Це можна назвати навіть бовгою історією...
Починається вона з того, що я живу в Німеччині. Тому, тут нзовсім не так багато гарних дівчаток, як у нас на Батьківщині. А ті, що приїхали сюди, або вже усі зайняті, або теж не вирізняються красою. А без дівчини теж жити не дуже весело...
Отже, після року "пошуків" дійшов висновку, що нема мені що тут шукати... А ще й інтернез з'явився постійний.
І що б ви думали? Зустрій я там саме таку дівчину, яку рзшукував. І не після довгих пошуків з лупою, а досить таки випадково. Закохався - це забагато, але якась прив'язаність виникла. І досі існує. Вже півроку спілкування.. Вся проблема полягає лише в тому, що вона живе в багатьох кілометрах звідси, в Москві... Обіцяла, що приїде влітку... Не знаю, яким чином, правда. І, що, мабть, гнайгірше, мені не хочеться зустрічатися з жодною іншою дівчиною, окрім неї... Ні, я не кохаю її, це навіть не закоханість... Це щось незрозуміле, щось таке, що е, але одночасно його нема... От нема її зараз в чаті, хоча зазвичай вона там кожен день сидить, і я не сумую за нею, але постійно опвертаюся о неї в думках...
Оце понаписував, навідь сам не знаю, що:) І навіщо:) Та нехай буде... За принципом "пишу, що думаю"...

А ще, виникає питання, а що, як я її справді покохаю? Що, як в нас все вийде, як ми будемо щасливі разом? Ми ж ще не дорослі, щоб мати змогу одне до одного переїхати... Мені 17, і я у школі вчуся... Їй 15, і вона теж у школі... І скінчимо її ми одночасно... Але ще через 2 з половиною роки. А до цього взагалі неможе й бути мови переїзд когось кудись...