Йду по життю усміхаючись... Біль ховаю в глибинах душі.. Живу, напевно марно сподіваючись, що спокій віднайду колись... Бачу твій образ в кожному своєму погляді... Глибоко вдихаю, немов щойно видихнуте тобою, повітря... Усміхаюсь назустріч уявній твоїй посмішці... Отак живу - не каючись.. Від всіх себе ховаючи... Для тебе бережу!

Буду хотіти...

 Любити..

 Чекати..

 Може і вічність..

 А може роки..

 Ні! Не згорить!

 Не зотліє!

 Я знаю!

 Вірю!

Чекаю!

 Нехай і роки...

День з тобою.....

 День без тебе........

 День котрий помер ввечері з останнім променем сонця, аби воскреснути вранці знову. Залишивши ніч на роздуми. Роздуми про буття. Біль воскресає з новим днем. Ніч котра вселяє віру, будить надію. А любов? Любов вічна бо не підвладна смерті!

 

Баннер з аськи....охьььььььь

Ти не проси, бо я не наснюсь.

 Ти не моли, бо я не Всевишній.

 Мрію відкрити – банально боюсь.

 Хоч  не секрет це –  торішнє.

 

Знаю що знаєш, що мрієш завжди.

В снах, що ми разом кричиш, – підожди!

Потом холодним стікають думки

В постіль цнотливу – в якій лише ти.

 

Шукаємо все життя - відповідь на питання чомууу....... чомммму все так, а не інакше....

Твій погляд творить,
Що – не знаю,
Та я забутий чую спів,
Співаєш ти, і я співаю
Пісню невимовлених слів.
Твій доторк дивну силу має,
Відому Блискавиці снам:
Вона руйнуюче торкає...
Ти ж попелу здіймаєш храм.
У аромат я твій порину,
Збагну вже потім: не забути
Всіх чар гармонію єдину...
Кохання ... розуму отруту.

Вірш Наталії Заброцької

Вилизує вітер теплий

З бруньок недозріле листя.

Бурчить під ногами кленів

Сп’яніло-дзвінкий ручай.

Розправивши плечі стерплі,

Дерева з колін звелися

І вийшли - ясні й зелені -

У поле весну стрічать.

Сьогодні стежки, як змії,

Міняють торішні шкіри.

Пахнуть сонцями й рястом

Долоні землі й небес.

Сьогодні і я - зумію,

Сьогодні і я - повірив,

Що зможу в людей украсти

У мрію свою - тебе!

Знову білим вифарбувала зима все те чому радіє душа влітку. Яскраво білим виграє сонце, що неначе котиться цим цнотливо-білим килимом у весну. Легені вщерть повні морозяного повітря, що аж переймає дух. Шурхххх... Шурхххх... Видає нагора кожен зроблений мною крок.  Крок вперед. А може крок на місці? Крок в мрію? Чи все таки крок у память? Байдуже! Відомо одне – це крок до тебе!

 

22 грудня! 14 років потому! Третина життя! Жах, який потроху витирає з памяті – час. Цей день коли ніч є найдовшою. Ніч, яка стала найжорстокішою і найжахливішою. Ти, мій Господи, дав мені змогу віднайти в собі сили щоб жити. Вірю ти даш мені силу знести біль, що переслідує мене весь цей час. Знаю, що лише Віра і Любов до тебе Господи зможе подарувати мені Надію.

 

Любов маленьким сірим зайченятком забилась у кутку душі... Тремтить... Великі оченята повні сліз... Не плач! Я збережу тебе, зігрію тіло, напою вуста твої моя любове, сіре моє зайченя...

...ось і причвалала осінь в листопад. Рвучкий вітер насильно обриває змарніле листя, вихором крутить встеляючи землю. Кожен крок озивається дивною мелодією шурхоту. Шррррр.... Ех.... крок за кроком. Вверх. Вниз. Туди? Так! Стежиною в мрію - немов крізь казку. Постійні супутники мої спогади.. Повалена буревієм сосна. Висохлий килим трав. Червоні оченята шипшини незвично, не по осінньому, виблискують на осиротілих гілках. Шукаю тебе поглядом серед цього фантастичного різнобарвя. Дослухаюсь тебе в цих жалібливих мелодіях осені. Різкою біллю в грудях озивається жалібливий крик яструба високо в небі. Вуста доторкнулись порепаної від часу кори, і диво, - вона зберігає ще тепло літа, таке примарне зараз і таке необхідне. Горілиць ловлю крихти сонця. Мрію сподіваючись.... О диво! Поруч на розстеленій куртці помічаю єдине сонечко. Комашку яка теж намагається зловити краплинку тепла. Ми єдині з нею  в прагненнях, та різні в нас долі. Їй прийдеться загинути з першим приморозком. Мені чекати весни... Кожному своє.....

