Ангел з трояндою ... О.Д. Щепкіна

Среда, 12 Сентября 2018 г. 01:08 + в цитатник

Цитата сообщения Miledi1950

Прочитать целиком В свой цитатник или сообщество!

Ангел з трояндою ...

народився 6 (17) листопада 1788 року в с. Красному Курської губернії у сім'ї українця-кріпака, але поміщик-росіянин Г.С.Волькенштейн прізвища своїм людям давав російські.

Семен Григорович, батько Михася, був людиною розумною, письменною, тому пан призначив його управителем маєтку. Мати, Марія Тимофіївна, рідко виходила з дому, займалася малими. Перші діти в родині померли немовлятами, тому батьки майже не дихали на сина: він і сестра Олександра вижили.

З 4-річного віку дитинство Михайла Щепкіна минало на хуторі Проходи нинішнього Краснопільського району Сумської області. Їхня біленька хатинка стояла на горі серед вишняку. Тут родина Щепкіних жила близько 30-ти років. Сюди частенько приходив пограти віртуоз-скрипаль, тут вишивала та співала мати Михася. Коли йому було 5 років, батько віддав сина до школи, де навчав грамоти учитель Микита Михайлович – ключник хлібного складу в Проходах. За рік хлопець вивчив азбуку, часослов, псалтир.

У світ шестирічного Михася міцно увійшло слово "театр". Коли хлопчик їхав на навчання до міста Бєлгорода, разом із батьками вони зупинилися в селі Красне. Там вони побували на виставі домашнього спектаклю у графа Волькенштейна.

Освіту Щепкін здобув у повітовому училищі в Суджі, там Михайло вперше взяв участь у комедії О. П. Сумарокова "Вздорщица" і одразу же став "зіркою". Згодом його перевели на навчання до Курського губернського училища. Там він познайомився з поетом, автором "Душеньки" Іполітом Богдановичем, який запропонував Михайлові користуватися його бібліотекою. Михайло почав відвідувати міський театр братів Барсових і запалився мрією стати актором. Учнем Курського губернського училища Михайло проводив канікули у своїх рідних у Проходах. Під час літніх канікул хлопець виступав на сцені домашнього театру графа Волькенштейна.

Згодом 15-річний випускник повернувся до резиденції пана: був секретарем, офіціантом, малював для пані візерунки. Оскільки Михайло був душею всіх домашніх вистав, граф дозволяв кріпаку користуватися бібліотекою.

Нарешті 16-річний Михайло дебютував на сцені у трупі братів Барсових, правда, тут головну роль зіграв алкоголь. Який? Сталося так, що в театрі Барсових зривався бенефіс акторки Ликової з вини актора Ареп’єва, який мав грати роль почтаря Андрія. Ареп’єв не міг вийти з трактиру, бо пропив свій одяг, лишився в самій сорочці. Терміново потрібні були гроші: заплатити борг шинкареві та купити (викупити) одяг акторові. Звернулися до Щепкіна: він за 3 години вивчив роль, зіграв – і заридав від щастя. Щепкін виявився талановитим актором. Звісно, далеко не всі ролі та вистави були до душі, та професія подобалася, надавала бажання жити.

На Різдво разом із сестрою Олександрою гостювали у родичів: у Тур’ю; у рідної тітки Марії Григорівни Уколової, у місті Миропіллі. Одного разу вони поїхали до княгині Марфи Федорівни Салагової (Полозової) біля Краснопілля. Там жила Олена, подруга Олександри. Панночка у білій сукні з блакитним поясом, із трояндою у волоссі полонила душу Михайла. Ангел з трояндою йому посміхнувся. Тим янголом була юна турчаночка Оленка.

Під час Турецької війни у фортеці Анапа російські солдати серед мертвих тіл знайшли дівчинку років двох і захопили її з собою. Гарненька лялечка сподобалася князю Дмитру Орбеліані й він узяв її собі. Охрестив дитя, дав їй своє ім’я по батькові, от і вийшло: Олена Дмитрівна Дмитрієва. Жвава непосидюча хрещениця князя мандрувала разом із його родиною: Анапа-Моздок-Польща. Коли ж турчаночка набридла дружині Орбеліані, екзотичну іграшку взяв собі полковник Сумського гусарського полку, князь Салагов. Дівчинка-вихованка виконувала всю роботу по дому, прекрасно шила, вишивала золотом та сріблом.

