покладеш в моє горня з чаєм холодний лід! 

Все зрозумів, 
                       Кіт?! 

Вгору.Вниз. 
Я чекатиму двісті шість секунд, 
          Дивись, не спізнись! 
38 - це кОд до мого під'їзду! 

Я знаю гарний спосіб, як з'їхати зглузду!  

Рвані рядки, незакінчені речення, 
білим друковані букви.  
                                        Призначення 
книги, що нами була розпочата,  
вкрите цензурою. 
                                Відпочивати! 
Від негативних емоцій, від стресу - 
    сяду на ліжку, читатиму пресу! 
           вдягну лахміття, об'їмся печення, 
!!!вже задовбали "друзяцькі" учення. 
досить! за тим, що було, шкодувати.. 
або здуріти, або наплювати! 
кращі від змій є хіба що дракони - спАлять - і в дупі усі забобони! 

Справді, вже нудить від тої вистави, 
ролі заїжджені також дістали.. 
мляві актори, розгублені, в паніці, 
треба суфлера, а вже кінець п'ятниці :( 
отже - то фініш робочого дня! 
сорі, така то життєва фігня.. 
ПОРА вже флящину іти купувати! 
..будеш в неділю то все розгрібати.. 

Відступ. 
І знОву, з нового рядка! 
Я НЕ ТАКИЙ! 
Я НЕ ТАКА! 
Раптом стаємо святі і невинні..  О:-) 
Дивно.. в хмілі ми однаково - свині.. 

Чуєш, смердять беззмістовні слова?! 
принципи  є - ідеалів  нема.. 
Думаєш, сон від реалій рятує.. 
Спиш?! А мені Тебе спрАвді бракує.. 
знаю, що спробу вінчає провал, 
   але то, мИла, іще не фінал! 

Все, що ми маємо - в наших руках! 
Вчіться мерщій на своїх помилках! 
й може квітками вам ноги засиплять,  
або із гіпсу вам пам'ятник зліплять.. 
      буде корона, любитимуть люди.. 
Совісті тільки вже більше не буде.. 
але ж для нас перешкоди нема! 
є лиш Я САМ, ну або Я САМА! 

Добре, прорвемось! Навіщо образи?! 
Просто, сказати все варто одрАзу! 
просто ще декому може боліти, 
просто є дехто, хто вміє любити.. 
ЧИМ ти хотів відвернути удар?! 
Секс, якщо чесно - ніяких хабар! 

Впавши, так важко навчитись літати, 
та зараз так легко тебе прочитати! 
Щоби побачити хто переміг - 
має спочатку розтанути сніг.. 
     там, на весні, все по-новому буде, 
     хто оживе - хто потрапить в нікуди.. 

Тупо - прочитане знову гортати! 

..сльози  гіркі - лиш коли їх ковтати..

В колонках играет - Gary Jules - Mad World

 

      А Ти помітила, дощ почався саме тоді, коли ми прощались?

     Одночасно з моїм «па», перша крапля розбилась об сірий, похмурий асфальт під моїм вікном…а я саме збиралась прогулятись…бо після нашої з Тобою розмови залишилось багато крапок, недопрацьованих, недодуманих…але вони насправді, як лотерея, - купив квиток на останні слова, що плентались в голові, і вгадуєш потім все життя, скільки ж тих крапок тобі випаде..скільки брехні, скільки прихованого…

     Ти питала, чи хочу я, щоб Ти повернулася коли-небудь?

    Я саме хотіла сказати: «ТАК! ДУЖЕ!», але Ти нахилилась до мене і тихо на вушко «тсссс»…оте Твоє «тсссс», для чого воно? Я знаю, що Ти мудріша за мене і терплячіша, Ти хотіла, щоб я не поспішала, чи як? …а…все рівно не дочекаюсь від тебе відповіді…тому і попрощалась, в нас зараз анічогісінько спільного нема…

     А колись, пам’ятаєш?

    Ти приходила до мене зранечка, з першим промінчиком сонячним, сиділа і чекала аж доки я прокинусь, бо в нас завжди було купа справ за день! Ааааа, як чудово було, ходили разом усюди, і де нас тільки не носило!!! Тримались за руки, щоб не втратити один одного..і неможливо було розібрати, хто більше боїться, Ти, чи я… Я тоді нічого не боялась, ні крутих підйомів, ні схилів, ні сліз, ні часу, ні відстані.. я повинна була з ними потоваришувати, бо тоді збожеволіла б..