А ми вже ось так усміхаємося! Ну і смішні оповідки у дідуся!

Дзєтско! Марш до лужка! ,......І що ми так уважно дивимось?

так я собі подумав: Життя - це швидкісна гонка з відомим часом старту, і не відомим часом фінішу. В якій круті віражі не дають часу на роздуми, а ціна помилки - передчасний фініш.

В колонках играет - Хор Ваших голосів
Настроение сейчас - Святково-вдячне

Ви даруєте мені свою присутність в цьому житті! Ви радієте моїй присутності в Вашому житті! Спасибі Вам за хвилини, що звуться - ЩАСТЯ! 

При этом, все активнее полеты на истребителях приобретаются для "слабой половины человечества", которая успешно поднимается на реактивных самолетах на высоту 21-23 км и получает истинное наслаждение.
В частности, наша компания РОСТУРИЗМ явилась организатором в 2005 году полета первой россиянки из Санкт-Петербурга на истребителе МИГ-25 на высоту 24 км... куда до этого летали только женщины-иностранки... А недавно мы организовали первый полет российской девушки из Казани на другом сверхсовременном высотном истребителе МИГ-31 на высоту 22 км.
Наиболее популярные программы у россиян:
- Полет на максимальную высоту (21-23 км) и разгон до максимальной скорости (до 2500 км/час) на МИГ-31
- Полет для выполнения комплекса фигур пилотажа на МИГ-29
Стоимость 30-50 минут полета в зависимости от типа самолета составляет (в USD):
МИГ-31 ..................................... от 14 000$ до 17 600$
МИГ-29 ……………………. от 8 900$ до 10 400$

Та за такі гроші я тебе милая тай до хатиноньки - САМ НА РУКАХ ДОНЕСУ!!!

В колонках играет - Щось у горлі деренчить
Настроение сейчас - Пяно-заклопотане

Мудрі люди тогди були!

Які то були часи і які були ровери! Ровер - то сила!

і ще роверик!

Autor:
Stupnicki, Hipolit (1806 - 1878).

 Tytuł:
Geograficzno - statystyczny opis królestwa Galicyi i Lodomeryi/ułożył Hipolit Stupnicki.

 Adres wydawniczy:
Lwów : Drukiem Kornela Pillera, 1864.

 

29 вересня 1922 року було надано концесію Товариству “Польска лінія льотнича” на перевезення пасажирів і пошти по лінії Варшава-Львів.
Для здійснення польотів використовувались літаки Junkers F 13 з двигуном в 145 к.с. фірми BMW. Літак крім пілота, вантажу та пошти уміщував 4-5 пасажирів. Швидкість польоту при цьому до 140 км/год.

В колонках играет - Левко Дурко
Настроение сейчас - Дуристично обнадійливе

Команда молодості! Команда мрій і надій! Карпати - чемпіон!

Так хочеться твого тепла.
Твоїх долонь пестливу ніжність.
Згоріти би нехай й дотла,
Аби взяла мене у вічність.

Небо... Хмари... Дощ... Потреба комфорту, чи відчуття власної безпорадності перед панною природою? Те що тільки що зігрівало – вже недосяжне. Дискомфорт тіла котрий переходить в дискомфорт душі. Ностальгія оволодіває душею. Мурашки тілом. Краплини дощу склом повільно пливуть додолу. До нас прийшла осінь. А до Вас?

