14 сентября 2017, 07:05

НАЗВІТЬ ЦЮ ІСТОРІЮ САМІ

У мене пристойних слів немає.

 

Заїхав у Київ,зайшов на могилу Гонгадзе.Пам’ятаєте – ще у середині липня я домовився із церквою,на подвір’ї якої поховали Георгія,що вони днями поставлять ТИМЧАСОВУ табличку з іменем і датами народження і смерті.Навіть залишив грошей на цю справу.(Не робив сам, аби не звинуватили у самоуправстві.) Пройшло два місяці,а імені Гонгадзе на його могилі як не було,так і немає.

Я зайшов до церкви і поцікавився: чому?Адже обіцяли.

Мені пояснили – церква все ж таки потелефонувала і Мирославі,і Олені Притулі.Отримали категоричну відповідь: "Нічого не робити,навіть тимчасового",вони начебто щось збирають,щось погоджують,і колись щось буде,монументальне,фундаментальне концептуальне і таке інше.

Кожен з нас ховав близьких і друзів.Але впевнений,ніхто з нас не наведе жодного прикладу, коли люди йшли з могили і не залишили на ній ім’я того,кого ховали.Це вже потім роблять пам’ятники,монументи,концепти,символи тощо,а тимчасову табличку – утилізують. Принаймні на могилі Павла Шеремета з першого дня є його ім’я.(Може це тому,що є справжні близькі і жива мама Людмила?)

Спочатку я думав,що це хоч і прикра,хоч і байдужа,але – недбалість.

Тепер Ви самі шукайте назву для цього сюжету.

А щодо мене - я майже впевнений: відсутність імені на могилі Гонгадзе і категорична заборона ставити навіть тимчасову табличку - це умова,замовлення.

Спитаєте чиє замовлення,чия умова?Чий це символ,чиє прагнення показового забуття?

А мені байдуже чи це Пінчук,чи Олена Кучма,чи сам Упир.