     А потім…куди ти зникала потім?

     Я тобі набридла, так? Тобі стало сумно? Відповідай! Відповідай, негайно!!!

     «Тсссс»…оце і все, що ти можеш сказати..

    Так закрутилось потім..я спершу намагалась Тебе шукати..там, де ми бували не раз, але Ти ніби розчинялась..от ніби випаровувалась щоразу, коли я видихала повітря…я дуріла, не хотіла ні їсти, ні пити..із сльозами посварилась і вони стали якісь неконтрольовані, втікали від мене, світ за очі бігли, як здуріли, бігме здуріли…

     …звичайно, що я звикала…

     Аж поки до мене не дійшло…я зрозуміла, де те кляте місце…де Тобі добре тепер без мене..місце, де мені було так хороше, що я іноді Тебе й не помічала, Ти просто ставала частиною мене…місце, де сходяться всі дороги, де пташки співають найголосніше, а місяць найпрекрасніший…місце, де розмовляють з зірками і ловлять їх у жмені, щоб вони здійснювали бажання, хоча мрії там самі по собі збувалися…місце, куди не має доступу пусте холодне серце, де завжди тепло і затишно…місце, де бачиш єдині очі, торкаєшся єдиного тіла…місце, де живеш…місце біля Нього…

     Там Ти почала від мене ховатись все частіше, та й приїжджала Ти потім лише з Ним…

     Скажи правду, це Ти намовляла Його не брати мене з собою, Ти???

 

 

    

     Ти приходила сьогодні востаннє…моя мила, хороша…у тебе найпрекрасніша врода, найніжніші руки, найрозумніші слова і найкраще ім’я…ДОВІРА…

     я буду сумувати…Ти єдина примушувала мене жити, нікого не слухати і жити…і чекати…і пішла…

 

 

 

        Ти питаєш, чи хочу я, щоб Ти коли-небудь повернулась?!......

 

 

 Чи Ти пам'ятаєш мій подих, 

 

 

 Така стара вже історія ця 

 

В думки загорнусь відчайдушно,
Хай Крила побудуть в ТЕПЛІ..
Мовчиш...як ніколи...бездушно...
У Тебе ж думки не мої!
Тепер не мої...зараз Зрілість -
бар'єр для емоцій...Вона,
Наша щастям змальована НІЖНІСТЬ -
Забута, самотня, брудна...

А я Тебе кличу літати!
Ми ж мріяли разом, згадай!
Не бійся все знову почати!
Так ТЕПЛО і НІЖНО тримай
ЗА РУКИ! І в небо, під хмари,
Так вільно, як Вітер велів!...

За це пів Життя б я віддала....
Лишилось, щоб Ти захотів...

В багаття мого серця дрів підкинув...
А може Ти і сам цього не знав...
Залиш мені тоді хоч сну частину,
Якщо Ти вже думки мої забрав...

Залиш тоді вже радості краплину,
А може й смутку - я тепер не розберу...
Я лиш на мить в думках Твоїх застигну,
А потім образ знов з собою заберу...

А хочеш, я слізьми наповню Землю,
Та в нас обох їх буде більше, чи не так?
Я наші миті щастя відокремлю
Від зграї безсердечних вовкулак...

Я буду захищати те, що завтра
Ми втратимо, коли погасне день...
А нам залишиться лиш купка невідомих
Тобі й мені присвячених пісень...

Тримаюсь ледь, щоб в прірву не упасти,
А сонце лиш всміхається згори...
Ніж моє бідне серденько украсти
Ти краще в мене ПАМ'ЯТЬ забери...

Безумно люблю, безгранично скучаю.
В окошко смотрю - о тебе вспоминаю.
И как ни крутить, и как ни вертеть -
Мне нравится в это окошко смотреть!!!:love:

LI 5.8.17

Ніч вже зорі колише тихенько...
Місяць спати іде помаленьку...
Дощик стука у тиху годину...
Вітер любу берізку покинув...
Серце ритми дощу відбиває...
Знову в мене сльозу відбирає...
Я сама у безмежному сні,
Та чомусь вже не дивно мені...
Текущее настроение:

