Минав ще один день їхнього чудового карпатського відпочинку. Сонце вже минуло свого найтеплішого місця на небі і у готелі, як і завжди буває у післяобідній час, було тихо.

Хтось відпочивав після радісного, але такого виснажливого, катання з гір, хтось повертався з екскурсій додому. Інші солодко посапували після хорроошо обіду, або зручненько вмостилися у м`яких кріслах та мріяли...

Він практично не жив у своєму номері. Так, з`являвся іноді, щоб взяти якісь речі, або перекинутись словом з двома сусідками. Але щоб по-справжньому жити, то ні. За час перебування у цьому містечку він встиг вже тричі переїхати у різні кімнати, і це була вже його четверта домівка. Але не особливо затижна...

Більшість його радості та часу витрачалося на катання з гірок та спілкування з друзями, новими і новими знайомими, біганиною на паті та дні народження. Тож і зараз, що нікого не дивувало, його не було вдома.

Цього вечора їхня компанія планувала піти у сауну. Вона була затишна, тепла, вся оздоблена деревом і надзвичано чиста. Мала декілька кімнат та невеличкий басейн з холодезною водою. Втирматись, щоб не піти у таку красу, було просто неможливо... :) Але для того требу було зібрати вісім чоловік, а досі було лише шестеро, четверо хлопчаків та дві дівчинки.

Але то були плани аж на вечір, і зараз йони його не займали. Він раз за разом забігав крізь тихий коредор у різні номери, до своїх друзів, знайомих, в один, в інший. запитував, як справи, настрій, що нового і хорошого, сміявся і радів з тими людьми. Але стомившись від тієї бігатні, (бо знайомих, по правді сказати, було незліченно), вмостився тихенько у холі третього поверху, перевів подих, і взяв у руки книжку.
___________________________

- Давно тут?, - пролунало у його сні. Він посміхнувся і продовжував дивитися свій сон.
- Давно тут сидиш?, - почулося десь зблизька.
Слабка дрімота почала потихеньку відходити. Збираючись з думками, він підняв голову. Очі ще були сонні, але він впізнав порушника свого спокою: то був його новий знайомий, Андрій. Милий і дуже добрий хлопець з іншого факультету.
- Не знаю точно, - відповів він, остаточно зібравшись з силами. - Може з годинку вже дрімав... Сідай, мені не зручно на тебе дивитися, задерши голову.
Його співрозмовник нарешті теж вмостився на сусідньому диванчику. - Пам`ятаєш, ти казав про плани на баню? Так от, у мене є дві однокурсниці, які, думаю, з радістю складуть вам компанію. - Андрій замовк і посміхнувля, дивлячись йому у вічі.
- Цікаво... - Він осміхнувся у відповідь: певно поспати мені більше не дадуть…
- Ну що, то ходім знайомитись?, - вже веселіше мовив він і потихеньку піднявся зі свого затишного місця. - Ходім!…
___________________________

Вони йшли мовчки, лише посміхаючись. Під ногами тихо шелестів килим.
- А ось і він, - мовив Андрій, заходячи в останній номер коридору. - Дівчата, всім привіт! Можна до вас? Ось, знайомтесь, це Діма. Діма - це..., - і Андрій назвав їх імена.
Але він вже не слухав тих слів…

Його увагу привернула дічникна, що якраз виходила з ванної кімнати. На ній була смішна велика хлопчата сорочка у клітинку, наче дитячі, кольорові штани у червоний горошок, на невеличкий рушничок у руці. І все це надавало її вигляду якогось дивного шарму, спокою, домашності. Вона лагідно посміхалася і її очі здивовано запитували: хто це завітав до нас, у гості? І навіть першого погляду було достатньо, щоб зрозуміти, що дівчинка та мала добре та світле серце, не забруднене спотвореними суспільними цінностями, злістю, грошима, заздрістю.

Він так і не почув веселої балаканини, що весь цей час велася у кімнаті. І лише наприкінці розмови, коли все вже було вирішено, і його компанія збільшилася на двох хороших і красивих дівчат для походу у баню, він влкючився до розмови, посміхнувся і, забравши Андрія, знову вирушив у мандри.
- Діма, Діма, швидче!!, - пролунав чийсь збуджений голос, - тебе шукає Леся з 20*-го! Просила, щоб ти її як найшвидше знайшов!…
- Так, так, звичайно, - відповів він, і прискоривши ходу, одразу поринув у якісь, зовсім далекі він щойного знайомства, думки…

Далі буде…

Моєму вічному і дорогому другові,
Любій дівчинці у смішній сорочці,
Присвячую…

(Я відчуваю, що світ забирає нас одне
від одного. Ці записи - для тебе також.
Давай станемо щирішими одне до одного,
ближчими, відвертішими... :))