Тут моя земля...тут прах моїх дідів...батьків

В колонках играет - Ще не вмерла України ...
Настроение сейчас - Троянський настрій

(гр. Nestor) — один із дванадцяти синів Нелея та Хлоріди ; в епосі чоловік Еврідіки, за іншими міфами, — Анаксібії, пілоський цар. Коли ображений Геракл убивав дітей Нелея, Нестор не було в Пілосі. Замолоду Нестор відзначався хоробрістю, а в старості — мудрістю, звершив чимало геройських подвигів. Брав участь у битві лапітів з кентаврами, в калідонському полюванні та в поході аргонавтів. До походу на Трою Нестор владарював уже над третім людським поколінням. Під час Троянської війни привіз на 90 кораблях пілосців і разом із своїми синами Антілохом і Трасімедом боровся проти троянців. Прославився мудрими порадами, а красномовством перевершував Одіссея. Після Троянської війни Нестор разом із Трасімедом щасливо повернулися до Пілосу. Через 10 років після падіння Трої Нестор відвідав Телемах, який розшукував Одіссея. У переносному значенні Нестор досвідчений старий, мудра людина, добрий порадник.

Ну майже з мене писано? А я і не здогадувався!

Я не надіюсь нічого
І нічого не бажаю –
Що ж, коли жию і мучусь,
Не вмираю!

Що ж, коли гляджу на тебе
І не можу не глядіти,
І люблю тебе! Куди ж те
Серце діти?

Усміх твій, неначе сонце
Листя покрівля зелене,
А з’їдає штучну краску –
Смійся з мене!

Я не надіюсь нічого,
Але як бажання сперти?
Не бажать життя живому,
Тільки смерти?

Жиймо! Кожде своїм шляхом
Йдім, куди судьба провадить!
Здиблемось колись – то добре,
А як ні – кому се вадить?

 Подію,яка сьогодні відбудеться, Ви не зможете змінити ні відвернути, ні пришвидшити. То ж чи варто витрачати сили на спроби? А завтра Вам краще не вступати в суперечки і не брати участі у змаганнях. Якщо Ви не будете єдиним претендентом на це щось, то це щось Вам не дістанеться. Прийдеться визнати, що перемога належить не Вам.

.... де моє щось? я згоден визнати, що перемога належить не мені! І не тому, що слабкий я, а тому, що так хоче вона - ПЕРЕМОГА!

Давай мріяти разом.... Давай... про ту сиру мерзотну весняну погоду... Брррр.....  Слякоть.....Купи сірого, в дикій пропорції з болотом, снігу. Невиразне, якесь байдуже сонце. Мдя! Де ж та весна? Квіточки Ви де? Кохана ти деееееее???

 

Вінок весільний

 З квітів осінніх

 Вистелю ложе

 Серед ялин.

 Груди прикрасить

 Такий чудернацький

 Наче намисто

 Кетяг калин.

 Музика лісу

 Немов божевільна –

 Тиха, повільна, сумна.

 Не плач кохана...

 Це ж лише осінь,

 А за зимою – весна!

 

Знову... Як три роки тому... Радісні щасливі обличчя, які не помічають нікого довкола. Перші пожовклі листки, як чарівна мелодія осені під ногами. Невже нічого не змінилось за цей час? Змінилось!!! Вони зрозуміли, якою шаленою є їх любов... Чомусь саме сьогодні вона запропонувала, а він погодився – піднятись нагору...? Навряд чи хтось знає відповідь, та і вони не задумувались над цим. Мабуть таки вони не запам’ятали кількості здоланих сходинок, але дорога всипана цілунками навічно залишиться в па м’яті, щоразу нагадуючи про себе - щемом у серці. Висота – 58. Їх висота. Їх щоденна мрія!

 

У снах марю тобою. Зову. Кличу. Плачу. Ніхто не бачить. Засуви. Двері. У вузьку шпарину фіранок холодно співчуває місяць. Мені. Їй. Нам...  Мої вуста шукають твої.. Невпинно... Щоденно... Спрага. Жага. Холодний чай. Самотня ніч. Візьми поклич. Голосно. Тихо. Сховався місяць. Розтанув у ранку. Де ми? Де я? Де ти? Ми тут – у наших кольорових снах... Жах.. Немає сил. Лише ковил. Трава гірка. Життя таке ж? Аге ж. Коли нема навіть у снах – мрій потаємних. Споминів ніжних. Цілунків. П’янких трунків. Любов – дарунок. Долі? Кволо. Поволі. Сонце. Доволі. А ще так хочеться. Спати? Ні – мріяти!

 

 

Знову ранок прохолодою зустрічає оголене тіло. Росою. Сонечком. Хмаркою несміливою з-за небокраю. Як завжди. Як сьогодні. Думками. Мріями. Я і ти. Тут. Там. Поруч....

