Ты пожалуй будешь навсегда
Как наверно Сид для Ненси
Но вот я,я больше не твоя
И не будет общей ленты

Не хочу я возвращаться вновь
Там где было хорошо нам
ведь у всех бывает первая любовь
У меня она к тебе навечно.

Со слезами я прощалася с тобой
Уходя оставив только зиму
Мне так было хорошо с тобой
Но не выдержали мы всю эту вот рутину

Напоследок я хочу сказать
Донести слова прощания
Ты прости меня что сделала не так
Но увы нам больше нет прощения.

25.01.13

главное молчать,никому не говорить что ты чувствуеш,ведь засмеют,тупо засмеют.люди не любят тех кто плачет,кто жалеет себя.плохо?танцуй,иди и танцуй,не останавливайся,забудь,все что у тебя есть,просто тупо танцуй,или же работай,откидай,все что в мыслях твоих,не можешь?все ты можешь,ты просто не хочешь,не хочешь растатся с этим вот вроде еще твоим но уже таким далеким человеком,для которого,ты сделала все,от самых мелочей до такого как бросить курить,но ты не думала,как обернется это все,наивно веря,что все будет хорошо.но жизнь это не просто то что ты хочешь и что ты желаеш,жизнь пишет свои правела и тебе,да,да тебе.приходится следовать этими правилами иначе,будет намного больнее.но знаеш не сдавайся,держись,верь в то что будет все когда то хорошо вот когда это уже не нам решать..

знову граблі,і як боляче розуміти,що ти знову помилилась,дурні,наївні надії про щось гарне,добре,але ні!Знову кінець,знову біль,але вже не плачеш,вже просто сидиш і перегортаєш в думках все що було,знову і знову,ніби якась стара кіноплівка яка заїла,і так повторяється іще раз і іще раз.І ти,ти вже не взмозі зупинитись,біль проглочує тебе повністю,таку маленьку тее,і сліз немає,тому що це вже новий рівень болі,після якої ти стаєш сильнішою,мабуть,і не підпускаєш до себе нікого,ніколі,ні за що.Але ти вже підпустила,ну навіщо?тобі не вистачило минулого разу,напевне не вистачило,і ти знову відкрила своє серце,вже побите,але з маленькою надією,і знову його вщент,ніі,навіщо,це ж боляче,дуже боляче,ти не вірила,не вірила,що таке може трапитись іще раз,але трапилось.І ось ти сидиш,і навть не мигнеш,боляче,але ні,дівчииинкоо,охаменись,підійми своє лице до неба,і забудь.просто забудь.Знаю важко,дуже важко,але ти сильна,я вірю в тебе ти все зможеш.головне дій,не зупиняйся,не закривайся,а дій..

Мы не видимся
днями
неделями
месяцами
дай Бог, чтобы не годами
***

В моей телефонной книге два номера
но я позвоню не тебе,
а маме,
сказать, что дочь не придет ночевать

мам, где я не знаю
мам, скорей ложись спать
***

мам, просто родное больнее терять

ШОКОЛАДНО-ОРЕХОВЫЙ ПИРОГ

Представьте себе ореховый пирог из слоеного теста, с румяной корочкой и шоколадной глазурью. Хотите прямо здесь и сейчас? У нас хорошая новость – вы можете испечь этот пирог по нашему рецепту.

Время приготовления: 1 час 30 минут

Ингредиенты:

• 250 г сливочного масла
• 85 г горького шоколада
• 1 пакет готового слоеного теста
• 3 яйца
• 1 Ѕ стакана сахара
• Ѕ чашки муки
• 1ч. л. ванили
• 1ч. л. измельченных грецких орехов

Горячий соус можно приготовить из свежих фруктов или ягод (малина, клубника, нарезанные персики) с добавлением ванильного мороженого (по желанию).
Приготовление:

Для начинки: в маленькой кастрюле растопите масло и шоколад на слабом огне, часто помешивая. Снимите с огня; дайте остыть (20 минут).
Разогрейте духовку до 180 градусов. Раскатайте уже готовое тесто (продается в замороженном виде). Сделайте корж круглой формы. Загните края.
В средней миске смешайте яйца, сахар, муку и ваниль; добавьте шоколад и орехи.
Вылейте начинку на корж, помещенный в посуду для выпекания. Выпекать в разогретой духовке в течение 50-55 минут. Дайте остыть. При желании подавайте с горячим соусом, свежими фруктами или ванильным мороженым.