LI 5.8.17

Просто закритись в полоні думок,
Просто згадати про тебе,
Просто почути у тиші твій крок...
Це все, що мені зараз треба...
Просто пройти крізь закриту стіну,
Просто поглянути в небо,
Просто відчути долоню міцну...
Це все, що мені зараз треба...
Просто зіграти на струнах душі,
Просто відчути потребу,
Просто твої загубити вірші...
Це все, що мені зараз треба...
Просто заплутатись в твоїх словах,
Просто пройти через себе,
Просто забути про біль і про страх...
Це все, що мені зараз треба...
Я ХОЧУ ДО ТЕБЕ...
Текущее настроение:

LI 5.8.17

Коснись души моей. Мгновеньем
Войди в любви манящей рай.
Наполнись чистым вдохновеньем,
От силы чувств моих растай.
Представь, как нежно дышит ветер,
Пленись гармонией весны.
И будь счастливей всех на свете,
Ведь в мире только Я и ТЫ!!!
Текущее настроение:

LI 5.8.17

Как чудесно небо дышит,

Воздух радугами вышит...

Солнце песню напевает,

И на лучиках играет...

Скрипки звук со всех сторон,

Листья шепчут в унисон....

Дождик тоже не молчит, -

Барабанами стучит.

Реки песню подхватили,

Волны в танец превратили,

Птицы хором подпевают,

Только...слов не понимают...

Просто песня - для влюблённых,

Для сердец соеденённых!

Слышишь песню за окном?

Угадай, она о ком?...

…ХУДОЖНИК…
Я рисую на сердце твоём доброту,
Я рисую твоё настроение,
Я рисую надежду, любовь, красоту,
Обаяние, силу, терпение.
Я рисую и нежность и ум, и тепло,
Даже слабость есть в этом творении.
Знаешь, что я рисую на сердце твоём?..
Я рисую твоё отражение…

LI 3.9.25

Поглянь, як сонце пригортається до неба
І чистим світлом огортається земля.
Птахи летять, бо їм летіти треба
Туди, де золотом гойдаються поля.
В цю мить уся природа завмирає,
Медовим звуком наливаються струмки.
Промінчик в кожну квітку проникає,
Хвилюються задумливі ставки.
Квітки прозоро линуть пелюстками
Побачити божественну любов.
Яка мандрує різними світами,
Хвилює кожне серце знов і знов.
Замріялась росинка на травичці,
Затримавши своє падіння вниз.
З'явився на її прозорім личку
Духмяного повітря ніжний бриз.
Бруньки свої дерева випускають
На світ, прогрітий сонячним теплом.
Вони нічого в світі цім іще не знають
В польоті, з недосвідченим крилом.
І навіть вітер - той, що завжди десь гуляє
Затримав на хвилину свій політ.
З березою він тихо розмовляє
І шле до неба свій палкий привіт.
Уся природа чарами покрита...
Розквітчаними чарами добра.
Й сама, барвінком ніжності налита,
Вічнозелена дівчина-ВЕСНА...

Поглянь, як сонце пригортається до неба
І чистим світлом огортається земля.
Ось так я хочу пригорнутися до тебе,
Й відчути, що природа вся моя.


LI 3.9.25

Удивительная штука - эта Жизнь.
С ней и пропасть сочетается и высь.
Может быть она дана, чтоб просто жить?
Нет! Ее предназначение учить!
В Жизни можно научится доброты,
В Жизни можно воплотить свои мечты,
В Жизни можно быть успешным и бродягой,
Жизнь бывает "человеком" и "собакой".
Жизнь бывает справедлива и не очень,
Ты в ней можешь быть как свеж, так и прострочен.
Жизнь - как фильм, а ты её герой,
Но к нему сценарий, жаль, не твой.
Жизнь - это и верность и измена,
Жизнь - это сплошная перемена.
Жизнь даёт как силы, так и слабость.
В Жизни есть как слезы, так и радость.
Кто-то в Жизни дружбой дорожит,
Кто-то красоту боготворит.
Для кого-то - деньги уваженье,
Для кого они же - униженье.
Каждому своё от жизни надо,
Каждому своя в конце награда.
Ну а я пишу о том, что буди кровь -
Главное, что в Жизни есть - любовь!
Удивительная штука - эта Жизнь.
С ней и пропасть сочетается и высь.
Может быть она дана, чтоб просто жить?
Нет! Она дана, чтоб научить любить!
Текущее настроение:

LI 3.9.25

Прекрасный день...на небе солнце светит...

В душе предчувствие, но только вот чего?

Одна лишь мысль: "Его скорее встретить...".

А больше не волнует ничего...

 

О, вот и он! Ах, как я рада встречи!

