Життя , як польова стежина – то вверх, то вниз... ліворуч... праворуч... Спливають роки залишаючи обабіч дороги відцвілі квіти... Дитинство в тендітних яскравих кольорах первоцвітів.. Юність – кольорами виклику, намагання, спроб... Зрілість в пишних, врівноважених та досконалих кольорах... Старість – колір тьмяного золота осені, непримітності і сили розуму, набутого досвіду, котрий не блистить, але присутній, вселяючи спокій... Але ніщо не вічне! Відцвітають квіти – встеляючи землю опалими пелюстками... Відходить життя – збагачуючи землю розумом і досвідом, відмічаючи кожне – сірим непримітним хрестом.....