
СветлаяНочь, та ні, я, вроді, підріс до такого віку, що я не ображаюся на те, що мене вважають дитиною:) Тільки іноді буває дуже прикро, коли там, де ти і сам можеш справитися, тебе весь час пхають в сраку, бо "він ще дитина і нічо не розуміє", а там, де потрібна підтримка, її нема, і, мабуть, не буде. А будуть тільки сміятися і приколюватися...
А в іншому... Я вже, якось, звик розщуміти, що ми для своїх батьків - це діти, якого б віку ми не були:) Мабуть, трошки "подорослішати" може допомогти тільки переїзд від батьків:)