І є ж такі люди... Я про одного із моїх ПЧ із "основного" щоденника.
Він гарний хлопець, можна гарно поговорити з ним, але, чомусь, зазнався трохи...
Наприклад, в нього батьки-багатії, і він не соромиться казати фрази типу "подивився такого-то й такого-то годинника, гарна штука, коштує, правда, 3000 баксів, але він того вартий." А потім в коментарі мені відповідає: "знаєш, є люди, яким треба мати представницький вигляд, і при цьому вони хочуть показати, що вони ще й спортивні. Тож, ці годинники саме для них" В чому проблема? А в тоиму, що цей золотий годинник вміє все: вимірювати температуру, друк, в ньому є компас та ще безліч наворотів, та ще й на сам годинник місця вистачило. Але нафіга комусь така бандура за ті гроші?..
Або, навіщо 15-річному хлопцю смартфон, якщо він каже, що для нього це не панти, а необхідність?..
Панти, блін!.. Або дражниться. Так і хочеться йому сказати: "хлопче, тебе б, та в звичайну сім'ю, де грошей на їжу та одяг вистачає, а інтернет та мобілка - то вже велика розкіш"... Пожив би він отка рік-другий, інакше б заговорив, напевно.
Сьогодні от в нього з'явився перелік улюблених речей. Ні, не моіблки та компи ,а саме такі речі, без яких людина не може уявити життя, бо то є частина душі. А потім ще коротеньку історію до кожної з них. Почитав, таке враження, що ті історії написано, щоб показати, де він встиг побувати і який він крутий мен...
А ще, чомусь, він вважає, що він розумний не за роками. Так, це не виключено, але коли людина сама це визнає, то це вже не є нормально, як на мене. Тоді людина починає дозволяти собі таке, що писати і не варто б. Але ж, "розумний не за віком", то все можна тоді!..
Від однієї фрази я взагалі мало не впав зі стільця. Вона не мала жодного відношення до поста, але то нічого вже. "А коли 11 вересня в Америці було скоєно 2 теракти, я вийшов зранку на балкон посольства та голосно засміявся. І зі мною сміялися майже всі, хто був на той час у посольстві" Де почуття того, що всі ми люди?.. Де межа між політикою та звичайними відношеннями між людьми?..