Світлоокий, жвавий, веселий Михайло та чорнява палка Олена одразу закохалися. Та невдовзі Салагови віддали Олену в родину генерала-майора гвардійської дивізії і командира лейб-гвардії уланського полку А. С. Чаликова. Михайло Щепкін розшукав кохану: за два роки вони бачилися тільки чотири рази, розмовляли найчастіше очима. Ніколи волелюбна дівчина не думала, що зможе піти в рабство, стати товаром для пана, але пішла. У 1812 році Олена Дмитрієва стала дружиною провінційного кріпосного актора Михайла Щепкіна. Війна, гастролі, переїзди, а вона поряд із коханим чоловіком.

В. Тропинин. Портрет О.Д. Щепкіної. 1826 р.
Псковський державний історико-художній музей

Художник Микола Неврєв Портрет М. С. Щепкіна, 1862

З 1816 р., поміщик дозволив Щепкіну працювати у Харківському вільному театрі Штейна та Калиновського, директором якого був Григорій Квітка-Основ'яненко. У трагедіях і драмах Михайлові діставалися ролі принців, графів. Квітка-Основ'яненко придивлявся до гри Михайла Семеновича і за лаштунками сказав те, що вирішило долю майбутнього коміка:
– Гей, брате Щепкін! Грай у комедіях: із твоїх фіжм проглядають мольєрівські Жокриси!

А 1817 р. в Проходах у Щепкіних знайшовся син Дмитро. Він гойдався під звуки колискової в дідовій колисці, підвішеній до сволока. У 1818 р. батьки Щепкіна переїхали до Полтави; Олена Дмитрівна відповідала за добробут родини, регулярно народжувала кришенят (шестеро!).

У 1818-21 рр. Щепкін був актором Полтавського театру під керівництвом І.Котляревського і отримував найвищу платню – 1500 руб. за рік (у Барсових мав 350 руб.) У 1819 тут вперше були поставлені "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" І. Котляревського. Тоді для М. Щепкіна автор створив образи виборного Макогоненка та Михайла Чупруна. Кажуть, гра Щепкіна була неперевершеною, одного Соленика можна було порівняти з М.С.

Щепкін Михайло Семенович у ролі Чупруна
в спектаклі "Москаль-чарівник" І. П. Котляревського

У 1821 році Григорій Квітка-Основ`яненко, Іван Котляревський, нащадок гетьмана Апостола – М.Муравйов-Апостол, князь М. Репнін вирішили викупити Михайла Семеновича, його батьків, дружину й дітей з кріпацтва у графині Волькенштейн.

У Харкові провели бенефіс Щепкіна. Котляревський дозволив поставити "Наталку Полтавку", яку до того мав право ставити тільки полтавський театр. Гроші з цього бенефісу пішли на викуп Щепкіна з кріпацтва. Треба було 10 000 руб., зібрали 7207 руб. Історик Бантиш-Каменський переконав кн. Репніна виплатити решту.

Якось на гастролях у Петербурзі Олена Щепкіна вперше перелякалася. Вона взнала, що в Петербурзі родина турецького паші розшукує дочку, знайдену російськими солдатами в Анапі 1791-го року. Щепкіна не сумнівалася, що це по неї, але розлука з чоловіком неможлива… І вона не призналася, поїхала далі за чоловіком.

У москві зустрілися двоє талановитих українців із дуже схожими долями: художник Василь Тропінін та актор Михайло Щепкін. Обоє були кріпаками, за обох з кохання віддалися вільні жінки, у обох сини лишалися кріпаками. Розмовляли, співставляли, за цей час Тропінін намалював тонкий, душевний портрет пані Олени Щепкіної (Ангела з трояндою) та її чоловіка.

З часом Щепкін очолив власну російсько-українську трупу й гастролював з нею по всій Україні. Через два роки й сини стали вільними. Від 1824-го упродовж 40 років Михайло Семенович працював у московському Малому театрі , без жодного запізнення, без пропуску жодної репетиції. Довго цей театр називали в москві "домом Щепкіна". Крім драматичного, мав Михайло Щепкін і співацький хист – так він співав і у Великому театрі, в опері Керубіні "Водовіз". Найдобріший добряк купив будинок для родини (24 особи: дружина, діти, старі безпритульні актори).

