Був у гостях в одного знайомого узбека... Був "трихи" вражений, відверто кажучи... Ось моя розповідь у асьці:
/не хочу ще раз набирати, але загалом, має бути нормальний текст, який можна читати:) Принаймні ,сподіваюся, мене зрозуміють:)/
Тут треба було допомогти одному узбеку допомогти подаругки і залишки їжі/випивки після дня народження додому віднести. В нього ще є брат старший, з яким я якийсь час спілкувався, і молодша сестра, яку я до того ніколи не бачив
Коротше, прийшов до нього до дому. Він ще до того сказав, що, мовляв, каву-чай поп'ємо посидимо, все таке. Приходжу, вдома його брат тєлік дивится сидить. Вони там щось поговорили узбецькою, той, якоиму я допомагав, пішов, я сів теж телевізор дивитися.
Потім той, що старший щось кричить по-своєму за чай, йому молодший відповідає, мовляв ,чайник поставив, і все таке. Прийшла їхня сестра. Ну, хоч сказати мені, як її звуть - то ніяк... Вона зайшла, і одразу пішла кудись у квартиру. Мене питають, чи я чай буду, чи каву. Відповів, старший знов щось покричав, приходить трохи пізніше сестра, питається через брата, який я чай буду, чорний чи заланий. Відповів, вона пішла
Приходить знов, принесла мені чай та цукерки. Сказав "спасибі", вона щось там невпевнено у відповідь сказала, так, ніби взагалі не очікувала, пішла. Питаюся, чи є цукор, старший знов щось покричав, вона приносить цукор, ложку, знов пішла. Той, якому я допомагав, з'явився лише, печіво, яке ми зі свята забрали, приніс.
Що мене вразило, так це те, як той старший просто сидів затишно у кріслі, та своїй сестрі команди давав... А вона все бігала... І ні в кого більш ніде не почесалося, що можна було б допомогти... Тимбільш, це не вона мене на чай запросила...