Не видились мы долго - не секрет...

"Соскучилась?"- спросил, обняв за плечи...

"Соскучилась..." - сказала я в ответ...

 

Смотрю в глаза, а в них огонь сверкает.

Руки коснулась, а она дрожит...

Так инересно, что же он скрывает!

И сердце громко, бешено стучит...

 

И вдруг слова: "Любимая, ты знаешь,

Тебе звезду я с неба обещал...

Но ты сама, как звёздочка сверкаешь,

И я так долго в небесах тебя искал...

 

Пусть говорят, что это очень сложно.

Пусть говорят, что это всё мечты,

Но для меня нет в мире слова "невозможно",

Когда со мною, солнце, рядом ты...

 

Прочти...". Читаю, слёзы набежали,

От слов написаных дрожит рука...

И если б мне когда-нибудь сказали,

Я не поверила бы в это никогда!

 

В душе волнение, в дыханье свежесть,

В глазах темно, а подо мной провал...

Он в ту минуту подарил мне Вечность...

Звезду он моим именем назвал...

Тихо вокруг... слышно только как собственные слёзы стучат по столу...горькие...вдруг... чьи-то шаги...так отчётливо...такие знакомые...такие родные... сердце начинает трепетать..слёзы куда-то деваются...руки дрожат...тело уже готово вздрогнуть от звонка в дверь....неужели он...неужели глаза будут счастливы сново увидеть этот силуэт...почувствовать его дыхание...его слова...возбуждение от ожидания возрастает...ноги сами поднимают тело и ведут к двери...руки готовы вот-вот схватиться за дверную ручку...и вдруг...

открыла глаза полные слёз...так тяжело дышать...жарко...оглянулась по сторонам - знакомые стены...лучи солнца ослепительно пробиваются в окно...видимо утро...неужели сон...такой реальный...такой необходимый...такой...мой....

Текущее настроение:

Ночь...темно...тихо вокруг...слышно только как луна шепчет свои нелепые заклинания влюблённым...тем...избранным...которые могут сидеть рядом, держась за руки, смотреть друг другу в глаза и говорить приятные слова... наслаждаться поцелуями, нежностями...
Я так хочу разобраться какая закономерность в том, что одним дана возможность быть рядом, а другим - нет...
Почему, шагая по ночным улицам, можно увидеть как людей с влюблёнными глазами и пылающим взглядом, так и тех, кто разочаровался в высоких чувствах и глаза которых наполнены слезами и ненавистью к жизни, или безразличием....
Это так больно проходить через преграды, которые ждут нас на пути к вечной любви... Ведь телесную боль намного легче перенести чем душевную... Тяжело пережить состояние, когда тебе постоянно чего-то не хватает...когда ты не знаешь куда пойти и чем заняться...где искать то, что тебе в жизни так необходимо...
И тогда, с чувством пустоты, остаётся только выйти на улицу, идти в безконечность и... мечтать...
Текущее настроение:

LI 3.9.25

Настроение сейчас - ожидание

               ...ЛУНА...

На небе луна – так печальна…

Она, как и я, в ожиданьи.

Что ждёт она мне не понять,

Ведь я не умею летать.

Наверное дня ожидает,

Ведь солнце она повстречает.

То солнце на небе сверкает,

Тебя оно напоминает.

Мы в равных с ней – всё очевидно,

Вот только безумно обидно:

Ей ждать нужно ночь – это миг,

А мне ещё много таких…

...ВРЕМЯ...

Тебя со мною рядом нет…

Здесь есть вопрос и есть ответ.

Лучи – как стрелки на часах

Чеканят время в небесах.

А мне б на радугу взобраться,

Потом до облака добраться

За луч схватиться, и что мочи

У Время сердце вырвать прочь!

Но я безвладна перед ним…

Вот так мы поразно сидим,

И встречи ждём мы – как спасенья,

Но нужно Время, к сожаленью…

Настроение сейчас - безразличие

              …К с*****…

Так чем же занята моя душа,

Что не могу я написать ни слова?

Весна ведь за окном, а я одна…

Я просто, может, встретить не готова

Весну. Сегодня вышла замуж я за боль,

За слёзы, за печаль и за страданье,

За грусть, за ненависть и за любовь,

Хотя она сейчас подвергнута в молчанье.

Мне больно от чего-то каждый день.

С супругами я мучаюсь в несчастьи.

Мне страшно посмотреть на свет и тень

Ведь я сейчас как будто в левьий пасти.