Працюючи в росії, актор не поривав творчих зв’язків з Україною і українським театром. Твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка Щепкін увів до репертуару російського театру і не розлучався з ролями у них до кінця своєї творчості. Навесні 1843 року Щепкін із театром був у Києві, де познайомився та подружився із Тарасом Шевченком (актор був на 26 років старшим). Поезії – "Заворожи мені, волхве" і "Чигрине, Чигрине" присвятив другові Тарас Григорович.

Портрет Михайла Щепкіна,
зроблений Тарасом Шевченком, 1858-й рік

Заворожи мені, волхве,
Друже сивоусий!
Ти вже серце запечатав,
А я ще боюся.
Боюся ще погорілу
Пустку руйнувати;
Боюся ще, мій голубе,
Серце поховати.
Може, вернеться надія
З тією водою
Зцілющою й живущою -
Дрібною сльозою.
Може, вернеться з-за світа
В пустку зимувати,
Хоч всередині обілить
Горілую хату.
І витопить, і нагріє,
І світло засвітить...
Може, ще раз прокинуться
Мої думи-діти.
Може, ще раз помолюся,
З дітками заплачу.
Може, ще раз сонце правди
Хоч крізь сон побачу...
Стань же братом, хоч одури!
Скажи, що робити:
Чи молитись, чи журитись,
Чи тім’я розбити?!

1844

Збереглося листування двох друзів. Писав Тарас до старшого друга тільки українською мовою. У 1857 р. хворий 70-літній Михайло Семенович Щепкін спеціально приїздив до Нижнього Новгорода, щоб зустріти Тараса Шевченка, який повертався з заслання. На прохання Шевченка, Михайло Щепкін разом із нижньогородською театральною трупою організував виставу "Москаля-чарівника", де сам Щепкін, грав Чупруна, а роль Тетяни дісталася 17-річній Катерині Піуновій, в яку закохався тоді Шевченко, і яку після цього спектаклю називав "моя люба Тетяся".

ЛИСТ ШЕВЧЕНКА ДО М. С. ЩЕПКІНА.
12 листопада 1857. Нижній Новгород

Друже мій давній, друже мій єдиний! Із далекої киргизької пустині, із тяжкої неволі вітав я тебе, мій голубе сизий, щирими сердечними поклонами. Не знаю тільки, чи доходили вони до тебе, до твого щирого великого серця? Та що з того, хоч і доходили? Якби-то нам побачиться, якби-то нам хоч часиночку подивиться один на одного, хоч годиночку поговорить з тобою, друже мій єдиний! Я ожив би, я напоїв би своє серце твоїми тихими речами, неначе живущою водою! Тепер я в Нижнім Новгороді, на волі, — на такій волі, як собака на прив’язі. Так, щоб подивиться мені на тебе, великий мій друже, я, сидячи отут, от що видумав: чи не найдеться коло москви якого-небудь села, дачі або хутора з добрим чоловіком? Якщо є у тебе такий чолов’яга з теплою хатою, то напиши мені, батьку, брате мій рідний! А я й приїду хоч на один день, хоч на одну годиночку. Зробімо так, мій славний друже! А якого б я тобі гостинця привіз ік празнику! уже так що гостинець! Порадься з своїм розумним серцем, мій друже єдиний! Та якщо можна буде побачиться нам і поколядувать на сих святках укупі, то поколядуємо. А до того року Бог знає, чи дождемося. Вибач мені, моє серце, за мою щирість, і як і що придумаєш, то напиши мені, а тим часом оставайся здоровий і веселий і не забувай іскреннього твого друга і поклонника

Т. Шевченка.

Тарас Шевченко подарував йому свій автопортрет і присвятив поему "Неофіти". Згодом Тарас Григорович приїздив до москви, жив у Щепкіна. Знаменитий актор показував Шевченкові місто російських царів. 1861 року два українські велетні зустрічалися в Петербурзі.

Початок поеми «Неофіти» з посвятою Щепкіну.
М. С. Щепкіну.
На пам’ять 24 грудня 1857.

