Я – зойк рани. Я червоно-білою плямою входжу до потилиці. Я сплю на білих від сонця кістках. Щоночі я бачу спокій. Замріяний сріблясто-смугастий спокій. Маленька хатинка на березі чого-небудь. Тиша… Несправжня до болю у вухах. Але це тільки сни.
Насправді ж мені треба буди враз і усюди. А так хочеться спокою і тиші… Дивитися як якась птаха перестрибує з гілки на гілку, повертаючись на зустріч сонцю…