П`ю роси ранкової ковток,
на обличчі втрачений урок,
до болю плачу у вогні,
холод, із тобою ми одні.

Луна душі мелодія сумна,
про тебе і тобі лише вона,
можливо марення ночей,
сон без тебе і твоїх очей.

Випиваю миттю всю отруту,
спізнавши істину забуту,
я на небесах, і там прохаю,
у бажаній поставі застигаю…

Не ступлю крок наступний,
до чого ж солод є підступний,
звабивши, в спокусі погубив,
помирать із самотою залишив…

(27.02.2012 року)

Авт. Олександр Томинець