Ну что за жизнь? Ни капли состраданья!

Ко мне – владелици своей судьбы!

Я тоже не любила расставанья,

Пока не научилась ждать! Увы,

Мне неочем писать без впечатлений

И в жизни нет событий для того,

Чтоб сочинять без всяких сожалений,

И посвещать всю душу только для него…

Настроение сейчас - разочарование

           …РАЗОЧЕРОВАНИЕ…

Мой верный спутник жизни – ожиданье,

А праздничный наряд – всегда прощанье.

Мой головной убор – разлука в бронзе,

А паспорт мой – слова в стихах и в прозе.

Дорога в жизнь усеянная болью.

Душа всегда наполненная кровью,

Готовая вскипеть и так взорваться,

Но ни одного сердца не косаться.

Любить готова с нежностью цветка

И с лёгкостью большого мотылька.

С прохладою весеннего дождя,

За каплями внимательно следя

Их тщательно сравнять из слёз рекою.

И жить потом догадкою простою

О ветренном дыхании весны,

И тусклом свете рожденной луны.

Вот так и жить без всяких приключений,

Влечений, вдохновений, пробуждений.

Вот так и жить в тени громадных лет,

Всю жизнь молиться, чтоб увидеть свет –

Надежды свет. Ненадо так стараться

Увидеть то, к чему нам не добраться.

Ведь мы живём на зламе всех планет

И нам из круга тьмы возврата нет!

    …МОЕМУ ДРУГУ ПОСВЯЩАЕТСЯ…

Знаешь, жизнь – неразвязаный свёрток проблем.

Тонкой ниткой он вьется за нами.

Создавая плетенья житейских систем –

То улыбкой зарит, то слезами…

На фундаменте прошлых загадочных лет

Строить жизненный дом начинаешь.

Ты, родившись, купил в неизвестность билет,

И что в будущем будет, не знаешь.

 

Знаешь, дружба – старинный хрустальный бокал.

Он укутан заботой и лаской.

То, что ты так настойчиво в людях искал

Оказалось лишь мифом и сказкой.

Чтобы в жизни любовь и поддержку найти

Нужно сильно кого-то любить.

Чтобы с честью и гордостью вечность пройти

Нужно в сердце бокал сохранить!

 

Будь в гармонии с миром! Будь добр и смел!

И любовь ты сумеешь найти!

Но не смей разрешать, чтобы кто-то посмел

В твоё сердце обутым войти!

Настроение сейчас - боль...

...О ЖИЗНИ…
Как больно на душе застыла кровь.
В бреду шепчу я имя вновь и вновь.
Мне свет дневной губителен для глаз,
Не надо света, больно мне до слёз!
Зачем душа и тело Вам, зачем?
Я сильная! Я отомщу Вам всем!
Оставьте душу. Тело уж возьмите,
Моё девичье тело погубите,
А душу Вы не трогайте! О, вновь,
Рекою с вены сново льется кровь.
Застыло тело в трепетном бою
За нежность, за тепло, любовь твою.
Да, слышу, слышу я, Вы не кричите,
А бейте, режьте, рвите, и… идите,
Куда подальше с глаз моих долой.
И дайте мне уже побыть одной
С моей душей и сердцем в тишине,
С диханьем темноты наидине.
Легко Вам говорить сейчас о боли!
Вы искусали моё тело, как шерсть моли.
Оставьте ж наконец меня в покое,
Ведь мой характер – дело непростое,
И я могу ёщё набраться сил.
Зачем, чтоб каждый Вас в себе убил?
Ведь это Вам не нужно, я-то знаю!
И всё же… всё на свете Вам прощаю,
Но только Вы не трогайте меня.
Хотите, на колени стану я?!
О, Сны! О, Сны! О, муки всех людей!
Похожи Вы на ядовитых змей,
Что лезут в голову, и мучат, мучат, мучат,
В итоге лишь возьмут и… жить научат.
Спасибо Вам, что мучали меня,
Теперь я всё о жизни поняла.
Теперь я буду в жизни лишь стараться
Идти, быть сильной. Жить и не сдаваться…
Рассвет… Проснулась – рядом никого…
По телу дрожь проходит от того,
Что я одна уже на свете. Где же он?..
А я-то думала, что это просто Сон…

слова...стихи...они обьеденяют...они задуматься над жизнью принуждают...помогут нам пройти сквозь все преграды...но почему-то, им на свете не все рады...