Жіноче святкове вбрання кінця 19 – початку 20 століття (Чернігівська область, Городнянський район)

Образ представила Наталя Хоменко. Викладач кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Керівник Народного ансамблю української музики "Роксоланія". Займається дослідженням українського жорстокого народного романсу, вивчає тему любові у фольклорі.

Свита – довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна. Найдорожчими вважалися білі свити, найдешевшими чорні та брунатні. Колір та якість домотканого сукна залежали від віку та породи овець, найкраще сукно отримували з вовни ягнят.

Окрім вишитих сорочок на Поліссі побутували і ткані сорочки, орнамент на яких майстриня створювала в процесі виготовлення полотна. Зазвичай їх оздоблювали геометричним та рослинно-геометризованим орнаментом.

З'явилось також відео про давній святковий одяг ОДЕСЬКОЇ області. В ньому показали традиційний жіночий святковий одяг Кодимського району Одеської області. Вбрання кінця XIX-початку XX століття продемонструвала студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка.

Світлана Папенко. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія», а також фольк-рок гурту «Yasnytsia».

Шарафан – тип жіночого вбрання, характерний для півночі Одеської області (Східне Поділля). Назва походить від слова «шарий» – сірий. Буденні шарафани були саме сірими або чорними, а святкові – яскравих насичених кольорів. Шили їх переважно з покупних бавовняних тканин, низ спідниці рясно прикрашали стрічками, мереживом, плисом тощо. На пошиття такого шарафану йшло близько 6-8 метрів тканини.

Бесаги – подвійна ткана торба, що перекидалася через плече. Використовували їх як дорожню торбу, а також носили в них паски до церкви на Великдень. Цікаво, що окрім дрібних предметів та їжі, у них могли переносити дітлахів.