Без заголовка |
|
|
|
Без заголовка |
До села докотились тумани,
По полях, по ярах розляглись.
Чую тихі слова, шепіт мами
(Мама молиться) — все, як колись.
Склались човником жилаві руки.
Мить прекрасна. Лиш мама і Бог.
У молитві — симфонія звуків,
І звучить вона тільки для двох.
Плаче скрипкою біль незгасимий,
Про загублену долю квилить.
За дочку і онуків, і сина
Мама молиться. Мамі болить.
Оксамитовим флейти звучанням
Тихий голос летить догори.
Мама молиться, може, востаннє…
Небо чує тебе, говори.
Б’ють литаври у небо тривогу.
Серце матері чує біду.
І тоді в молитвах до знемоги
У проломі стає за нужду.
Тут подяки акорди мажорні
І мінорне звучання журби,
Тут потоки течуть животворні
До журливого віття верби.
Молитви не бояться цензури,
Бо з сердець, не з амвонів звучать.
Знає Бог молитов партитуру
І свою прикладає печать.
Молитовна симфонія мами…
Нам ніколи її не збагнуть.
Ми щасливі, як поруч із нами
Молитовниці-мами живуть.
Володимир Сад
|
|
Время офигительных историй |
5:25 - 30 мая 2016 г.
|
|
Питала у світу дитина. |
|
Спитало джмелятко у мами-джемихи: --Ти, мамо-джмелихо, маленька,-- А світ понад нами--безмежно великий: Чи є в нього лагідна ненька? |
Чи є хтось ласкавий, дбайливий і добрий, Хто зіронькам стелить перинку, Чи є хтось у ньому високий, хоробрий, Хто зверху погладить хмаринку? |
Хто сонечко будить раненько до сходу,
Росицею квіти купає,
Хто всіх захищає у стужу й негоду,
Хто всіх у цім світі нас знає?
|
Питала джмелиха у рожі, в ромашки, Питала ромашка у вітру, А вітер--у хмарки, а хмарка--у пташки: --Де матінка нашого світу? |
А матінка світу сміялась щасливо Очима джмелихи і рожі, Бо кожний із нас--її радісне диво, Хоч всі ми у світі несхожі... |
|
І хто в нього тато? Хто сонце навчає, Хто будить його пораненьку? Хто в небі високім весь світ звеселяє-- Пташок і траву зелененьку? |
Хто землю засіяв ясними квітками, Водою наповнює ріки? Хто дощиком сіє, сніжком посипає-- Він, певно, безмірно великий? |
І хто його бачив? І як він говорить?
ПИТАЛА ДИТИНА У СВІТУ.....
Марія Чумарна
|
|
Гортаю вишиті старенькі рушники. |
Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене.
Заполонили світ нейлони та шовки...
Кому потрібні вишиті ромени?
Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами і листом.
Голублю диво-дивне із пісень,
Що хрестиками стелиться і в’ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.
Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старостів чекали на святки –
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.
Вже доля весни правнукам кує,
А хміль з калиною на полотні не в’яне.
Як добре, що в мого народу є
Рушник весільний і рушник прощальний...
Благословенна будь на всі віки
Найперша жінка, що нашила квіти.
Душа мого народу – рушники,
Барвінками і мальвами зігріта.
Автор невідомий.
Серия сообщений "Рушники":
|
|
Осенний венок. Вышивка крестом. |
|
|
2 волшебные фразы |
|
|
| Страницы: [1] Календарь |