Не карбуй у пам’яті листи,
Бо любов не перша й не остання.
Наодинці двоє. Я і ти.
Подумки не висловиш бажання.

Не питай, чи винен завше час,
І чому так боляче й замало,
Дякуй за любов, за все, за нас, -
Серед багатьох тебе впізнала.

Не питай, ще скільки так вмирать,
Скільки ще горіти і не знати,
Кожен день і ніч – тебе чекать,
Але бути впевненою – варто.

Не карбуй у пам’яті листи,
Бо я знаю – я назавжди ближче.
Я в думках, я в серці – як і ти…
І повір, мені не треба більше.
21.01.2013

Не вір мені - я всім брешу,
ні з ким я щирою не була,
а те, що я тобі пишу -
забудь скоріш, бо я уже забула.
Не вір мені, я не одна із тих
кому ти можеш довіряти.
Я підніму тебе на сміх,
а почуття твої - зламаю.
І очі знов твої сумні,
і знов впадаєш ти у відчай.
Навіщо ж віриш ти мені,
коли брешу тобі у вічі?
Не вір мені - я лиш обман,
який придумав ти собі,
а вранішній густий туман
знов забере мої сліди.
Ти не почуєш більш мій сміх,
не оп”яниш мене любов’ю.
Не вір мені, я не одна із тих,
хто була щирою з тобою
21.01.2013

я хочу тебе дуже ніжно..вбити.
неспішно, легко, просто.
і посаджу у тебе на могилі квіти.
в душі, так знаєш, зараз дуже млосно!

я хочу тебе дуже ніжно вбити.
дозволь мені це,любий, прошу!
тебе і мертвим буду я любити.
от тільки ти не стій в сторонці…

я хочу тебе дуже ніжно вбити.
так легко повиламувати кості…
і посаджу у тебе на могилі квіти.
чому ж ти не заходиш в гості?

Сидиш, думаєш…
Перекручуєш все…
Але у всій цій ситуації ти залишаєшся на самоті. А що для тебе самотність? Це воля чи горе, в якому ти залишаєшся сам на сам із собою і думаєш чому це так…
Самотність… Вона допомагає нам багато чого зрозуміти, дає час подумати, змінитись, самовдосконалитись, доказати самому собі, що ти це можеш…
Чи може це просто воля, при якій ти можеш робити що хочеш, коли тебе нічого не турбує, коли тобі немає про що піклуватись і ти просто живеш чи може існуєш???
Але самотність на мою думку допомагає зрозуміти свої помилки і себе виправити, вона як вчитель, про якого ми забуваєм, найшовши собі захоплення…
А не пробували коли ви самотні, зовсім самі, коли навколо грає якась спокійна музика, задуматись, що не так, чому ви самі, чому не з людиною, яка вам дорога зараз чи була дорога, поки не зруйнували цього чи дали зруйнувати це???
В самотності згадували, як це приємно бути скимось хто тобі дорогий???

В житті люди в більшості самотні і це не подобається нікому, але коли ви найшли свої половинкуне забувайте, що таке бути самотнім, томущо в любий момент ви можете ним стати, а коли ви будете пам’ятати про це ви ніколи з дурної думки не залишите дорогої вам людини, бо в більшості люди забувають, що таке самотність. І буває, що може бути краще, але може бути й таке що може й не бути і це факт…

Тому не забувайте про самотність, вона буває всюди і пам’ятайте пор це і не залишайте нікого на самоті, якщо це можливо. Навіть якщо це й дрібниця, це буде приємно любому…

Виділяйте час на другу половину, бо це так важливо почути голос коханої людини, не залишайте її на самоті
21.01.2013

Я закричу,
Хай вчується тобі,
Не сказане, не зірване, не стерте,
І пам”яттю на клаптики роздерте,
Я промовчу,
Залишу все в собі.
Я не заплачу.
Я не маю сліз,
Вони обсипались бурштиновим камінням,
Залишилось злиденне оніміння,
Що ти в дарунок лиш для мене ніс,
Я промовчу, бо вже не маю сліз…

Григорій Чубай Aug 12, 2005

Коли до губ твоїх лишається півподиху,
коли до губ твоїх лишається півкроку —
зіниці твої виткані із подиву,
в очах у тебе синьо і широко.

