Я смешаю в бокале Любовь и Измену... Ложку смеха добавлю и каплю тоски,
Еще нежности щедро плехну непременно, чтобы легче потом отпивались глотки.
Отблеск солнца закатного, лучик рассвета... Темной ночи щепотку, кусочек луны,
Звезды россыпью брошу, от жаркого лета - зной палящий и юности сладкие сны.
И остатки гнетущего сердце томленья, пораженья, утраты, желание жить,
Обжигающих рук ласки-прикосновенья, поцелуев угар не забуду долить...

Разболтаю в бокале туманы сомнений, одиночества вкус и отчаянья боль,
Радость первых удач и печаль сожалений, слез, запрятанных в сердце, горькую соль.
Шепот тихий и крик, и укор молчаливый, счастья бег и тяжелую поступь беды,
Взгляд манящий и трепет ресниц боязливый, тайну теплой иссиня-зеленой воды.
Эту смесь охладит мне февральская вьюга, размешаю и градус усилю огнем
Страсти бешеной, а расставанье-разлука привкус терпкий оставит в бокале моем...

Лет прожитых узором хрусталь разрисую, по краям – серебро – иней иль седина?
Если спросят – кому смесь готовлю такую, рассмеюсь от души...
И выпью – до дна.

© Автор: Анна Ахматова
В плеере: Edvin Marton - Tosca Fantasy

 

Ми заклопотані буденними проблемами: навчання, робота, політична ситуація в країні, хатні справи, сварки, втрачене кохання... Недивно, адже, крім нас самих, цю повсякденність ніхто не вирішить. Людина, як робот, зранку прокидається, їсть, їде машиною/метро на роботу/навчання, приблизно десять годин зосереджено працює/вчиться, ввечері приходить додому, знову їсть і знесилено засинає. Ця плівка повторюється п'ять днів на тиждень.
Потім омріяні вихідні - відпочинок, у понеділок - знову "життя".

Карати себе нема за що, наче існуємо правильно, як всі. Але справжнє життя в цьому шаленому замкненому колі ми так і не смакуємо. Люди встигають усе, але жити...

Людина не розуміє, що це і є життя, адже думає, що в майбутньому на неї чекає щасливіша доля. І тільки тоді, коли ця буденність через якісь обставини зникає,
вона усвідомлює ціну втраченого.

Проблеми - це частина життя всіх, хто народився на Землі. Просто деякі люди ставляться до негараздів, як до чергової пригоди, а деякі - як до нездоланного бар'єру між собою й щасливим життям. Кожному необхідно навчитися поєднувати радість життя з вирішенням повсякденних проблем. Цьому не навчать у школі, бо воно набувається роками. Але треба бути терплячими. Нагородою стане щасливе життя (не тільки під час вихідних)...

Читать далее

Я вірю в тебе, рідна Україно - Ти подолаєш цих проклятих ворогів, Не станеш перед ними на коліна, І не пробачиш тих тяжких гріхів. Твої сини – Герої всього роду, За тебе, в захисті, горою всі стоять, Бо ж козакам немає переводу, Тебе так просто рідна не зламать! Згадайте, друзі, ви Шевченка слово, І те, про що нетлінно він писав - На українській солов’їній мові, Калиною Франко нас чарував. Згадайте про садочок коло хати, Вишневим цвітом він до себе закликав, Про «Чорнобривці», що співала мати, Про «Скрипаля» – що нам кохання дарував. - А що сьогодні? Україна плаче? Криваві сльози ллє моя земля, І просить нас: “Вставай, вставай народе, В минуле вже немає вороття”. Я вірю, що настане світла днина, Калина знов червона зацвіте, І “посміхнеться” знову Україна, І спокій знов до нас усіх прийде. Ми молимось за тебе, наша земле, За тих, хто нас від горя береже, Ми хочемо вклонитися доземно. Подякувать солдатам всім за це. Єднаймось во спасіння України! Ми разом сила – доньки і сини, Не даймо їй звалитися в руїни, І допоможем дочекатися весни! Автор: Анечка Мигалчан, сайт uapoezia.com Lkis

Коли в лісах ревли іще буй-тури, — Дажбогу сонце приміряло німб, і люди чорноліської культури жили, співали, сіяли свій хліб. Які б тут не були стовпотворіння, хто б звідки не накочував сюди, а люд був корінний тут, бо коріння в такому грунті глибоко сидить. Тут землі щедрі. Тут річок без ліку. Всіляки руди в надрах залягли. І через те отак тут споконвіку — життя і смерть на відстані стріли. Які тут не прокочувались орди! Яка пройшла по землях цих біда! Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада. Автор: Ліна Костенко, сайт uapoezia.com Lkis