В колонках играет - не грає нічого
Настроение сейчас - вранішньо заклопотане...

Взяв встав намалював.... і хто мені що зробить? Га?

Це наші дебрі, такі незбагненні і незрозумілі, як і ми самі....

Листя, що падає й тулиться тихо до рук,
Довгі обійми, які відтепер не забути…
Все, що я маю – цей вкритий каштанами брук
Нашої пам"яті, нашої муки й спокути.
Хто буде поряд, хто кине – не знаю сама.
Вітер слабкою рукою торкає волосся
Й пише на камені наші крихкі імена,
Наші останні слова, нерозгадані досі.
Як я люблю тебе, як я чекатиму стріч,
Світла ламкого, що змучено губиться в кроні,
Марно шукаючи відбитки рідних облич
В листі, яке опадає мені на долоні.

Я кохаю тебе – тиждень, місяць чи рік...
Все, що втрачене нами і все, що забуте повік,
відійде, не торкнувшись ні наших гарячих повік,
ні старого каміння на березі або на площі.
Все, що втрачене нами – пісок у глибинах ріки,
повертання її за невидимим знаком руки,
коли навіть слова, ще подібні на дотик м”який,
вже не мають ні значень, ні сили усе зупинити.
Я кохаю тебе, я не зможу відчути кінця.
Все, що втрачене нами – лиш обриси рук і лиця
постарілих коханців, їх майже затерплі серця...
...Але як зупинити ріку, у яку не ступити ?

Кохана! Дозволь запросити тебе на урочисте святкування 15 дня з дати боротьби з нікотином..... Зустріч як завжди... Місце теж... Ми будемо обидвоє такі нові і несподівані... Тому 29.04. як завжди о.... 10!

тобі дзвонив....сумував....

Ось і прийшла весна.... Втілюючи омріяні смайли в життя... Весна.... Квіти.... Сонце... Тепло усмішок... Райдуги поглядів... Любов.... котра і не зникала... Вона навіть не спала... Просто витала десь там в засніжених лісах... А тепер тут... серед осіннього листу проросла підсніжниками.... Моя любов!!!

1 квітня субота	нiч 23-05	похмуро	без суттєвих опадів	725	8..9	94		4..5
	ранок 05-11	хмарно	невеликий дощ	727	7..9	90		5..6
	день 11-17	похмуро	без опадів	729	8..10	83		3..6
	вечiр 17-23	похмуро	без суттєвих опадів	729	7..9	88		3..4

"Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух".

Вечір таємничий і загадковий..... в очікуванні якогось чудодійного дійства...

 

Щось неймовірне в душі саме в цей вечір... Саме сьогодні згадуєш приємні хвилини життя... З головою занурюєшся в милі серцю картини дитинства...

 

Ностальгією сповнене серце... Тільки любов випромінює душа....

 

Я приїду сьогодні до Вас моя Мамо! Притулюся до Вашого плеча. Мені так хочеться Вашого тепла, дотику зашкарублих рук на моїй голові. Все як в дитинстві. І ми згадуватимемо мовчки. Знаю і Ви і я, Олега, Тараса, батька – всіх рідних серцю людей. Мовчки, як колись дивитимемось на порожню тарілку і ложку,  мріятимемо віруючи – вони тут, вони поряд, вони пробують з нами кутю. Разом заспіваємо отієї тужливої колядки допоки дзвони не покличуть нас до храму, голосячи про початок нового дня – Дня Рождества Христового!

 

Христос Рождається говорю сьогодні я Вам і відповідь Ваша так мила – Славімо його! Здоровя Вам і Віри, Надії, Любові!

 

Це я... Вам...

Нема бажань. Нема чого втрачати.
Лише дивлюсь, як в муках на хресті
Моя конає мрія розіп`ята –
Уже не збутись їй, не розцвісти.

Нема втіх. Немає снів. Немає
Нічого, тільки біль і гіркота,
Та присмак сліз, що груди розтинає,
З душі майструє чистого листа.

Нема тепла. Сповиті дні туманом,
А ночі повні жахів та примар,
І став мій світ безмежним океаном,
Де замість хвиль свинцева важкість хмар.

А замість мрій – якість істоти хворі
Зійшлись в танку спотворених оман...
Не в тім біда, що холодно надворі,
Біда у тім, що на душі зима.