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
той шепіт мою тишу синьо крає!
І забуваю я, що вмію дихати
і що ходити вмію, забуваю.

А чорний птах повік твоїх здіймається
і впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
півподиху у горлі застрягає.

Зіниці твої виткані із подиву,
в очах у тебе синьо і широко...
Але до губ твоїх лишається півподиху,
до губ твоїх лишається півкроку.

Кажуть, навесні прийде кохання.
Весна, чи осінь, чи зима
Та різниці вже нема.
Не чую я твої слова.
Не хочу чути,
Не дарма,
Що ця любов вже не жива,
Не мертва,
Зовсім вже ніяка.
На дворі може сніг чи мряка,
А я додому йду сама.
Чи не сама, а ти не знаєш,
На лавці більше не чекаєш,
Не правду кажуть,
Вже й весна пройшла,
А те кохання буря замела.
Нове не треба
Плавали, вже знаєм -
Чому сльоза упала й потекла

Не повіриш: я не засмучена.
Посміхнися: не ображаюся.
Знаю я – моє серце змучене,
Та не бідкаюсь і не каюся.
Не повіриш: я не змінилася,
Все така ж чудна та закохана...
Пам’ятаєш, як я дивилася
Перелякано і сполохано?
Так, звичайно, я помудрішала,
Але час душею не бавився,
Неможливо це – стати іншою, -
Хай би ще сто років наклалося!
Не подумай. Я не забула –
Кожен порух твій пам’ятаю,
Кожну мить, що як сон минула,
Я щоночі назад вертаю.
Вірю: наша любов – освячена.
Я вітаю тебе з весною!
Не „прощай” кажу – „до побачення!”.

Тісто для класичної тонкої піци (1-й рецепт).

Інградієнти: 2 яйця, 200 мл кефіру, 2 ч. л. сухих дріжджів, 50 г масла, 300 г муки, 2 ч. л. цукру, рослине масло для змазування, сіль.
Приготування: У глибокий посуд вилити холодний кефір, додати яйця, дріжджі, цукор і збити до здобуття однорідної маси. Всипати муку, додати масло, сіль і замісити тісто. Викласти тісто на посипану мукою рівну поверхню і вимішувати 5 хв. до гладкості. Скачати тісто в щільну кулю, змастити рослинною олією, покласти в глибоку тарілку, накрити плівкою і залишити на 20 хв. для набрякання клейковини. Всі продукти для приготування цього тіста потрібно брати однаково холодними, аби уповільнити процес бродіння дріжджів. Тоді тісто вийде еластичним і слухняним, а при випічці воно стане ніжним і розсипчастим, з хрусткою тонкою скориночкою.

Километры дорог, паутины запутанных линий.
Все нескладно, неладно и город опять стоит.
Я в такси. Не в себе. А в наушниках – сам Паганини,
Только скрипка не плачет, а как-то по-скрипьи скрипит.

Я в такси. Впереди – совершенно нелепый водитель –
Говорит, говорит, беспрерывно ведет монолог.
Я не слышу. Увы. Вы меня за бестактность простите.
Хотя тактом сполна наградил меня некогда Бог.

Паутины дорог, я запуталась в тысяче версий.
Только вот в прокурора совсем не хотела играть.
Можно я выйду тут? В том кафе мне б глинтвейном согреться.
И замерзший асфальт на Пейзажной алее топтать.

Не почистили снег на дорогах, а чистят на крышах,
Только что глыбы снега свалились как три кирпича,
Я, похоже, в игру с ним играю «Кто первый напишет»
Интересно, он тоже скучает, как я, по ночам?

Нет, давай мы о нем не будем, -
Он мне, знаешь ли, радость дарит,
Эта тема не серых будней,
Не в кафе о ней на бульваре.

Я о нем лишь красивым почерком,
Даже, если он в горле комом...
Но у нас в отношеньях прочерки -
Слишком много крутых изломов.

Я - губами за мочку уха,
Он - руками скользит по платью,
До потери пульса и слуха,
До отсутствия четкого "хватит".

Я - лапшу с ушей килограммами,
Я - любитель мучных изделий!
Говорила мне сразу мама,
Почему я ей не поверила?

Нет, давай мы о нем не будем,
Он мне, знаешь ли, мрачно-сладок,
Как картина, что есть у Врубеля -
"Домик пряничный", - без помарок.