Возлюбленику муз і грацій,
Ждучи тебе, я тихо плачу
І думу скорбную мою
Твоїй душі передаю.

Привітай же благодушне
Мою сиротину,
Наш великий чудотворче,
Мій друже єдиний!
Привітаєш, - убогая,
Сірая, з тобою
Перепливе вона Лету;
І огнем-сльозою
Упаде колись на землю,
І притчею стане
Розпинателям народним,
Грядущим тиранам.

Коли ж не стало 75-річної Олени Дмитрівни, Щепкін не зміг цього пережити. 23 серпня 1863 р. від застуди помер 75-літній актор Михайло Щепкін на руках у письменника (автора пісні "Повій, вітре, на Вкраїну!"), лікаря Степана Руданського; у Ялті на вулиці Дражинського (біля порту). Тіло його було привезено до москви і поховано на П’ятницькому цвинтарі.

Волелюбна натура щирого українця передалася його нащадкам –
так онука великого актора, Миколу Щепкіна, було розстріляно більшовиками 15 вересня 1919-го року в підвалах Луб’янки.

Напис на могилі Михайла Щепкіна

Рубрики:

Великие люди/Легенды кино. Легенды сцены
Великие люди/ украинские корни выдающихся людей.

<a href="https://www.liveinternet.ru/users/4798140/post440359753/">РђРЅРіРµР» Р· С‚СЂРѕСЏРЅРґРѕСЋ ... Рћ.Р”. Р©РµРїРєС–РЅР°</a><br/>
	РђРЅРіРµР» Р· С‚СЂРѕСЏРЅРґРѕСЋ ... 
	&nbsp;

&nbsp;
	
		
			
				
					
						
						
							
							РЅР°СЂРѕРґРёРІСЃСЏ 6 (17) Р»РёСЃС‚РѕРїР°РґР° 1788 СЂРѕРєСѓ РІ СЃ. РљСЂР°СЃРЅРѕРјСѓ РљСѓСЂСЃСЊРєРѕС— РіСѓР±РµСЂРЅС–С— Сѓ СЃС–Рј&#39;С— СѓРєСЂР°С—РЅС†СЏ-РєСЂС–РїР°РєР°, Р°Р»Рµ РїРѕРјС–С‰РёРє-СЂРѕСЃС–СЏРЅРёРЅ Р“.РЎ.Р’РѕР»СЊРєРµРЅС€С‚РµР№РЅ РїСЂС–Р·РІРёС‰Р° СЃРІРѕС—Рј Р»СЋРґСЏРј РґР°РІР°РІ СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС–.
							
							
							
							РЎРµРјРµРЅ Р“СЂРёРіРѕСЂРѕРІРёС‡, Р±Р°С‚СЊРєРѕ РњРёС…Р°СЃСЏ, Р±СѓРІ Р»СЋРґРёРЅРѕСЋ СЂРѕР·СѓРјРЅРѕСЋ, РїРёСЃСЊРјРµРЅРЅРѕСЋ, С‚РѕРјСѓ РїР°РЅ РїСЂРёР·РЅР°С‡РёРІ Р№РѕРіРѕ СѓРїСЂР°РІРёС‚РµР»РµРј РјР°С”С‚РєСѓ. РњР°С‚Рё, РњР°СЂС–СЏ РўРёРјРѕС„С–С—РІРЅР°, СЂС–РґРєРѕ РІРёС…РѕРґРёР»Р° Р· РґРѕРјСѓ, Р·Р°Р№РјР°Р»Р°СЃСЏ РјР°Р»РёРјРё. РџРµСЂС€С– РґС–С‚Рё РІ СЂРѕРґРёРЅС– РїРѕРјРµСЂР»Рё РЅРµРјРѕРІР»СЏС‚Р°РјРё, С‚РѕРјСѓ Р±Р°С‚СЊРєРё РјР°Р№Р¶Рµ РЅРµ РґРёС…Р°Р»Рё РЅР° СЃРёРЅР°: РІС–РЅ С– СЃРµСЃС‚СЂР° РћР»РµРєСЃР°РЅРґСЂР° РІРёР¶РёР»... <a href="https://www.liveinternet.ru/users/4798140/post440359753/">Р§РёС‚Р°С‚СЊ РґР°Р»РµРµ...</a>