Українка Клара Лучко – видатна акторка, улюблениця мільйонів. Фільми з її участю увійшли в скарбницю золотого фонду кіна. Як говорила сама артистка: “Я не зіграла багато чого з того, що хотіла б зіграти. У мене не було ні чоловіка-кінорежисера, не було ніякої протекції в кіні. Проте, у мене понад 60 ролей”. Американський біографічний інститут у 1996 році назвав її “Жінкою року”. А міжнародний біографічний центр Кембриджа в 1999-му за внесок у світову кінематографію – “Жінкою тисячоліття”.



Клара народилася 1 липня 1925 року в селі Чутове, що на Полтавщині. Батьки дівчинки головували в сільських радгоспах. Для малої Клари мати була ідеалом – працьовита, вольова, розумна жінка. Окрім того, вона мала красивий голос, свого часу співала з легендарним Іваном Козловським, була акторкою у пересувних театрах. Саме від неї донька успадкувала потяг до сцени – мріяла стати відомою артисткою. Проте батьки не схвалювали її вибору, вони бачили доньку юристкою або лікаркою. Під час навчання у школі зазнавала кпинів від однокласників, а все тому, що була високого зросту, то й прізвисько “жирафа” надовго приліпилося до Лучко. У 6-му класі Клара закохалася в дев’ятикласника, що вона тільки не робила, щоби привернути увагу хлопця, навіть стрибала з парашутом, та все дарма.

Коли Лучко закінчила 7 клас, вибухнула німецько-радянська війна. Вона разом із батьками евакуювалася до Казахстану, там же й закінчила школу. Майже перед самим випуском їй перед очі потрапила замітка в газеті, де йшлося, що московський ВДІК, евакуйований в Алма-Ату (нині Алмати), набирає студентів до вишу. Клара не вагалась ні на мить, зібрала документи й вирушила в путь. Мати, бачачи таку рішучість, більше не перешкоджала.



Дівчина вступила в інститут із першої спроби, і потрапила до класу Сергія Герасимова та Тамари Макарової. Вона одразу стала улюбленицею викладачів. Завжди усміхнену та привітну дівчину називали “петунією”. На 4-ому курсі молоду акторку запросили знятися в картині “Три зустрічі”, де Клара блискуче зіграла геологиню Белу Мухтарову.

Наступною кінороботою став фільм “Молода гвардія”. Артистка була впевнена, що режисер Сергій Герасимов віддасть головну роль саме їй. Яким же гірким розчаруванням для дівчини стала новина, що Уляну гратиме Нона Мордюкова. Клара так образилася, що навіть хотіла кинути акторство. Проте, впоравшись із почуттями, артистка зіграла довірену їй роль тітоньки Марини. Пізніше вона згадувала, що цей образ дався їй дуже легко, вона відчула спорідненість з героїнею. Ласкава Марина в вишиванці стала втіленням України.



Наступна роль у стрічці “Батьківщина капітана” пройшла майже непоміченою, а радше була провальною. Знову розчарування та нав’язлива ідея кинути кіномистецтво. У цей непростий період актрису покликав у свою картину відомий режисер Іван Пир’єв. Роль Даші Шелест у стрічці “Кубанські козаки” допомогла Кларі підбадьоритися і не піти з професії. Ба більше, картина після виходу на екрани зробила Лучко відомою артисткою Радянського Союзу.

Окрім слави, цей фільм приніс акторці кохання. Сергій Лук’янов, який також знімався в стрічці, побачив Лучко й одразу закохався. Він покинув свою дружину й 10-річну доньку, і за кілька місяців по закінченню зйомок одружився з Кларою. Невдовзі в пари народилася дочка Оксана. Лучко з Лук’яновим прожила 15 щасливих років, аж поки в 1965-му році смерть, яка нагло забрала Сергія, не розлучила їх.



За 4 роки по смерті чоловіка Клара зустріла молодого журналіста Дмитра Мамлєєва. Дружба між ними переросла у глибоке почуття. Вони разом прожили 36 років, і знову смерть стала причиною розриву. Та цього разу вона забрала Клару Лучко. Дмитро дуже тяжко переживав кончину жінки. Але це буде потім.

Після “Кубанських козаків” Клара зіграла в багатьох стрічках, які не тільки увійшли в “золотий фонд” вітчизняної кінематографії, а й звели молоду артистку в ранг зірок кіна 1-ої величини. Найвідоміші з них: “Донецькі шахтарі”, “Повернення Василя Бортникова”, “Велика родина”, “На семи вітрах”, “Державний злочинець” і “Дванадцята ніч”.



У 1968-му році Леонід Гайдай знімав комедію “Діамантова рука” і запропонував Лучко роль спокусниці Ганни Сергіївни. Проте Клара відмовилася, вона вирішила, що такий легковажний образ їй не личитиме. А ось Світлана Світлична залюбки зіграла фатальну білявку. Навіть після гучного успіху цієї стрічки Клара не пошкодувала, що відмовилася від такої виграшної ролі.

Для багатьох актрис переломним і болісним моментом є перехід на вікові ролі. Але з Кларою Лучко цього не сталося, навпаки, з роками вона зіграла свої найкращі ролі, показавши всю мудрість, талант і майстерність: “Опікун”, “Бідна Маша”, “Карнавал”, “Тривожна неділя”.



Проте головною картиною в скарбниці акторки вважають багатосерійну мелодраму “Циган” (1979), яка мала шалений успіх у глядачів. Невдовзі з’явилося не менш відоме продовження “Повернення Будулая”. Головні герої фільму – Клара Лучко й Міхай Волонтир – отримали звання Народних артистів СРСР.

Акторка активно знімалася в фільмах до середини 1990 років. Потім вона відійшла від кінематографа, але як і раніше залишилася помітною персоною кіношної богеми. Усіх вражало вміння Клари Степанівни красиво старіти. Лучко не відвідувала тренажерних залів, дорогих масажистів і косметологів, просто зуміла зберегти свою красу подаровану природою. Ніколи не цуралася хатньої роботи, обожнювала готувати, на дачі постійно копирсалася на ділянці. Вона ніколи не скаржилася на здоров’я і мала квітучий колір обличчя. А ще жінка дуже любила капелюшки. У неї їх була ціла колекція, від магазинних до зроблених власноруч.



Остання зіграна роль акторки – Клара Міллер в “Сонячному ударі”. Фільм вийшов на екрани у 2002 році. Того ж року Клара Степанівна випустила книгу “Чи винна я …” (за сценарієм однойменного фільму, поставленого в 1992 році).

На початку 2005-го актриса випустила календар, розрахований на 3 роки вперед, зі своїми фотографіями в кіні. Активно готувалася до 80-річного ювілею. Сповнена сил, енергії та творчих планів жінка навіть не задумувалася про смерть. Але 26 березня відірвався тромб. І хоча чоловік Дмитро Мамлєєв негайно викликав “швидку”, лікарям залишилося лише констатувати смерть. Провести зірку в останню путь прийшли тисячі прихильників та сотні колег. Поховали Клару Степанівну Лучко на Новодівичому цвинтарі в москві.



Автор: Марися Тишкевич