1 февраля, 18:15

Чи бажаю перемоги росіянам,які борються проти путінського режиму? — Так.Чи вірю я в позитивний вплив «ліберальної Росії» на Україну? — Ні.

Спробую пояснити.

В українців складні відносини з «російським лібералізмом»,«російськими прогресивними силами» і російською боротьбою за демократію".Наша історія вчить нас,що цій російській демократії не варто сильно довіряти.Дуже швидко вона може перетворитися на ще один обхідний шлях до російської імперськості.

У ХІХ столітті все було ще гірше.Я знаю одного великого українського ліберала ХІХ ст. — Михайла Драгоманова — але я не знаю настільки ж потужного російського ліберала ХІХ століття.

Велика дискусія російського ХІХ століття — це дискусія між релігійними «слов’янофілами»,які бачили порятунок в поверненні до традиційного, патріархального та релігійного суспільства,і антирелігійними «західниками» (соціалістами,нігілістами та анархістами),які бачили порятунок в грандіозній соціальній революції,яка скине царя і поставить на його місце щось інше (наприклад — «диктатуру пролетаріату»,тобто ще гіршого,колективного царя).В обох рівняннях залишалося мало місця для свободи індивіда.

Про цю індивідуальну свободу могла писати українська письменниця Марія Маркович (Марко Вовчок),навіть у своїх російськомовних романах,які виникли частково в комунікації з тогочасною «російською інтелігенцією» — але значно менше ці питання індивідуальної свободи турбували саму цю «російську інтелігенцію»,з якою Маркович спілкувалася.

Проблема в тому,що «російському лібералізму» нема на що опертися в історії.Коли у XVII столітті у Британії будувалися перші доктрини політичного лібералізму (у Джона Локка),а в Україні практикували суспільство з відносною множинністю голосів і прав (Гетьманщина),Московщина,а згодом Російська імперія, осмислювала себе як централізована імперія з мінімумом простору для свободи.

Коли у XVIII ст. у Європі починалася епоха Просвітництва з її думкою про радикальне розширення сфери дії прав і свобод — зокрема,розширення їх на «третій стан» (буржуазію) — у Росії «прогресивні» та «прозахідні» монархи на кшталт Петра І чи Катерини ІІ будували імперію,де централізована бюрократія і армія знищували місцеві особливості та простір для низової ініціативи.Де ніякого вільного «третього стану» виникнути не могло.

Коли на початку ХІХ століття ідеї Французької революції почали проникати в інші країни європейського континенту,«прогресивний» цар Александр І побудував свій імідж на перемозі над Наполеоном (а відтак і над революцією),а його спадкоємець Ніколай І - імідж рятівника Європи від усіх наступних «революцій».І тому з європейськими мандрівниками в Росії часто відбувалися дивні перетворення: наприклад,французький аристократ маркіз де Кюстін,побувши в імперії 1839 року і мріючи побачити в ній альтернативу духу Французької революції,поїхав з Росії майже лібералом.Настільки нестерпним був для нього царський авторитарний дух,де «права» має тільки цар, а усі інші,від боярина до селянина — були тільки його рабами.

Нарешті,не забуваймо,що після майже вікової дискусії між «слов'янофілами» та «західниками»,в 1917 в Росії перемогли «прогресивні західники»,якими тоді вважали себе більшовики — але це не завадило їм невдовзі побудувати криваву авторитарну імперію.

Німецький філософ Іммануїл Кант вважав,що свобода — це здатність людського розуму встановлювати правила для себе самого і слідувати їм.Ця зріла концепція свободи до Російської імперії рідко доходила.Імперії було простіше окупувати східну Пруссію та рідний Кантові Кеніґсберґ,ніж зрозуміти його філософію.Тому Кант залишався в Росії одним із найбільш ненависних європейських мислителів.

Російський «лібералізм» все одно рано чи пізно думатиме про «сильну руку»,«порядок» і,якоюсь мірою,«самодержавіє».Тому російські «ліберали» мають велику спокусу (навіть коли вони ще в опозиції) сказати,що «Крим — не бутерброд». Чи думати про Україну як просто «кращу версію Росії».Чи,може,«гіршу»,«іншу» — але все одно «версію Росії».

І якщо ці «ліберали» переможуть,вони,ймовірно,прийдуть до нас і проситимуть «забути колишні образи» і відновити дружбу між «братніми народами». Але історія вчить нас,що ця дружба нас душить і знищує.І що навіть російське «західництво» чомусь швидко деградує в нового авторитарного антизахідного монстра.Такою є хитрість історії.

Тому так — я слідкую за протестами проти Путіна в Росії.І так,я бажаю їм перемоги — суто по-людськи.Але ні,я не вірю в нову дружбу України з якою-небудь «ліберальною Росією».