Твій погляд творить,
Що – не знаю,
Та я забутий чую спів,
Співаєш ти, і я співаю
Пісню невимовлених слів.
Твій доторк дивну силу має,
Відому Блискавиці снам:
Вона руйнуюче торкає...
Ти ж попелу здіймаєш храм.
У аромат я твій порину,
Збагну вже потім: не забути
Всіх чар гармонію єдину...
Кохання ... розуму отруту.

Вірш Наталії Заброцької