Нарисованный гуашью,- назову своим пейзажем - ты стоишь и смотришь прямо, в пустоту.
Ведь не знаешь, что однажды, твой портрет - как лист бумажный, улетит в забвения страну.
На руках остались краски, есть цветные и не очень, я по ним ищу оттенки, что ты спрятал в слове "осень".
Мои белые ладони были мертвыми, но раньше. Здесь проблема. Нет, не в коме! Здесь проблема глубже, дальше.
Пусть болит моя спина - рисовать не перестану. Вся надежда на тебя.
Если ты такую примешь, если уведешь в моря, так и быть, как дорисую, отрекусь я от холста.

Веселих свят! Веселих свят! Бажання з відусіль летять.
І поки мої друзі встигли, збогатитися всім на світі,
А я сумною тільки йду тропою і горе лишь завжди зі мною.
Ні крихти не даєтся в руки щастя, як завжди, переслідують ненастя.
Але чому ж у мене не змарнілі, завжди лишаються не зламні дві надії?
Вони між зорями проклали мені шлях, і хоч невпевнено, але я йду в протоптаних стежках.

Серия сообщений "Стихотворения от Самотня_Держава":

Искусство — отражение и познание жизни; не зная жизни, творить нельзя.

Часть 1 - Самотня

Та, що вимолює жалобу, та, що з часом лине в майбуття,
Та, що знала всіх моїх знайомих, та не знала її лишь я.
Та, що знала де є, й звідки, та, що знала хто є хто,
То ж вона кидала мітки, то ж їй було все одно.
То ж її розведене багаття, то ж її палає серце,
Затулить, будласка, браття - де ж поділось милосерддя?
Але дівчина палає, в мороку своєї долі,
І ніхто її не знає, крім нікчемної неволі.
Сіре тіло, чорна врода, занепавша у скурботі,
Буде жити мов потвора, але в зовсім іншій ролі.

Каждый день, в который вы не пополнили своего образования хотя бы маленьким, но новым для вас куском знания… считайте бесплодно и невозвратно для себя погибшим.

Театр начинается с вешалки.

Давайте поговорим...