28.12.2017

Не міг всидіти вдома,і із всією родиною помчали в Бориспіль зустрічати наших звільнених полонених - заручників.

Ну хто я цьому виснаженому худому хлопчині із зламаною рукою?

Стоїть одне,ошаліле від цього всього,ще сьогодні вранці було в катівському підвалі лугандону....Ніхто не зустрічає,бо всі родичі лишилися там,на окупованій території...

Вибачте старому дядьку Лірнику,не стримався,заплакав,кинувся обнімати,в цю мить,свою дитину,гладити по стриженій голівці.

І у нього має бути в цю мить тато поруч...

Оце найголовніше,що було у цьому,такому довгому,звільненні.

Україна - рідна мати для своїх дітей.

Для всіх.

Незалежно від того який сраний олігарх на своїх телеканалах саркастично коментує це звільнення,незалежно який уряд,і який президент керує в цей час.

Рідна мати у нас одна - Україна.Яка дітей не кидає,не торгує ними і любить кожного синочка чи донечку.

Саме це і тримає нас вкупі.

Саме це дає сили нам захищатися,воювати і волонтерити.

І звільненим полоненим мати дає не фільтраційні табори,каторгу і підвальну баланду,а цьомає забитий пальчик,насипає миску бощу з мняском,квасолькою і сметанкою,кладе їм під подушечку пиріжка з вишнями,цукрового півника на паличці,обнімає їх і любить.

Всіх,без виключення.

Навіть тих,кого ніхто не зустрічав в аеропорту Борисполя.

І для них були радість,обійми і сльози.

Бо це наші дітки.

 

І ми їх нікому не віддамо і ніколи не покинемо.