Українська діаспора з іспанського міста Барселона висадили на горі Мотжуїк 30 дерев з нагоди 30-ї річниці Незалежності України. Співорганізатор міжнародної акції Greening of the Planet (“Озеленення планети”) в Іспанії та Угорщині Уляна Княгинецька повідомила, що ідею висадити дерева підтримала голова Української асоціації «Джерело» Ольга Дзюбан, яка стала партнером доброї справи.

Український садок у столиці Каталонії створено за участі Генерального консульства України в Барселоні на чолі з Генеральним консулом Артемом Воробйовим та за підтримки представників департаменту збереження навколишнього середовища.

Перечитуючи твори О.Т. Твардовського, його безсмертного "Василя Тьоркіна", вірш "Я убитий під Ржевом", останню поему "По праву пам'яті", я ловлю себе на думці, наскільки сучасними вони є зараз. І його слова: "Таит беспамятность беду..." - ніби кричать нам про те, що відбувається і чому це відбувається.​

Доля Твардовського, зовні успішного радянського поета, який тричі став лауреатом державних премій, 16 років керував одним з провідних літературних журналів "Новий світ", загалом важка і навіть трагічна, як і доля будь-якої чесної людини, котра жила у світі тотальної брехні радянського режиму. При всій його зовнішній прихильності тому строю, в якому він жив і творив, це один з небагатьох, а, можливо, і єдиний поет, який умів відчути і сказати правду. Значною мірою, він відкривав її серцем і підносив серцем. Герой його поеми "Василь Тьоркін", яку Твардовський писав якраз під час війни по гарячих слідах, як учасник подій, був настільки чесним і близьким кожному солдату, що маленьку книжечку, формату брошурки, носили з собою біля серця, ховали під халяву чобота і берегли, не сміючи використовувати на самокрутки. Тому що гріла вона серце бійця, розповідала про нього і пояснювала йому сенс того божевілля, свідком і учасником якого він був.​



Страшный бой идет, кровавый,
Смертный бой не ради славы,
Ради жизни на земле.

І солдат розумів, що це не агітка, котра закликає його стояти насмерть під дулом своїх автоматів, спрямованих в спину, згідно з наказом Сталіна під № 227: "Ні кроку назад!" Це була та правда і той сенс, який допомагав йому вижити в цій м'ясорубці:​

Рамочка від Наталя_Івушка

Прикарпатка Оксана Васильев очень любит заниматься рукоделием. Поэтому она одевает американские куклы в вышитую украинскую одежду тем самым, сохраняя традиции края.

Оксана Васильев говорит, что идея одевать куклы в национальную одежду пришла к ней почти шесть лет назад. Тогда она работала с детьми и готовилась к конкурсу. Обязательным условием которого тогда было использование кожаных элементов.



" Идея пришла спонтанно. Взять типичную куклу Барби и попробовать в ней совместить кожу, этнические ткани. В то время была осень и первая кукла, которую мы вместе с детьми сделали, это была кукла в образе осени. Меня это увлекло, позже я сама начала заниматься этим", - рассказывает женщина.

Чарівна й світла українська пісня… Де українець, там і пісня є. Протяжна і сумна, аж серце тисне, у пісні тій усе життя моє. В ній тихі й славні українські ночі, безмежний простір, сині небеса… І до роботи рученьки охочі, палке кохання і п’янка краса.

У пісні туга і любов безмежна, та сподівання вилите сповна. І думки спалах, почуття бентежне, надія світла, щира і ясна. У пісні мрія і душа народу, і вільна воля, злет у небеса. І боротьба одвічна за свободу, у нашій пісні радість і краса.

Над цілим світом хай вона лунає, бентежить душі і палкі серця… Без пісні українця не буває, вона від роду з нами й до кінця…